Рішення № 37436555, 18.02.2014, Комсомольський районний суд м.Херсона

Справа № 667/6488/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2014 року Комсомольський районний суд м. Херсона у складі :

головуючого - судді: Котьо І.В.

при секретарі: Яворської А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсним,визнання права власності на частину домоволодіння в порядку успадкування, встановив:

Позивач звернулась до суду з вказаними позовом посилаючись на ту обставину що її батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належав на праві власності жилий будинок з господарськими та надвірними спорудами розташований за адресою АДРЕСА_1. За договором купівлі-продажу від 18 листопада 1978 року власником вказаного будинку була ОСОБА_5 , однак відповідно до положень ст. ст.22,28 КпШТ України вказаний будинок належав батьками на праві спільної сумісної власності в рівних частках. ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_4 Спадкоємцями першої черги були ОСОБА_5, позивач та відповідачі.

В лютому 1999 року відповідачі подали до нотаріальної контори заяву в якій повідомили , що спадщину після померлого батька вони своєчасно не прийняли і не будіть звертись до суду з позовом про продовження терміну прийняття спадщини. А вона та ОСОБА_5 фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 в порядку визначеному ст. 549 ЦК УРСР і ОСОБА_5 стало належать ? частки , а їй відповідно ? частка. В травні 2011 року їй стало відомо про те що ОСОБА_5 спочатку в 2002 року подарувала 40/100 частин домоволодіння ОСОБА_2 , а потім в 2007 році подарувала йому ще 7/100 частин та подарувала 53/100 частини ОСОБА_3. Так як вказані договори дарування порушують її право власності , і складені в супереч положенням ст.4 Закону України «Про власність» , ст. 317 ЦК України і 113 ЦК УРСР , оскільки вона не давала згоди на відчуження просила суд визнати їх не дійсними на підставі ст. 48 ЦК УРСР , ст. 203,215 ЦК України як такі що не відповідають вимогам закону.

Оскільки ,відповідно до положень ст. 1268 ЦК України позивач вважає що прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , і її частка в спадковому майні становить ? частину , просила суд, з посиланням на ст. 392 ЦК України визнати за нею право власності на ? частину жилого будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1.

Позивач та її представник за договором ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримали позов і просили суд задовольнити його посилаючись на обставини викладені в ньому.

Відповідач ОСОБА_2 , його представники за довіреністю ОСОБА_7 та за договором ОСОБА_8 в судовому засіданні позов не визнали і просила суд відмовити в його задоволенні за необґрунтованістю посилаюсь на обставини викладені в письмовому запереченні поданому суду в порядку вимог п.5 ч.5 ст. 122 ЦПК України, а також просили суд застосувати ч.4 ст. 267 ЦК України і відмовити в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник за договором ОСОБА_9 в судовому засіданні позов визнали і не заперечували проти його задоволення за обставин на які посилався позивач.

Вислухавши сторони , свідків , дослідивши матеріали цивільної справи № 2114/2525/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту прийняття спадщини визнання права власності на спадкове майно та визнання договорів дарування недійсними , провадження за яким відповідно до ухвали суду від 26 червня 2012 року було залишено без розгляду в порядку п.1 ч.1 ст. 207 ЦПК України , а також дослідивши матеріали даної цивільної справи суд встановив , що спірний житловий будинок розташований за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18 листопада 1978 року належав ОСОБА_5 , яка з 29 серпня 1954 року , згідно до свідоцтва про укладення шлюбу виданого Міським бюро ЗАГС м. Сталінобада від 15 вересня 2011 року, перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4.

Батьками ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про народження, виданого повторно 04 грудня 1999 року зазначено ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Відповідно до штампу в паспорті ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 з 29 серпня 1981 року , і згідно до реєстраційного штампу вона зареєстрована в АДРЕСА_2 з 02 вересня 1988 року по теперішній час . Вказана квартира , як слідує зі свідоцтва про право власності від 01 червня 1994 року за № 14196ш, виданого Фондом комунального майна м. Херсона належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_1, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12

За свідоцтвом про смерть , виданим Міським ВРАГС м. Херсона 01 червня 1998 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4.

16 лютого 1999 року ОСОБА_5 подала до Білозерської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_4 з зазначенням про те що , крім неї спадкоємцями є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Інших спадкоємців не має. В своє чергу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 того ж числа подали до цієї нотаріальної контори заяву про те що вони своєчасно не прийняли спадщину після померлого ОСОБА_4 який проживав за адресою АДРЕСА_3 і звертатись з позовом про продовження терміну на прийняття спадщини не будуть . За свідоцтвом про право на спадщину за законом , виданим 16 лютого 1999 року , спадщину після смерті ОСОБА_4 на частину домобудівлі розташованої за адресою АДРЕСА_3 прийняла ОСОБА_5 яка проживала за адресою АДРЕСА_1.

За договором дарування від 29 жовтня 2002 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 40/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, а відповідно до договору дарування від 07 травня 2007 року вона подарувала йому ще 7/100 части цього житлового будинку. А за іншим договором дарування від 07 травня 2007 року вона подарувала 53/100 частини цього ж житлового будинку ОСОБА_3.

Відповідно до свідоцтва про смерть , виданого Міським ВДРАЦС Головного Управління юстиції у Херсонській області від 21 березня 2013 року ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_5. Відповідно до повідомлення Третьої Херсонської нотаріальної контори від 29 серпня 2013 року після смерті ОСОБА_5 спадщину за заповітом , за заявою від 19 липня 2013 року прийняла ОСОБА_1 , однак свідоцтво про право власності не видавалось.

За змістом ст. 549 ЦК УРСР спадкоємець визнається таким що прийняв спадщину , як у разі подання ним у шестимісячний строк відповідної заяви до державної нотаріальної контори , так і в разі фактичного його вступу в управління або володіння спадковим майном , тобто вчинення відповідних дій , у тому числі одержання до закінчення шестимісячного строку з часу відкриття спадщини певних речей зі спадкового майна. Крім того якщо виникнення права на спадкування залежить від доведеності певних фактів особа повинна звернутись до суду з відповідною заявою ( позовної заявою ) , в тому числі про встановлення факту прийняття спадщини в порядку визначеному ст. 549 ЦК УРСР .

Частина 1 ст. 60 ЦПК України передбачає що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень , крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України , а ч.2 ст. 58 ЦПК України передбачає що обставини справи , які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування , а так як позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того що факт прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_4 вже встановлено відповідним рішенням суду, а свідчення свідків відповідно до ч.2 ст. 59 ЦПК України є не допустимими доказами , суд вважає що позовні вимоги заявлені позивачем про визнання за нею права власності на ? частину жилого будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1 є необґрунтованими і такими що не підлягають задоволенню за обставин на які позивач посилається в їх обґрунтування.

Вирішуючи питання в частині позовних вимог щодо визнання не дійсними договорів дарування укладених між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд вважає що , позовні вимоги в цій частині є також не обґрунтованими і такими що не підлягають задоволенню , оскільки позивач не надала суду належних та допустимих доказів того що вказані договори порушують її права чи інтереси і що вказані правочини , та як того вимагають положення ст. 48 ЦК УРСР та ч.2 ст. 203 ЦК України суперечать ЦК України чи іншим актам цивільного законодавства .

Крім того , з урахуванням положень ст. 257 ЦК України , якою визначено загальний строк позовної давності який встановлюється тривалістю три роки, позивач не надала суду належних та допустимих доказів того що вона не пропустила строк позовної давності. Оскільки як встановлено судом, з показів свідка ОСОБА_13 , позивачу було відомо в 2002 році про укладення 29 жовтня 2002 року договору дарування 40/100 частин спірного житлового будинку ОСОБА_5 ОСОБА_2. А в період 2006 року ОСОБА_2 відокремив приналежну йому частину жилого будинку , шляхом облаштування окремого виходу , та систем забезпечення будинку , куди всилилась його донька ОСОБА_7 де проживає до теперішнього часу та сплачує за його користування окремо від частини яка належить ОСОБА_3 проти чого не заперечувала позивач в судовому засіданні.

Доводи позивача про те що вона вважала що ОСОБА_7 в період часту з 2006 року до 2011 року користується жилими приміщеннями в спірному будинку тимчасово , судом визнаються не переконливими і такими що не співвідносяться з обставинами встановленими судом .

Керуючисьст.ст. 10,11 , 88, 209 ЦПК України ,ст. ст. 48, 549 ЦК УРСР ,ст.ст. 203, 215,257ЦК України , суд -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсним,визнання права власності на частину домоволодіння в порядку успадкування відмовити за необґрунтованістю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Херсонської області через суд першої інстанції, яким є Комсомольський районний суд м. Херсона, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: І.В. Котьо