Рішення № 37433736, 18.02.2014, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/9338/13-ц

Провадження № 2/646/143/2014

ЧЕРВОНОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ХАРКОВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2014 року

Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - Олізаренко С.М.,

за участю секретаря - Кочуковій О.П.,

розглянувши у відкритомусудовому засіданні в залі суду в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення до квартири, усунення перешкод у користуванні квартирою та стягнення спричиненої матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи неодноразово уточнював, і в остаточній редакції просив суд його вселити в кімнату АДРЕСА_1; зобов'язати відповідачів не чинити перешкод в користуванні квартирою; стягнути на його користь матеріальну шкоду (упущену вигоду) в сумі 14 400 грн., моральну шкоду в сумі 5 000 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позову посилався на те, що йому на підставі права власності належить 24/100 квартири АДРЕСА_1. В даний момент в спірній квартирі мешкають відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 Зазначив, що відповідачами чиняться перешкоди в користуванні квартирою: змінено замки на вхідних дверях, провокуються конфлікті ситуації при спробах представника позивача проникнути до квартири, у зв'язку з чим останній звертався до органів міліції. Пояснив, що згідно фактично встановленому порядку користування між сторонами, йому належить саме кімната АДРЕСА_1, однак заперечував наявність нотаріально посвідченої угоди чи судового рішення щодо встановлення порядку користування між ним та відповідачами. Також зазначив, що укладав договори про надання в оренду кімнати АДРЕСА_1, однак через перешкоди відповідачів орандарі не змогли вселитися у спірне приміщення, у зв'язку з чим позивач поніс упущену вигоду в загальному розмірі 14 400 грн. У зв'язку з вищевказаними порушеннями його прав ОСОБА_5 зазначає про спричинення йому моральної шкоди, яку він оцінює в 5 000 грн. та просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку.

Позивач та його представники в судовому засіданні позов підтримали з підстав, зазначених у позовній заяві.

При цьому ОСОБА_5 пояснив суду, що з 2007р. він постійно проживає в Російській Федерації, наміру проживати в спірній квартирі не мав, однак бажав здавати її в оренду іншим особам; такі свої наміри з відповідачами не погоджував, а лише ставив їх перед фактом про укладення договорів оренди на кімнату АДРЕСА_1. Також зазначив, що після 2010р. не звертався до правоохоронних органів зі скаргами на чинення йому перешкод в користуванні спірною квартирою, оскільки в подальшому вважав це недоцільнимі вирішив врегулювати спір в судовому порядку, у зв'язку з чим і звернувся з вищевказаним позовом.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка представник позивача ОСОБА_6 дав суду аналогічні пояснення та, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, під присягою підтвердив, що ОСОБА_5 не мав наміру вселятися до спірної квартири, а лише хотів здавати її в оренду та отримувати від цього прибуток. Також підтвердив той факт, що з відповідачами не погоджувалася можливість укладання ОСОБА_5 договору оренди на кімнату АДРЕСА_1, а лише доводилося їм до відома про наявність таких договорів. При цьому ОСОБА_6 пояснив, що відповідачі пускали його як представника позивача до квартири в якості гостя, однак заперечували проти його [ОСОБА_6] заселення та заселення інших осіб.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник, проти позову заперечували, зазначаючи, що перешкоди в користуванні квартирою не чиняться, вимоги щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди є безпідставними.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, надавши заяву про розгляд справи в їх відсутності, проти позову заперечували.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідка, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 47 Конституції України та ст. 9 ЖК УРСР гарантовано право громадянина на житло. Ніхто не може бути виселеним із займаного житла або обмежений у праві користування жилим приміщенням, не інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом. Житлові права охороняються законом, за виключенням випадків, коли вони здійснюються усупереч з призначенням цих прав або з порушенням прав інших громадян чи прав державних і громадських організацій.

При цьому, відповідно до глави 3 ЦК України та ст. 59-61 ЦПК України, захистові підлягають тільки порушенні, невизнані або оспорюванні цивільні, в тому числі і житлові, права. Кожна із сторін зобов'язана довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судом встановлено і визнано сторонами, що ОСОБА_5 на праві сумісної власності належить 24/100 квартири АДРЕСА_1., - на підставі договору дарування від 26.10.2005р., посвідченого приватним нотаріусом ХМНО (а.с.5, 6, 54-55)

Також сторонами визнано, що в спірній квартирі проживає співвласник ОСОБА_2, якому належить 20/100 частин вказаної квартири на підставі свідоцтва про право власності р.№9-97-90814-Ц2 від 31.07.1997р., з дружиною ОСОБА_3 та донькою ОСОБА_4 (а.с.54-55)

В судовому засіданні позивач пояснив, що відповідачі чинять перешкоди йому в користуванні вищевказаною квартирою, оскільки ними замінено замки у вхідних дверях і доступу до квартири він не має.

Відповідач факт чинення перешкод не визнав і зазначив, що готовий на першу вимогу позивача надати останньому ключі від спірної квартири, оскільки особисто ОСОБА_5 з такою вимогою до нього звертається вперше.

З метою дотримання принципу змагальності, судом було оголошено перерву для надання сторонами доказів в підтвердження обставин, на які вони посилаються, після закінчення якої позивач заявив, що йому був переданий ключ від вхідних дверей спірної квартири, однак під час огляду кімнати АДРЕСА_1 він виявив, що в ній знаходяться особисті речі відповідачів, що, на його думку, є перешкодою для вселення. На інші перешкоди користування квартирою, ніж відсутність вільної від речей відповідачів кімнати, позивач не посилався.

Відповідач ОСОБА_2 не заперечував, що в кімнаті АДРЕСА_1 знаходяться особисті речі його родини, оскільки позивач раніше не виявляв бажання до вселення, однак зазначив, що готовий в найближчий час її звільнити.

За клопотанням представника позивача в підтвердження зазначених обставин судом був допитаний у якості свідка ОСОБА_6, який під присягою та будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, надав суду пояснення, аналогічні поясненням позивача про те, що перешкоди в користування спірною квартирою полягають саме в відмові відповідачів вселяти до кімнати АДРЕСА_1 вказаної квартири орендарів.

Відповідно до ст..10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З метою реалізації принципу змагальності судом неодноразово роз'яснювалось особам, які беруть участь у справі, положення ст..10 ЦПК України, їхправа та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Разом з тим, позивачем так і не було доведено суду факту порушення його права відповідачами по справі, оскільки, суду не надано доказів чинення позивачу перешкод в користуванні спірною квартирою.

Як встановлено судом, відповідачі визнають і не оспорюють право позивача на користування спірною квартирою, не перешкоджали і не перешкоджають його проживанню в ній. Той же не поселяється в житло з власної волі, оскільки проживає в іншому місці. Іншого допустимими доказами позивачем не доведено.

Так, суду надана заява ОСОБА_5 до Червонозаводського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області від 11.04.2010р. про усунення перешкод для вселення йому та його представнику ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9)

Разом з тим, постановою ДІМ СДІМ Червонозаводського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області від 17.04.2010р. відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2, оскільки порушення громадського порядку не було встановлено. З вказаної постанови також не вбачається встановлення факту чинення перешкод з боку ОСОБА_2 чи членів його родини до вселення ОСОБА_5 до спірної квартири (а.с.10)

Будь-яких інших доказів на підтвердження посилань позивача щодо вчинення перешкод з боку відповідачів у користуванні позивачами належною йому частиною квартири суду не надано. Сам лише факт знаходження в квартирі особистих речей відповідачів та відсутність вільної кімнати не порушують права позивача на користування належною йому власністю, з урахуванням пояснень ОСОБА_5 про відсутність наміру вселення, а лише бажання укласти договір найму з іншими особами.

При цьому 18.02.2013 в судовому засіданні позивачем наданий суду акт приймання ним ключів від спірної квартири, в якому зазначено про зобов'язання ОСОБА_4 звільнити кімнату АДРЕСА_1 та не чинити перешкоди до його вселення до спірної квартири (а.с.68)

Крім того, суд враховує, що позивачу належить ідеальна частка у спільній власності. Частка в майні юридично не виділена, а тому підстави для його вселення саме в кімнату АДРЕСА_1 спірної квартири відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача щодо вселення до кімнати АДРЕСА_1, зобов'язання відповідача не чинити перешкод в користуванні квартирою не підлягають задоволенню у зв'язку з їх недоведеністю.

Суд також не вбачає законних підстав в частині задоволення позову про стягнення упущеної вигоди, виходячи з наступного.

Сторонами в судовому засіданні також було визнано, що порядок користування спірною квартирою встановлений лише фактично, згідно якого в користуванні позивача знаходиться кімната АДРЕСА_1, а в користуванні відповідачів - кімнати № 2, 3, 5. Кімнати № 1, 4 (коридор), 7 (туалет), 8 (кухня) - є кімнатами загального користування.

Виділ долі кожного з співвласників з майна, що знаходиться в сумісній власності, відповідно до ст..364 ЦК України не проведений, порядок користування юридично не визначений. Вказані обставини також сторонами визнані.

Відповідно до ст..317 ЦК України зміст права власності становлять право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

В обґрунтування спричиненої шкоди позивачем наданий договір найму квартири АДРЕСА_1 від 03.11.2011р., предметом якого є квартира в цілому. Разом з тим, судом встановлено і визнано сторонами, що позивачу належить лише 24/100 частин вказаної квартири, а тому користування квартирою в цілому належись співвласникам сумісно.

Цивільним законодавством не передбаченого самостійного права співвласника на користування житлом, яке перебуває у спільній власності, оскільки це право здійснюється всіма співвласниками спільно, за взаємною згодою. Таке обмеження викликано тим, що особа, яка вселяється в житло в якості наймача, набуває рівне з іншими співвласниками право користування жилим приміщенням, у тому числі приміщеннями загального користування.

Разом з тим, сторонами в судовому засіданні було визнано, що ОСОБА_5 не погоджувалося питання з ОСОБА_2 (іншим співвласником спірної квартири) щодо визначення користування спірною квартирою чи її частиною шляхом передання її в оренду. Таким чином, досягнення згоди між співвласниками стосовно користування спірною квартирою шляхом укладення договору найму з іншими особами суду не було доведено.

Крім того, відповідно до вимог ст..63 ЖК УРСР не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі, частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).

При цьому кімната АДРЕСА_1, про здавання в оренду якої зазначав позивач, згідно даних технічного паспорту складає 13,4 кв.м. (а.с.7-8), тоді як встановлена ст..47 ЖК УРСР норма жилої площі на одну особу встановлена в розмірі 13,65 кв.м., та пов'язана з кімнатами №1,4 спільним входом, що відповідно до ст..63 ЖК УРСР також унеможливлює передання її за договором найму.

Крім того, в договорі найму квартири від 19.03.2010р., який наданий позивачем в обґрунтування упущеної вигоди, предметом договору зазначена квартира АДРЕСА_2, тоді як предметом даного спору є квартира АДРЕСА_1.

Що стосується вимоги позивача щодо відшкодування йому спричиненої моральної шкоди, то судом вони також вважаються недоведеними, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.4,10,88,212,215, 224-228 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення до квартири, усунення перешкод у користуванні квартирою та стягнення спричиненої матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: С.М. Олізаренко