Ухвала суду № 37429709, 11.02.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/7411/13-ц 11.02.2014 11.02.2014 11.02.2014

Провадження №22ц/784/307/14 Головуючий в першій інстанції Гаврасієнко В.О.

Категорія 42 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів: Коломієць В.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Бакуті Т.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_4

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 грудня 2013 року по справі за позовом

ОСОБА_5

до

ОСОБА_4

про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,

ВСТАНОВИЛА:

19 серпня 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив, до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення.

Позивач зазначав, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_6, яка є матір'ю його та відповідача. В 2004 році відповідач, з дозволу їх матері, тимчасово почав проживати в спірній квартирі без реєстрації, а потім залишився проживати в квартирі постійно. За своє життя ОСОБА_6 подарувала йому (позивачу) спірну квартиру, що підтверджується договором дарування від 30 березня 2010 року. Своє право власності на цю квартиру він зареєстрував 06 квітня 2010 року. На теперішній час, відповідач досі проживає у вищезазначеній квартирі, чим порушує його майнові права щодо користування та розпорядження своєю власністю.

Посилаючись на вказане, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 грудня 2013 року позов задоволено. Ухвалено усунути перешкоди у користуванні квартирою спірною квартирою шляхом виселення ОСОБА_4 без надання іншого жилого приміщення та вирішено питання щодо стягнення судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати. На думку апелянта рішення суду є незаконним та необґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами, і, на підставі ст. ст. 383, 391 ЦК України, дійшов правильного висновку про порушення права позивача на користування належної йому на праві власності квартири. Тому суд правильно поновив порушене право позивача й обґрунтовано усунув перешкоду в користуванні вказаним нерухомим майном.

Так, з матеріалів справи вбачається, що спірна квартира належала на праві власності ОСОБА_6, яка за своє життя надала згоду на проживання в спірній квартирі відповідача, як члена сім'ї.

Згідно зі ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

30 березня 2010 року ОСОБА_6 подарувала спірну квартиру позивачу (а.с. 4), а ІНФОРМАЦІЯ_1 вона померла.

Право власності позивачем було зареєстровано в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації 06 квітня 2010 року (а.с. 19).

Відповідач в судовому засіданні суду першої інстанції не заперечував проти того, що продовжує проживати в зазначеній квартирі, чим перешкоджає позивачу, але вважав, що договір дарування є недійсним, так як підпис під цим договором відрізняється від підпису його і відповідача матері.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_5 обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідач без достатніх підстав проживає в квартирі, перешкоджає йому в користуванні власністю.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник згідно зі ст. 319 ЦК України володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, позивачем доведено, що він є власником спірної квартири, відповідач не є членом чи колишнім членом його сім'ї, а тому повинні бути усунені перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном шляхом виселення відповідача.

Статтею 1 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7, та № 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зазначене також передбачено ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України та ст. 48 Закону України «Про власність».

Посилання в апеляційній скарзі на те, що підпис під договором дарування відрізняється від підпису його і відповідача матері є безпідставними так як цей факт не може розглядатися в рамках цього позову.

Крім того, в судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач пояснив, що він вже звернувся до суду з позовом про визнання договору дарування від 30 березня 2010 року недійсним.

Доводи апеляційної скарги, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим безпідставні та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним, обґрунтованим та постановленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись статтями 303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді