Ухвала суду № 37428307, 26.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" лютого 2014 р. м. Київ К/800/66157/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Волошина В.М.,

представника позивача Шульга О.В.,

представника відповідача Глуховецького О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року

у справі № 826/4854/13-а

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - позивач, ДПІ у Печерському р-ні)

до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Союз» (далі - відповідач, ПАТ «КБ «Союз»)

про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

ДПІ у Печерському р-ні звернулась у квітні 2013 року до суду з позовом до ПАТ «КБ «Союз» про стягнення заборгованісті за податковими векселями, забезпеченими авалем, у сумі 6 150 145,00 гривень.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу позивача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Фірма «Союз-Віктан» ЛТД» на виконання ч. 20 ст. 7 Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» було надано позивачу податкові векселі, а саме: простий вексель серії АА 0940106 від 29.07.2009 року на суму 2 108 000,00 гривень (скоригована до 2 050 050,60 гривень) зі строком погашення 27.10.2009 року; простий вексель серії АА 0940107 від 29.07.2009 року на суму 2 108 000,00 гривень (скоригована до 2 050 054,00 гривні) зі строком погашення 27.10.2009 року; простий вексель серії АА 0940108 від 30.07.2009 року на суму 2 108 000,00 гривень (скоригована до 2 050 040,40 гривень) зі строком погашення 28.10.2009 року.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ВАТ «КБ «Союз» (правонаступником якого є відповідач) виступило авалістом за вказаними податковими векселями.

Разом з тим, судами встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 винесено протести про не оплату векселів (серії АА 0940106 від 29.07.2009 року, серії АА 0940107 від 29.07.2009 року та серії АА 0940108 від 30.07.2009 року) від 11.03.2013 року, які зареєстровані в реєстрі за № № 470, 471, 472, про що повідомлено відповідача листом від 11.03.2013 року № 10683/10/15.10-10.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та відмовляючи з задоволенні позовних вимог, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Спірні правовідносини з особливості нарахування та сплати акцизного збору, що справляється з виготовлених українськими виробниками та ввезених на територію України алкогольних напоїв та тютюнових виробів на момент їх виникнення регулював Закон України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» від 15.09.1995 року № 329/95 (далі - Закон № 329/95).

Відповідно до ч. 20 ст. 7 Закону № 329/95 до отримання суб'єктом підприємницької діяльності з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну продукцію (за винятком виноматеріалів), такий платник акцизного збору зобов'язаний надати органу державної податкової служби України за своїм місцезнаходженням податковий вексель, авальований банком (податкову розписку), який є забезпеченням виконання зобов'язання цього платника у термін до 90 календарних днів починаючи від дня видачі векселя (податкової розписки), сплатити суму акцизного збору, розраховану за ставками для цієї продукції.

Абзацом 2 частини 20 статті 7 Закону № 329/95 визначено, що при отриманні спирту етилового неденатурованого підприємство-векселедавець за участю представника державної податкової служби на акцизному складі складає акт про фактично отриману кількість спирту та розрахунок акцизного збору виходячи із фактично отриманої кількості спирту. Цей акт є коригуванням вже наданого податкового векселя, авальованого банком (податкової розписки), із зазначенням остаточної суми акцизного збору, яка підлягає сплаті.

У разі якщо передбачений цією статтею Закону № 329/95 податковий вексель, авальований банком (податкова розписка), не погашається у визначений термін, векселедержатель здійснює протест такого векселя (податкової розписки) у неплатежі згідно з чинним законодавством та протягом одного робочого дня з дня здійснення протесту звертається до банку, який здійснив аваль цього векселя (податкової розписки), з опротестованим векселем (податковою розпискою). Банк-аваліст зобов'язаний не пізніше операційного дня, наступного за днем звернення векселедержателя з опротестованим векселем (податковою розпискою), переказати суму, яка вказана у цьому векселі (податковій розписці), векселедержателю.

Порядок випуску, обігу та погашення передбачених цією статтею податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п. 2 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 року № 498 Порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), які видаються до отримання спирту етилового неденатурованого і є забезпеченням виконання зобов'язання із сплати акцизного збору (далі - Порядок № 498) податковий вексель, авальований банком (податкова розписка) (далі - податковий вексель) - простий вексель, авальований банком, що видається суб'єктом підприємницької діяльності - виробником підакцизної продукції до отримання з акцизного складу спиртзаводу спирту етилового і є забезпеченням виконання ним зобов'язання сплатити у строк, що не перевищує 90 календарних днів від дати видачі такого векселя, суму акцизного збору.

Таким чином, судами попепередніх інстанцій вірно зазначено, що виникненню у податкового органу права на стягнення коштів за вексельним зобов'язанням у банка-аваліста має передувати такий алгоритм дій: сплив 90-то денного строку від дати видачі векселя, вчинення протесту векселя та звернення до банка-аваліста протягом одного робочого дня з дня протесту із опротестованим векселем.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, після спливу 90-то денного строку погашення податкових векселів, позивач 28.10.2009 року звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 з проханням скласти протест у неплатежі виданих фірмою «Союз Віктан» ЛТД векселів. Однак, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 винесла постанови від 29.10.2009 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Разом з тим, судами встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.03.2011 року та заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13.09.2012 року, які залишені без змін відповідно ухвалою апеляційного суду міста Києва від 05.12.2012 року та ухвалою апеляційного суду міста Києва від 21.02.2013 року, скасовані постанови приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій та зобов'язано вчинити протест у неплатежі податкових векселів, виданих фірмою «Союз Віктан ЛТД».

На виконання зазначених судових рішень приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 11.03.2013 року винесені протести про не оплату векселя № 470 (простий вексель серії АА № 0940106), № 471 (простий вексель серії АА № 0940107), № 472 (простий вексель серії АА № 0940108).

На підставі зазначених протестів позивач листами від 11.03.2013 року № № 10683/10/15.10-10, 10504/10/15.10-10, 10505/10/15.10-10, 10506/10/15.10-10 звернулася до ПАТ «КБ «Союз» з вимогою щодо пред'явлення податкових векселів до оплати.

Проте на підставі перебування працівника банку, який займається векселями, виданими ТОВ «Фірма «Союз Віктан» ЛТД, у відпустці представником ПАТ «КБ «Союз» 11.03.2013 року складено акт № 2 про відмову у прийнятті листів щодо пред'явлення податкового векселя з акцизного збору фірми «Союз-Віктан» ЛТД (ТОВ) п.н. 20749622 до сплати.

З огляду на що, податковим органом було вчинено всі передбачені Законом № 329/95 та Порядком № 498 дії з метою набуття права на стягнення коштів за податковими векселями.

Проте пп. 14.1.176 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що податковий вексель, авальований банком (податкова розписка) - це простий вексель, авальований банком, що видається векселедавцем: до отримання з акцизного складу спирту етилового, до отримання з нафтопереробного підприємства нафтопродуктів або до ввезення нафтопродуктів на митну територію України і є забезпеченням виконання ним зобов'язання сплатити суму акцизного податку у строк, визначений ст. ст. 225, 229 цього Кодексу.

Отже, судами вірно зазначено, що податковий вексель є простим векселем і з огляду на відсутність будь-яких спеціальних положень у ПК України щодо питань його видачі, обігу і погашення застосовуються положення загального законодавства України у цій сфері відносин (видачі, обігу і погашення векселів). Єдиною особливістю податкового векселя є використання його у податкових відносинах, проте вказане не змінює суті і змісту загальних вексельних відносин і зобов'язань, а саме: наявність безумовного зобов'язання сплатити визначену у ньому суму коштів. Проте в силу вимог закону, особливість податкового векселя полягає в лише тому, що виплачені за векселем кошти, направляються податковою службою на погашення податкових зобов'язань векселедавця.

Відповідно до ст. 32 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року (далі - Уніфікований закон), платіж за переказним векселем може бути забезпечений авалем повністю або в частині його суми. Аваліст відповідає так само, як і та особа, зобов'язання якої він забезпечив.

Статтею 77 Уніфікованого закону передбачено, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо позовної давності (ст. ст. 70 і 71).

Згідно ст. 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позиція позивача про те, що оскарження в судовому порядку дій приватного нотаріуса про відмову в протесті щодо не оплати податкових векселів є підставою для переривання строку позовної давності, як це передбачено Уніфікованим законом є помилковою, з огляду на наступне.

Згідно ст. 17 додатку ІІ до Женевської конвенції 1930 року законодавству кожної з Високих Договірних Сторін належить право визначати підстави перерви або зупинення відліку строків позовної давності у разі пред'явлення позовів за переказними векселями в їхніх судах.

Відповідно до ст. 71 Уніфікованого закону перерва перебігу строків позовної давності має силу лише щодо тієї особи, стосовно якої строки перервалися.

Отже, Женевська конвенція 1930 року не виключає можливості зупинення та переривання строку давності, проте лише у випадках, встановлених законодавством договірної сторони.

Однак, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, законодавством України не визначено підстави перерви або зупинення відліку строків позовної давності у разі пред'явлення позовів за переказними векселями в судах.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що посилання податкового органу на необхідність застосування до даних правовідносин за аналогією норми Цивільного кодексу України є безпідставним, оскільки частиною 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відсутності закону, який регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що правовідносини щодо строку позовної давності та правил його обчислення - врегульовані, при цьому відсутність в національному законодавстві підстав для перерви або зупинення відліку строків позовної давності не дає підстав вважати, що такі правовідносини є неврегульованими, а є свідченням того, що за законодавством України перерва та зупинення такого строку - не допускається.

Разом з тим, колегія суддів вважає доцільним зауваження судів попередніх інстанцій, що згідно п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 08.06.2012 року № 5 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів» встановлені ст. 70 Уніфікованого закону строки пред'явлення позовних вимог за векселем є присічними, вони не можуть бути змінені за угодою сторін і не підлягають зупиненню або відновленню та після їх закінчення припиняється дія матеріального права вимоги платежу від зобов'язаних за векселем осіб.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій вірно дана оцінка обставинам справи щодо відсутності підстав для стягнення заборгованості за податковими векселями у зв'язку з пропуском податковим органом строків позовної давності, а отже правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року у справі № 826/4854/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І. О. БухтіяроваСудді: (підпис) М. І. Костенко (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно

Помічник судді Паніотова В.Г.