Ухвала суду № 37427862, 26.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" лютого 2014 р. м. Київ К/800/63541/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Волошина В.М.,

представника позивача Дмітрієвої В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 11.10.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року

у справі № 2а-9215/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Містечко інвалідів» (далі - позивач, ТОВ «Містечко інвалідів»)

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Дарницькому р-ні м. Києва ДПС)

про визнання незаконними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Містечко інвалідів» звернулось у липні 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Дарницькому р-ні м. Києва ДПС про визнання незаконними дії по проведенню перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.03.2012 року № 0000522220/1484/10/22-50, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з плати за землю у сумі 1 887 502,67 гривні.

Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2012 року в частині позовних вимог про визнання дій ДПІ у Дарницькому р-ні м. Києва ДПС по проведенню перевірки провадження у справі закрито.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому р-ні м. Києва ДПС від 30.03.2012 року № 0000522220/1484/10/22-50

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2011 року, за результатами якої було складено акт від 19.12.2011 року № 6397/2302/33054220, яким зафіксовано порушення позивачем вимог ст. ст. 7, 13, 14 Закону України від 03.07.1992 року № 2535-ХІІ «Про плату за землю» (далі - Закон № 2535) та ст. 274, п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку за землю на загальну суму 1 727 792,24 гривні, у тому числі за липень-грудень 2008 року - 131 944,29 гривні, за 2009 рік - 304 068,68 гривень, за 2010 рік - 861 186,18 гривень, за січень-червень 2011 року - 430 593,09 гривні.

На підставі зазначеного акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 12.01.2012 року № 0000082302/376, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на землю в сумі 2 052 433,03 гривні, з них за основним платежем - 1 727 792,24 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями - 324 640,79 гривень.

За результатами адміністративного оскарження Державною податковою службою було прийнято рішення від 26.03.2012 року № 1585/10/12-314, яким скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС від 12.01.2012 року № 0000082302/376 в частині грошового зобов'язання з податку на землю за основним платежем у розмірі 131 944,29 гривні та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 32 986,07 гривень, що були нараховані за II квартал 2008 року з пропуском 1095 денного строку давності.

На підставі зазначеного відповідачем винесено нове податкове повідомлення-рішення від 30.03.2012 року № 0000522220/1484/10/22-50, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з плати за землю у розмірі 1 887 502,67 гривні, з яких за основним платежем - 1 595 847,95 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 291 654,72 гривні.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 81 ЗК України встановлені відповідні підстави набуття громадянами України права власності на землю, якими закон визнає певні юридичні факти, зокрема придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки.

Згідно з ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до п. 3 ст. 125 ЗК України приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Такими документами згідно зі статтею 126 ЗК України є Державний акт на право власності на земельну ділянку та Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Нормами ст. 126 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2535-XII, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а платниками - власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, в тому числі орендарі (ст. 5 Закону № 2535-XII), тобто безпосередньо ті суб'єкти господарювання, яким земельні ділянки передані у власність або надані в користування, в тому числі на умовах оренди. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Відповідно до ст. 13 Закону № 2535-XII, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

З 01.01.2011 року вступив в силу ПК України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - загально державний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу) (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень ПК України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII «Плата за землю».

Відповідно до ст. 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Порядок обчислення плати за землю визначено ст. 286 ПК України.

Пунктом 286.2 ст. 286 цього Кодексу визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Згідно п. 286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання розпоряджень Кабінету Міністрів України від 29.10.2003 року № 652-р «Про створення підприємства для будівництва житлово-виробничого комплексу «Містечко інвалідів» та від 14.01.2004 року № 4-р «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.11.2003 року № 721», Фонд Державного майна України передав позивачу об'єкти нерухомого майна - будівлі та споруди військового містечка № 233/2, загальною вартістю 6 024 315,00 гривень. Згідно акта приймання-передачі нерухомого майна від 20.05.2004 року будівлі, споруди, інженерні мережі та територія військового містечка № 233/2 були передані в задовільному стані.

Крім того, судами встановлено, що вищезазначені будівлі та споруди знаходяться на земельній ділянці, розташованій вул. Бориспільській, 40 у м. Києві (Дарницький район), площа якої відповідно до технічного звіту по встановленню зовнішніх меж земельної ділянки становить 65 861,25 мІ (запис в державному земельному кадастрі від 01.11.2004 року з кадастровим № 8000000000:63:389:0058). Наявний акт встановлення та узгодження зовнішній меж земельної ділянки в натурі від 24.09.2004 року.

Разом з тим, відповідно до відповіді Київського управління земельних ресурсів від 16.02.2011 року № 07-387/3569, вищевказана земельна ділянка на підставі зазначеного технічного звіту зареєстрована за ТОВ «Містечко інвалідів».

Однак, як вбачається з висновків податкового органу викладених в акті перевірки, позивачем упродовж тривалого часу не здійснюється будівництво соціального житла та не проводиться інша виробнича діяльність, водночас ним надаються послуги з надання в оренду будівель, споруд, відкритих площадок, у результаті чого, на думку відповідача, позивач отримав дохід в загальному розмірі 7 449 654,00 гривні. При цьому, в акті перевірки міститься висновок про те, що сума земельного податку у розмірі 1 727 792,24 гривні. становить лише 23 відсотка від одержаного позивачем доходу.

Відповідно до ст. 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 ПК України).

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що матеріали справи не містять доказів щодо наявності у позивача права власності чи права користування спірною земельною ділянкою площею 65 861,25 мІ, розташованою за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 40, а також доказів щодо державної реєстрації цих прав.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає беззаперечними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що у випадку відсутності відповідних правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності чи право користування земельною ділянкою, така земельна ділянка не може виступати об'єктом оподаткування земельного податку чи податку з орендної плати, а отже заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року у справі № 2а-9215/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І. О. БухтіяроваСудді: (підпис) М. І. Костенко (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно

Помічник судді Паніотова В.Г.