Ухвала суду № 37421337, 25.02.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 р.Справа № 820/12124/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представника позивача Нестерцової З.П.

представника відповідача Кириченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2014р. по справі № 820/12124/13-а

за позовом Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області

до Казенного підприємства "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод"

про накладення арешту,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Державна податкова інспекція у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Казенного підприємства "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод", в якому просив суд накласти арешт на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться у ХОД АТ "Райфайзен банк Аваль " м. Харків.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2014 року у задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 59.1 ст. 59, п. 59.3 ст. 59, п. 95.2 ст. 95, пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" зареєстрований в якості юридичної особи від 15.10.2003 року, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, № 428177, та перебуває як платник податків на обліку в ДПІ у Зміївському районі ГУ Міндоходів у Харківській області, що не заперечується сторонами у справі .

Згідно Статуту КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод", затвердженого Міністром оборони України від 11.01.2002 року, відповідач є казенним підприємством, яке належить до сфери управління Міністерства оборони України (а.с.9).

Відповідач для здійснення розрахунків в безготівковій формі має відкриті розрахункові рахунки в банківських установах, про що свідчить інформаційна довідка, яка міститься в матеріалах справи (а.с.5).

До матеріалів справи позивачем надано копії облікових карток, в яких зазначено суми податкового боргу, які наявні у відповідача.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивача про накладення арешту на кошти та інші цінності платника у банку є передчасною, необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту органами державної податкової служби визначені статтею 94 Податкового кодексу України.

Пунктом 94.1 статті 94 ПК України визначено, що адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Наведене визначення адміністративного арешту за своїм змістом охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Отже, нормами ст.94 ПК України урегульовано застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмету такого арешту.

Відповідно до підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду. Жодного рішення податковий орган в такому разі не приймає.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

Так, згідно із пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу.

Положення пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України в свою чергу кореспондують із нормами Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.11.2011 року № 1398, відповідно до пункту 3.1 якого арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби; відсутні документи, що підтверджують державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців відповідно до закону, дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій; відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; у разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим підпункту 20.1.5 пункту 20.1 статті 20 розділу I Кодексу, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів).

Як вбачається зі змісту вказаних вище норм, адміністративний арешт застосовується за наявності однієї із наведених у них обставин.

Виникнення у відповідача податкового боргу та вручення йому податкової вимоги не є безумовною підставою для застосування адміністративного арешту коштів на рахунку.

Адміністративний арешт не є виключним та єдиним способом погашення податкового боргу. Винятковість адміністративного арешту законодавець чітко пов'язує із обставинами, визначеними пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, що виникли між платником податків та податковим органом.

Колегія суддів погоджується з посиланням позивача на те, що за умови відсутності майна, за рахунок якого можливо погашення податкового боргу, положення підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України надає право податковому органу звертатися до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку платника податків. Разом з тим, реалізація цього права можлива лише за умови дотримання підстав, встановлених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 59 Закону України від 07.12.2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця або за рішенням суду.

Відповідно до п.7.1. Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 07.11.2011 № 1398, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.01.2012 за № 9/20322, арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Згідно з п.7.3 наведеного Порядку, для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган державної податкової служби подає до суду позовну заяву у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Колегія суддів зазначає, що підставою для звернення податкового органу до суду є саме вчинення цим органом усіх передбачених заходів по розшуку майна платника податку, які повинні підтверджуватись належними доказами (запитами до відповідних установ, виходами за фактичним місцем знаходження боржника та за місцем державної реєстрації тощо).

Підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження, такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

З аналізу зазначених норм вбачається, що арешт коштів на рахунку платника податків є різновидом адміністративного арешту, який є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків та застосовується у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

При цьому, умовою для застосування арешту коштів на підставі судового рішення є відсутність відповідного майна не взагалі, а саме на момент, коли у податкового органу виникає право на стягнення податкового боргу, ефективність реалізації якого забезпечується спеціальними заходами, зокрема адміністративним арештом майна, у тому числі коштів. В іншому разі вимога про застосування арешту коштів буде передчасною, оскільки не виключається, що на момент пред'явлення відповідної вимоги майно, за рахунок якого можна погасити податковий борг, буде наявним.

Також колегія суддів зазначає, що умовою застосування норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є відсутність у платника податків майна, яке може бути використане для погашення податкового боргу, саме на момент, коли у податкового органу виникає право на стягнення податкового боргу, ефективність реалізації якого забезпечується спеціальними заходами, зокрема адміністративним арештом майна, у тому числі коштів.

У свою чергу, відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України право на стягнення коштів та продаж майна платника податків виникає у податкового органу через 60 календарних днів з дня надіслання податкової вимоги, тому саме з цього моменту податковий орган уповноважений оцінювати майновий стан платника податків з огляду на наявність у нього достатніх джерел для погашення податкового боргу.

Таким чином, податкові органи в силу підпункту пункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України наділені повноваженнями на звернення до суду з позовами про накладення арешту на кошти платника податку в разі відсутності в такого платника достатнього для погашення податкового боргу майна. Водночас така недостатність повинна бути встановлена станом не раніше дня виникнення у податкового органу права на стягнення податкового боргу, тобто не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання податкової вимоги.

Відповідні обставини повинні бути підтверджені податковим органом під час судового розгляду.

Разом з тим, позивач, на вимогу суду, не зміг надати докази відсутності майна відповідача, або наявності майна, балансова вартість якого менше суми податкового боргу, або відсутності у відповідача майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу.

З матеріалів справи встановлено, що Рішенням № 4 від 14.08.13 року позивачем вирішено здійснити опис майна, що перебуває у власності Казенного підприємства "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод".

До матеріалів справи позивачем надано акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу №1/20-09-15-87/08326540 від 25.11.13 року, згідно якого податковим керуючим повідомлено, що КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" за наявності законодавчих підстав відмовив у здійсненні опису майна у податкову заставу та/або не надав документи, необхідні документи для такого опису.

Разом з тим, із зазначеного акту не вбачається, за яких підстав здійснено відмову відповідачем.

Також позивачем складено акт про перешкоджання платником податків виконанню повноважень податкового керуючого від 25.11.13 року № 1/20-09-15-88/08326540, яким зафіксовано, що КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" перешкоджав виконанню повноважень, визначених Податковим кодексом, зокрема: 25.11.13 р. до канцелярії відповідача направлено лист від 25.11.13 року №1053/10/20-09-15-50 (вх..№450 від 25.11.13 р.) щодо виділення активів для проведення опису майна, на яке поширюється право податкової застави, але для проведення перевірки необхідні документи не надані.

Відповідно до ст. 89 Податкового Кодексу України відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

Відповідно до п. 89.4 ст. 89 Податкового Кодексу України, у разі якщо платник податків не допускає податкового керуючого для здійснення опису майна такого платника податків у податкову заставу та/або не подає документів, необхідних для такого опису, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу.

Орган державної податкової служби звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборону відчуження таким платником податків майна та зобов'язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Належних доказів наявності у відповідача майна, балансова вартість якого менше суми податкового боргу чи доказів відсутності у відповідача майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, станом на час виникнення у позивача права стягнення податкового боргу, матеріали справи не містять.

Також матеріали справи не містять доказів того, що ДПІ у Зміївському районі Харківської області здійснювалась перевірка платника податків з питань наявності активів, що можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу.

Доказів надсилання податковим органом до державних установ відповідних запитів, з метою встановлення наявності або відсутності у власності КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" нерухомого майна, транспортних засобів, земельних ділянок тощо, матеріали справи також не містять.

Крім того, звертаючись до суду, позивач зазначив, що направляв відповідачу податкову вимогу №18-11 від 14.08.13 року, в якій повідомлено відповідача про необхідність сплатити суму податкового боргу у розмірі 941 684 грн.

Під час судового розгляду справи встановлено, що податкова вимога №18-11 від 14.08.13 року оскаржується відповідачем у судовому порядку, що не заперечується сторонами у справі.

Таким чином, право стягнення податкового боргу, у розумінні п.95.2 ст.95 ПК України, у позивача не виникло, а відтак, звернення ДПІ у Зміївському районі до суду з позовом про накладення арешту на кошти КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" в межах зазначеної у вимозі №18-11 від 14.08.13 року суми є безпідставним.

Крім того, представником відповідача надано рішення Зміївської міської ради Зміївського району Харківської області №8-XXXII від 19.04.13 року, яким звільнено Казенне підприємство "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" від сплати податку на землю на 2013 рік. Під час судового засідання представник позивача не зміг пояснити чи враховано зазначений лист при зазначенні в позовній заяві суми боргу з земельного податку у розмірі 200 940,58 грн.

Також, необхідно зауважити на той факт, що ані в описовій, ані в прохальній частині адміністративного позову податковий орган не вказав суму податкового боргу, в межах якої підлягають арешту кошти (інші цінності) на таких рахунках, що є однією з обов'язкових умов, згідно з п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України, звернення податкового органу до суду з адміністративним позовом про застосування арешту рахунків платника податків.

Варто зазначити, що накладення арешту на всі кошти на банківських рахунках відповідача без дотримання процедури погашення податкового боргу та визначення конкретної суми суттєво обмежить права платника податків як власника таких коштів та унеможливить здійснення відповідачем господарської діяльності.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ДПІ у Зміївському районі про накладення арешту на кошти та інші цінності КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод".

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2014 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2014р. по справі № 820/12124/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Дюкарєва С.В.Судді Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 03.03.2014 р.