Рішення № 37420246, 24.02.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2014 р. Справа № 914/4856/13

За позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Львів,

до відповідача: Приватного підприємства «Енерго-Ресурс», м. Київ,

про: визнання недійсним договору оренди приміщення №132/П-Л від 13.05.2013р.

Суддя М.М. Синчук при секретарі О. ГринчишинЗа участю представників:позивача:ОСОБА_2 - довіреність б/н від 17.12.13р.,відповідача:Шпирка Р. О. - представник за довіреністю.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Енерго-Ресурс» про визнання недійсним договору оренди приміщення №132/П-Л від 13.05.2013р.

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору оренди приміщення від 13.05.2013 р. укладеного між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Енерго-Ресурс», оскільки договір укладено помилково в результаті неправомірних дій зі сторони відповідача, які полягають в неповідомленні позивача про відсутність електроенергії в орендованому приміщенні.

Ухвалою суду від 30.12.2013 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 21.01.2014 р.

В судове засідання 21.01.2014 р. представник позивача з'явився, на виконання вимог ухвали суду від 30.12.2013р. надав суду докази зарахування судового збору до Державного бюджету України, витяг державного реєстратора про внесення відповідача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на день звернення до суду та письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України, або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, нема справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та нема рішення цих органів з такого спору. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

В судове засідання 21.01.2014 р. представник відповідача з'явився. Щодо позову заперечує в повному обсязі з підстав наведених у відзиві б/н від 21.01.2014р. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вимоги ухвали суду від 30.12.2013р. виконав частково.

В судовому засіданні оголошено перерву до 04.02.2014 р.

В судовому засіданні 04.02.2014 р. представник позивача подав заперечення на відзив. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В судовому засіданні 04.02.2014 р. представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечив в повному обсязі.

В судовому засіданні оголошено перерву до 10.02.2014 р.

07.02.2014 р. представником відповідача, через канцелярію господарського суду Львівської області, подано додаткові письмові пояснення, згідно яких просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 10.02.2014 р. оголошено перерву до 24.02.2014 р. для надання можливості ознайомитись з поданими в судовому засіданні поясненнями.

В судовому засіданні 24.02.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Просить суд позов задоволити з підстав наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

В судовому засіданні 24.02.0214 р. представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечив в повному обсязі, просить суд в задоволенні позову відмовити з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивні частини рішення.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

13 травня 2013 року між приватним підприємством «Енерго-Ресурс» та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 укладено Договір №132/П-Л оренди приміщення. (надалі - Договір). За умовами цього Договору орендодавець (відповідач у справі) передає, а орендар (позивач у справі) приймає у тимчасове платне користування на строк та на умовах даного Договору приміщення, загальною площею - 150,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 181.

Приміщення належить орендодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 20.05.2009 року, посвідченого нотаріусом Львівського міського територіального округу ОСОБА_4 20.05.2009 року, за реєстровим № 2678, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 20.05.2009 року за № 3448574 (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 1.3. Договору приміщення передається з метою використання його для магазину продуктових та не продуктових товарів.

Згідно п. 1.5. Договору приміщення повинно бути передане орендодавцем і прийнято орендарем по акту прийому-передачі в термін не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з моменту набрання чинності цим Договором.

13.05.2013 р. між сторонами справі підписано Акт прийому-передачі приміщення згідно Договору. (а.с. 24)

Відповідно до п. 5.1.6. Договору орендодавець (відповідач) зобов'язаний ознайомити орендаря з правилами й особливостями технічної експлуатації приміщень, а при необхідності направити свого уповноваженого представника для проведення відповідного інструктажу.

15.05.2013 р. на електронну адресу орендаря (позивача) надійшла копія договору про постачання електричної енергії №51754 укладеного 06.03.2012 р. між ПАТ «Львівобленерго» та ПП «Енерго-Ресурс». Згідно п. 9.4. цього договору, строк дії цього договору до 31.12.2012 р. (а.с. 15-20)

12.12.2013 р. на адресу заступника начальника ПАТ «Львівобленерго» ЛМЕМ скеровано Запит (а.с. 25) в порядку ст. ст. 20, 24 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», з проханням надати інформацію про наступне:

- Чи ПП «Енерго-Ресурс» укладало договір про постачання електричної енергії в нежитлове приміщення по вул. Личаківська, 181 у м. Львові?

- Якщо укладало, чи був договір дійсний в період з 13.05.2013 р. по 01.10.2013 р.?

16.12.2013 р., у відповідь на адвокатський запит від 12.12.2013 р., заступник начальника ПАТ «Львівобленерго» ЛМЕМ повідомив листом №30-03457, що договірних відносин між ПАТ «Львівобленерго» та ПП «Енерго-Ресурс» за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 181, щодо постачання електричної енергії в період з 13.05.2013 р. до 01.10.2013 р. не існувало. (а.с. 26)

Згідно Витягу з ЄДРПОУ на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, виданого станом на 14.05.2013 р., видами діяльності позивача є: оптова торгівля, в тому числі продуктами харчування. (а.с. 28-30)

Згідно Довідки №6844/10/17-1 від 17.12.2013 р., виданої заступником начальника ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, згідно бази даних ФОП ОСОБА_1 перебуває з 26.03.2013 р. на загальній системі оподаткування, з моменту реєстрації звітність про одержані доходи не подавалась. (а.с. 27)

В судових засіданнях представник позивача просить позовні вимоги задовольнити повністю, а саме визнати недійсним договір оренди приміщення №132/П-Л від 13.05.2013 р., в обґрунтування своєї позиції посилається на неможливість користування орендованим приміщенням у зв'язку із відсутністю електроенергії, що є наслідком відсутності договору між орендодавцем та енергопостачальною організацією.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним

Згідно з п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована осіб заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий право чин може бути визнаний судом недійсним.

Положеннями ст. 229 ЦК України передбачено, що у разі, коли особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. (Наведену позицію викладено у п. 13 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.

Згідно п.3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. При цьому істотною помилкою вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагатиме значних витрат від особи, що помилилася.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ПАТ «Львівобленерго» ЛМЕМ повідомив листом №30-03457, що договірних відносин між ПАТ «Львівобленерго» та ПП «Енерго-Ресурс» за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 181, щодо постачання електричної енергії в період з 13.05.2013 р. до 01.10.2013 р. не існувало.

Відповідно до п. 3.5. Договору орендна плата не включає в себе вартість комунальних послуг та експлуатаційних витрат (водопостачання та водовідведення, електро- та тепло постачання).

Згідно п. 3.6. Договору орендар відшкодовує усі витрати по утриманню та обслуговуванню орендованого приміщення, зазначені у п. 3.5. Договору, орендодавцю. Відшкодування зазначених витрат проводиться в межах фактичного споживання на підставі рахунків орендодавця, до яких надаються документи постачальників послуг (підтвердження правомірності розрахунків та обсягів споживання послуг).

Таким чином, орендодавець (відповідач у справі) не маючи права на споживання електричної енергії, зазначив в Договорі порядок та умови розрахунку за неї, чим спричинив помилкове враження у орендаря, щодо якісних характеристик об'єкта оренди та можливості його використання в цілях передбачених п. 1.3. Договору.

Відповідно до пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 767 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню.

Згідно частини 2 вказаної статті наймодавець зобов'язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, в якій містяться загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як встановлено судом, всупереч вимогам ч. 5 ч. 203 ЦК України оспорюваний договір не спричинив реального настання правових наслідків, обумовлених у п. 1.3. Договору, що підтверджується матеріалами справи, а саме Довідкою №6844/10/17-1 від 17.12.2013 р., виданою заступником начальника ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, згідно якої, ФОП ОСОБА_1 перебуває з 26.03.2013 р. на загальній системі оподаткування, з моменту реєстрації звітність про одержані доходи не подавалась.

Таким чином, суд дійшов до висновків про те, що Договір оренди приміщення від 13.05.2013 року №132/П-Л укладався сторонами під впливом помилки, оскільки позивач фактично не користується нежитловими приміщеннями, які є предметом договору, з 13.05.2013 року та був не належним чином обізнаний про стан орендованого ним приміщення.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди приміщення №132/П-Л від 13.05.2013 р. є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

В сили ст. 49 ГПК України судові витрати слід покласти на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди приміщення №132/П-Л від 13.05.2013 р., укладений між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та Приватним підприємством «Енерго-Ресурс» (адреса: 01601, м. Київ, бул-р. Лесі Українки, 34, офіс №306; ідентифікаційний номер 36087128).

3. Стягнути з Приватного підприємства «Енерго-Ресурс» (адреса: 01601, м. Київ, бул-р. Лесі Українки, 34, офіс №306; ідентифікаційний номер 36087128) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 1 147,00 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

4. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення суду виготовлено та підписано 28.02.2014 р.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Синчук М.М.