Ухвала суду № 37415042, 12.02.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2014 року Справа № 19373/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В. та Коваля Р.Й.,

за участі секретаря судового засідання Шуптар Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.12.2011 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

14.11.2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом та просив визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 002722305 від 09 серпня 2011 року Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки податкового органу про те, що

єдиною метою взаємовідносин є отримання підприємством податкової вигоди за рахунок мінімізації податкових зобов'язань є безпідставними. Вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв без дотримання встановлених законодавством вимог,з порушенням прав та інтересів ДП «Тернопільський облавтодор» у сфері публічно-правових відносин, які відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України потребують захисту.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.12.2011 року позов задоволено. Податкове повідомлення - рішення № 002722305 від 09 серпня 2011 року Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції визнано недійсним та скасовано.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що дана постанова прийнята з неправильним та неповним дослідженням доказів і встановленням обставин у справі та неправильним застосуванням норм права. Зазначає, що висновки є поверхневими та зроблені без врахування та аналізу суті порушень, встановлених під час проведення перевірки та дослідження первинної документації, оскільки при вирішенні спору, пов'язаного з правомірністю формування податкового кредиту, суду потрібно встановити наявність обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту. Ще раз звертає увагу на те, що позивачем в ході проведення перевірки не представлено довіреності Дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» ( далі- ДП «Тернопільський облавтодор» ) відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на здійснення правочинів філії «Тернопільський доркомплект» дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» із товариством «Арніка», як контрагентом. Також зазначає про те, що позивачем не дотримано вимог Інструкції « Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155, що засвідчується відсутністю реквізитів у товарно-транспортних накладних та відсутністю повної первинної документації, що підтверджувала б здійснення господарської операції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи, Тернопільською об'єднаною державною податкової інспекцією проведено позапланову виїзну документальну перевірку ДП «Тернопільський облавтодор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з TOB «Арніка» за період з 01.04.2011 р. по 30.04.2011 р..

За результатами перевірки Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією складено акт від 26.07.2011 року № 5346/23-05/31995099.

На підставі акта перевірки, Тернопільською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002722305 від 09.08.2011 р. яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 219 840.36 грн. (основний платіж -219 839,36 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1 грн.).

Перевіркою встановлено, що філією «Тернопільський доркомплект» дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» укладено з ТзОВ «Арніка» договір купівлі-продажу від 07.02.2006 р. № 07/02. відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця у терміни, зазначені у договорі виробничо-технічну продукцію (сіль технічну, дизпаливо та нафтопродукти), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах договору.

При цьому, податковим органом звертається увага, що в квітні 2011 року оформлено додатки до договору від 5, 26, 27, 29 квітня, в яких відсутній реквізит місця підписання вказаних додатків щодо поставки дизельного палива та бітуму дорожнього БДН 60/90 (бітум - це в'язка нафтова речовина (нафтовий бітум), призначенням якого є хімічне зв'язування матеріалів при будівництві та ремонті доріг). До додатків договору оформлено видаткові накладні від 05.04.2011р. № РН-ОООО33 та № РН-000032, від 26.04.2011р. № РН-0000041, від 27.04.2011р. № РН-000042, від 29.04.2011р. № РН-000045 на загальну суму 1 319 036 гри., в тому числі податок на додану вартість 219 839 грн., що відображений в складі податкового кредиту за квітень 2011 року.

В акті перевірки зазначено, що документи якими оформлено правовідносини, а саме документи «видаткові накладні», «товарно-транспортні накладні» не відповідають вимогам встановлених п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996 та пункту 2.4. розділу 2 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, складені з порушенням юридичної форми визначеної законодавством та не відповідають вимогам ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якої операції обліковуються щодо їх сутності, а не лише виходячи із форми, складені не уповноваженими особами та без зазначення місця складання документа, змісту та обсягу господарської операції та інших даних, що могли дати змогу документально ідентифікувати місце передачі товару продавцем, а також підтвердити товарний характер таких правовідносин.

Також податковий орган прийшов до висновку, що в порушення ст. 532 ЦК України, перевіркою не встановлено місця виконання зобов'язань, оскільки видами діяльності ТзОВ «Арніка» є загально-будівельні роботи, земельні роботи, лінійне будівництво, виробництво стінових блоків, транспортно-експедиційні послуги, оптова торгівля недержавних організацій. Відповідно до довідки про результати зустрічної звірки ТзОВ «Арніка» з питань правових відносин з філією «Тернопільський доркомплект» дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» встановлено, що при здійсненні господарської діяльності ТзОВ «Арніка» не мало виробничих приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів про що свідчать подані декларації з податку на прибуток за 2010 р. та дані додатку К1/1.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зокрема прийшов до висновку про правомірність формування позивачем, як платником податку податкового кредиту, наявність фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій між філією «Тернопільський доркомплект» дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» та ТзОВ «Арніка», на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Колегія суддів погоджується із такими висновками виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника.

Суд першої інстанції на підставі повно та всебічно досліджених доказів дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що позивачем фактично здійснено господарські операції з ТзОВ «Арніка», надані позивачем первинні бухгалтерські документи можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за відсутності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

На підтвердження факту правомірності формування податкового кредиту позивачем, колегія суддів вказує про те, що умовами договору купівлі-продажу від 07.02.2006 року були поставка технічної солі виробництва РУП ВО «Білорускалій» та нафтобітуму БНД виробництва Мозирського НПЗ Республіки Білорусь та здійснювалась на умовах DAF( франко-границя РБ-Україна. Податковими накладними, що містяться в матеріалах справи ( а.с. 53-55) та рахунками фактури ( а.с. 57-59, 60, 63, 65,67,68) задокументовано поставка дизельного палива товариством «Арніка», та здійснення оплати за отриманий товар позивачем, що підтверджується копіями платіжних доручень на загальну суму 988 000,0 грн.. Наявність товарно-транспортних накладних ( а.с. 59, 62,66,69 ) та залізнична накладна(а.с.64) не дають підстав заперечувати факту здійснення поставки нафтового бітуму та дизпалива на територію філій ДП «Тернопільський облавтодор» - філії «Тернопільський доркомплект» та філії «Деренівський асфальтобетонний завод». З пояснень, що були надані в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представником позивача з'ясовано, що товариство «Арніка» виконувало посередницькі функції щодо поставок спірної продукції, що не позбавляло податковий орган провести перевірку договірних відносин товариства «Арніка» з первинними постачальниками продукції, що в подальшому стала об'єктом купівлі Дочірнім підприємством «Тернопільський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

За своєю юридичною природою філія є відокремленим підрозділом юридичної особи, який розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій (ч. 1 ст. 95 Цивільного кодексу України). Філія не має статусу юридичної особи і діє на підставі затвердженого підприємством положення про неї (ч. 4 ст. 64 Господарського кодексу України). Керівник філії призначається юридичною особою і діє на підставі виданої нею довіреності (ч. 4 ст. 95 Цивільного кодексу України). За наявності належно оформлених повноважень юридичної особи керівники її відособлених підрозділів (філій, представництв, відділень) мають право укладати договори від імені юридичної особи в межах наданих повноважень. Отже, коли від імені головного підприємства при підписанні договору поставки виступає керівник філії, повноваження якого визначаються у положенні про філію та містить положення про обсяг функцій філії та довіреність, видана на ім'я керівника філії за підписом керівника головного підприємства, скріпленим печаткою підприємства. З долученого до матеріалів справи Положення про філію «Деренівський асфальтобетонний завод» дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (а.с. 81) вбачається, що філія є відособленим підрозділом підприємства, здійснює діяльність відповідно до завдань, встановлених підприємством. Відносини філії з іншими суб'єктами господарювання будуються на підставі договорів, що укладаються підприємством та доручень головного підприємства.

Ст. 92 ч. 4 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. На момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції, фактів наявності судових рішень, котрі набрали чинності та підтверджують доведення вини посадових осіб при укладенні спірного договору та додатків, а також ініціювання головним підприємством питання визнання недійсним такого договору та укладених додатків не доведено.

Щодо твердження апелянта про невідповідність первинних документів, якими засвідчується факт поставки нафтового бітуму та дизельного палива, вимогам Інструкції «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155, колегія суддів зазначає про наступне. Податковим органом помилково ототожнюється статус відправника вантажу та постачальника товарів, статус якого набув ТзОВ «Арніка». Податковий орган при проведенні перевірки не дослідив вказаних фактів, а тому відсутні підстави заперечувати дійсність первинних документів, які були взяті до уваги податковим органом при проведенні перевірки.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Особливу увагу слід звернути на припис акта цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Виходячи із положень статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції наділені повноваженнями подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено та доведено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Відповідачем, також, не надано доказів, що вказані правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із аналізу вищенаведених норм цивільного кодексу вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Факт виконання договорів суб'єктом господарювання - платником ПДВ може підтверджуватись видатковою накладною, рахунком-фактурою, актами приймання виконаних робіт за вказаними договорами, банківськими виписками, із відповідними штампами банку про проведення операцій.

Висновки органу ДПІ про безтоварність операцій суб'єкта господарювання-платника ПДВ з контрагентом, можуть ґрунтуватися на твердженні про неспроможність здійснити контрагентом ті господарські операції, які відображені в обліку суб'єкта господарювання - платника ПДВ, які, в свою чергу базується на тому, що у контрагента відсутні трудові ресурси та виробничі потужності, основні фонди та інші активи.

Разом із цим, відсутність трудових ресурсів, певних ресурсів тощо не можуть бути доказом неспроможності контрагента платника ПДВ виконати операції із надання поставок, з огляду на відсутність законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, транспортних засобів, як і найманої праці шляхом укладення трудових, а не цивільно-правових договорів.

Крім того, такі обставини не можуть бути підставою для висновків про порушення вимог податкового законодавства суб'єкта господарювання - платника ПДВ, позаяк не залежать від волі останнього.

Порушення платником податків певних правил оподаткування тягне за собою відповідальність, передбачену податковим законодавством, і само по собі не може бути виключною підставою для висновку про укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства як і такої, що порушує публічний порядок.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена матеріалами справи, які всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційні скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційні скарги на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.12.2011 року у справі № 2а-1970/3537/11 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

Р.Й.Коваль