Постанова № 37412013, 03.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 березня 2014 року письмове провадження № 826/4374/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. у порядку письмового провадження вирішив адміністративну справу

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Редкар»до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві проскасування податкового-повідомлення-рішення

У березні 2013 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Редкар» ( далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 28.12.2012 № 0015362203 в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 138617,71 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 34654,43 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.089.2013, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.12.2013 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Редкар» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.05.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2013 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зазначеною ухвалою суд касаційної інстанції звернув увагу на необхідність дослідження та оцінки доказів, які містяться в матеріалах справи і які надані позивачем на підтвердження реаотного здійснення господарських операцій Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопротек Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенгіз Карго Трейд» з дотриманням положень ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи представником позивача надано до матеріалів справи додаткові докази.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового вирішення справи. Нових письмових заперечень або пояснень по суті позову не надав.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки позивач не заперечував проти вирішення справи в порядку письмового провадження, враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання в судове засідання не прибув, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив :

Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві на підставі наказу від 22.11.2012 № 1930 у період із 03.12.2012 по 21.12.2012 проведено перевірку позивача, за результатами якої 28.12.2012 складено акт № 1270/22-3/36925005 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 13.01.2010 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період із 13.01.2010 по 30.09.2012.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 13.01.2010 по 30.09.2012 встановлено його завищення на загальну суму 443 383 грн., в тому числі в лютому 2011 на суму 137 063 грн., березні 2012 року на суму 1 474 грн., в квітні 2012 року на суму 81 грн., в вересні 2012 року на суму 304 765 гр.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Тенгіз Карго Трейд» укладено договір поставки від 29.10.2010 № 44.

Також, між позивачем та ТОВ «Автопротек Україна» здійснювались фінансово-господарські взаємовідносини. ТОВ «Редкар» від ТОВ «Автопротек Україна» отримано товарно-матеріальні цінності, а саме захисна авто-плівка.

На підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ "Тенгіз Карго Трейд" та ТОВ "Автопротек Україна", а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар, контрагентом виписані позивачу первинні документи: податкові накладні № 12 від 08.02.2011, № 6 від 22.03.2012, № 7 від 22.03.2012, № 10 від 12.04.2012; видаткові накладні № ТН-0000045 від 30.03.2011, № 28 від 22.03.2012, № 29 від 22.03.2012, № 42 від 12.04.2012; рахунок-фактура № ТН-0000084 від 04.11.2010, банківські виписки. Також позивачем подано копію договору оренди нерухомого майна від 05.09.2012, яким підтверджується, що починаючи із вересня 2012 року позивач отримав у тимчасове користування відповідну площу.

В той же час, в ході перевірки відповідачем використані: акт Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва ДПС № 495/22-7/3788657 від 10.07.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопротек Україна» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2012 по 31.05.2012 та довідка Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва ДПС № 243/22-08/37141919 від 11.05.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенгіз Карго Трейд» щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за лютий 2011 року, висновки яких були покладені в основу акта перевірки позивача. Зазначені документи не можуть бути прийняті судом у якості письмових доказів, оскільки надані суду роздруківки з електронного носія не містять жодної інформації з якої можна було б встановити достовірність документу: відсутні підписи (в т.ч цифрові) посилання на джерело та спосіб отримання акта та довідки.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до вимог п. 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

На підставі аналізу зазначеного акта та довідки контрагентів, відповідач, без належного дослідження первинних документів позивача, дійшов висновку про те, що перевіркою не встановлено реальності здійснення правочину, тобто у позасудовому порядку визнав його недійсним, вказавши на порушення порядку оформлення податкової накладної, неможливість провести зустрічну перевірку, а також послався на те, що договори були укладені без волевиявлення уповноваженої особи та з порушенням публічного порядку.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 1270/22-3/36925005 від 28.12.2012, яким зафіксовані нібито виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, у загальному розмірі 443 383,00 грн., у тому числі за: грудень 2011 року - 50 319,00 грн.; лютий 2012 року - 46 416,00 грн.; березень 2012 року - 1 856,00 грн.; липень 2012 року - 40 027,00 грн.; вересень 2012 року - 304 765,00 грн.

На підставі акта перевірки № 1270/22-3/36925005 від 28.12.2012, відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0015362203 від 28.12.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах у розмірі 306467 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 153236 грн.; від 11.09.2013 № 0002212203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 443 383,00 грн. за основним платежем та у розмірі 110 845,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про помилковість висновків відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 зазначено, що наявність укладеного між учасниками господарської операції договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, витрати, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З викладених положень вбачається, що платник податків має право сформувати податковий кредит тільки на підставі тих первинних документів, які виписано у разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної" № 1379 від 01.11.2011 року (далі - Порядок), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

Підпунктом 6.3 пункту 6 Порядку встановлено, що не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 22.06.11 року по справі К/9991/15429/11 та ухвалі цього ж суду від 05.10.11 року по справі К 9991/14602/11.

На час проведення господарських операцій контрагенти позивача були належним чином зареєстровані платниками ПДВ та являються юридичними особами, наділеними правоздатністю та дієздатністю, мали право укладати з позивачем будь-які договори, нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформовано податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством, що не заперечується сторонами.

Також, за ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 Кодексу передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними":… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кодексу (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагентів: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Окрім вищевикладеного суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена правова позиція повністю відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускають його контрагенти, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний характер здійснених операцій, а тому позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Крім того, окрім первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ТОВ «Редкар» та ТОВ «Тенгіз Карго Трейд» за договором поставки №44 від 29 жовтня 2010 року, позивачем було надано документи, які також підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ТОВ «Редкар» та ТОВ «Тенгії Карго Трейд», а також те, що товари (освітлювальне обладнання марки «Цумбелі»), які було придбано у ТОВ «Тенгіз Карго Трейд» було використано ТОВ «Редкар» в господарський діяльності (за проектом, який було розроблено ТОВ «APT БЛАНШ» у відповідності до бренд-стантартів «Ферарі» із використанням освітлювального обладнання марки «Цумбелі», робітками ТОВ «ПСК «СТРОН» було встановлено відповідне освітлювальне обладнання в автосалоні «Ферарі» за замовленням позивача, а саме :

- письмове пояснення Генерального директора ТОВ «Редкар» Овчарука Г.С. щодо наявності транспортних накладних за договором поставки освітлювального обладнання для автосалону «Ферарі» ТОВ «Редкар», укладеним з ТОВ «Тенгіз Карго Трейд»;

- письмове пояснення директора ТОВ «APT БЛАНІІІ» щодо співпраці з ТОВ «Редкар», у якому зазначено, що ТОВ «APT БЛАНІІІ», у відповідності до бренд- стандартів авто-концерну «Ферарі» до облаштування та проектування автосалонів офіційних дилерів «Ферарі» (у яких, серед іншого, зазначено, що для освітлення таких автосалонів має застосовуватися обладнання виключно марки «Цумбеллі», яке було закуплено ТОВ «Редкар» у постачальника ТОВ «Тенгіз Карго Трейд» за договором поставки №44 від 29 жовтня 2010 року), було надано послуги з проектних та координаційних робіт ТОВ «Редкар» автосалону «Ферарі», який розташовано за юридичною адресою ТОВ «Редкар» - м. Київ. вул. ІІІота Руставелі, 16-а;

- копія договору про надання послуг з виконання проектних, координаційних робіт №06/01 від 07.02. 2011, укладеного між ТОВ «Редкар» та ТОВ «АРТ БЛАНШ»;

- копії додаткових креслень та ескізів до архітектурного дизайн-проекту автосалону «Ферарі», яку було розроблено ТОВ «АРТ БЛАНШ» для ТОВ «Редкар» за договором №06/01 від 107.02.2011;

- копія документації бренд-стандартів та вимог концерну «Ферарі» до

оздоблення та проектування дизайну автосалонів офіційних дилерів «Ферарі»,

відповідно до якого в таких салонах для освітлення обов'язково використовується

обладнання оренду «Цумбелі», яке було отримано ТОВ «Редкар» за договором

поставки №44 від 29.10.2010 від постачальника ТОВ «Тенгіз Карго Трейд»;

- копії платіжних доручень, які підтверджують сплату ТОВ «Редкар» послуг ТОВ «АРТ БЛАНШ» за договором №06/07 від 07.02.2011;

- копія договору підряду №14/02 від 14.02.2011, який було укладено між ТОВ «Редкар» та ТОВ «ПСК «СТРОН» про виконання будівельно-монтажних робіт та будівельних робіт, який виконувався відповідно до проектної документації, яку було розроблено ТОВ «APT БЛАНШ» за договором №06/07 від 07.02.2011;

- копії актів виконаних робіт за додатковими угодами до договору підряду №14/02 від 14.02.2011, який було укладено між ТОВ «Редкар» та ТОВ «ПСК «СТРОН» про виконання будівельно-монтажних робіт та будівельних робіт, відповідно до яких майстрами ТОВ «ПСК «СТРОН» у автосалоні «Ферарі» було встановлено освітлювальне обладнання відповідно до проектної документації, розробленої ТОВ «APT БЛАНШ» для ТОВ «Редкар»;

- копії податкових накладних за договором підряду №14/02 від 14.02.2011 року, який було укладено між ТОВ «Редкар» та ТОВ «ПСК «СТРОН»;

- копії платіжних доручень, які підтверджують сплату ТОВ «Редкар» послуг ТОВ «ПСК «СТРОН» за договором підряду №14/02 від 14.02.2011;

- копія проектної документації ТОВ «ПСК «СТРОН» за договором підряду №14/02 від 14.02.2011;

- копії платіжного доручення, що підтверджує сплату ТОВ «Редкар» послуг ТОВ «Тенгіз Карго Трейд» за договором поставки №44 від 29.10.2010 року;

- копія балансу ТОВ «Редкар» станом на 30 червня 2011 року.

- пояснення головного бухгалтера щодо здійснення правочину між ТОВ «Редкар» та ТОВ «Автопротек Україна» від 07.02.2014;

- копії нарядів-замовлень № Н312/0305 від 22.03.2012, № Н312/03/06 від 24.03.2012, що підтверджують використання захисної плавки.

Суд зазначає, що матеріали справи містять копії документів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Тенгіз Карго Трейд», ТОВ «Автопротек Україна» , яким вже була надана оцінка.

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про протиправність в частині оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача № 0015362203 від 28.12.2012.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Редкар» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0015362203 від 28.12.2012 Державної податкової інспекція у Печерському районі м. Києва ДПС в частині збільшення суми сплати податку на додану вартість у розмірі 138 617 грн. 71 коп., та у відповідній частині штрафних (фінансових) санкції в розмірі 34 654 грн. 43 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій