Постанова № 37411644, 04.02.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

в порядку письмового провадження

м. Київ

04 лютого 2014 року № 826/18704/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішив в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доГоловного управління юстиції в місті Києвіпровизнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1) з адміністративним позовом до Головного управління юстиції в місті Києві (далі також - відповідач, ГУЮ в м. Києві), в якому просить:

- визнати звільнення ОСОБА_1, на підставі п. 4 ст. 40 КЗПП України, - як звільнення без законної підстави;

- поновити ОСОБА_1 в посаді головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві;

- стягнути з Головного управління юстиції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Головного управління юстиції у м. Києві на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1(одна) гривня.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2013 р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду 09 грудня 2013 р.

В судовому засіданні 09 грудня 2013 року, в яке представник позивача прибув, відповідачем представника для участі в судовому засіданні не забезпечено, подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом залишено без задоволення, розпочато розгляд справи по суті, за клопотанням представника позивача оголошено перерву до 25 грудня 2013 р.

В судовому засіданні 25.12.2013 р., в яке прибули представники сторін, судом протокольною ухвалою відмовлено в задоволені заяви про зміну підстав та предмету адміністративного позову, задоволено клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі з метою звернення відповідача до профспілкового комітету профспілкової організації працівників органів і установ м. Києва для надання згоди на розірвання трудового договору з позивачем.

Відповідно до частини четвертої ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 30.01.2014 р. судом задоволено клопотання представників сторін про здійснення судового розгляду справи в порядку письмового провадження.

Представник позивача позов підтримує в повному обсязі. Позовні вимоги вмотивовує тим, що підстави, зазначені в наказі відповідача від 28.10.2013 р. №2259/03, а саме, КЗпП України, подання Прокуратури м. Києва від 09.08.2013 р. №07/1/1-9768-13, лист Київського міського відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності від 13.08.2013 №2837-04, лист Профспілки працівників державних установ міста Києва від 30.09.2013 р. №16, не відповідають дійсності, оскільки позивачем прогулів не допущено, до дисциплінарної відповідальності його притягнуто не було, профспілкова організація згоди на звільнення за пунктом 4 ст. 40 КЗпП України не надавала, тому звільнення ОСОБА_1 відбулось без законної підстави.

Враховуючи викладене, підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представником відповідача надано письмові заперечення від 23.12.2013 р. №42939 та в судових засіданнях зазначено, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими і не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до Подання про усунення порушень вимог Законів України «Про державну службу» та «Про засади запобігання і протидії корупції» від 09.08.2014 р. №-7/1/1-9768-13, внесеного Прокуратурою міста Києва за результатами проведеної наглядової перевірки додержання вимог чинного законодавства державними службовцями Головного управління юстиції у м. Києві, встановлено порушення ОСОБА_1 вимог Кодексу законів про працю України, Закону України «Про державну службу України», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в зв'язку з чим заступник прокурора міста Києва вимагав розглянути подання та вирішити питання про притягнення до встановленої законом відповідальності особи, з вини якої допущено наведені порушення, - ОСОБА_1

В межах розгляду подання, відповідач зазначає, що встановлено відсутність позивача на робочому місці протягом трьох годин без поважних причин, про що складено відповідні акти.

Крім того, звертає увагу представник відповідача, під час розгляду Профспілковим комітетом профспілкової організації працівників органів і установ юстиції м. Києва подання реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 10 січня 2014 р. про надання згоди на звільнення позивача, документи, які б спростовували встановлене актом про відсутність позивача на робочому місці 17 липня 2013 р. до 13:00 год. ні позивачем, ні його представником також не надано.

Одночасно, на підтвердження відсутності поважних причин відсутності на робочому місці, представник відповідача посилається на результати перевірки Виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, викладені в листі Виконавчої дирекції від 13.08.2013 р. №2837-04, якою встановлено, що аналіз записів в представленій адміністрацією поліклініки первинній медичній документації видачу листка непрацездатності серії АВН №740636 з 04.06.2013 р. по 21.06.2013 р. не обґрунтовує.

Тому, представник відповідача вважає, що поданими матеріалами підтверджено обґрунтованість звільнення позивача на підставах, зазначених в наказі від 28.10.2013 р. №2259/03.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що наказом від 02.04.2012 р. №473/03 позивача призначено на посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві та присвоєно 13 ранг державного службовця.

09.08.2013 року за №07/1/1-9768-13 заступником прокурора міста Києва внесено Подання про усунення порушень вимог Законів України «Про державну службу» та «Про засади запобігання і протидії корупції», яким вимагав розглянути подання, вирішити питання про притягнення до встановленої законом відповідальності особи, з вини якої допущено наведені порушення, - ОСОБА_1, про наслідки розгляду повідомити прокуратуру міста Києва у термін до 27.08.2013 року.

25.08.2013 р. доповідною запискою №26947/0/11-13 начальником реєстраційної служби повідомлено заступника начальника Головного управління юстиції у м. Києві, що за результатами розгляду подання заступника прокурора міста Києва від 09.08.2013 р. ним прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 3 частини першої ст. 40 КЗпП України, відповідний наказ буде видано в день виходу ОСОБА_1 на роботу.

Наказом Головного управління юстиції у м. Києві від 28.10.2013 р. №2259/03 звільнено ОСОБА_1 29.10.2013 р. з посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до наступних висновків.

Преамбулою Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу» із змінами і доповненнями (далі також - Закон №3723-XII) визначено, що цей Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Частиною першою ст. 30 Закону №3723-XII встановлено, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, випадки припинення державної служби.

Відповідно до пункту 4 частини першої ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, крім іншого, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Частиною першою ст. 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Частиною першою ст. 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1)догана; 2) звільнення.

Дисциплінарне стягнення, згідно з вимогами ст. 148 КЗпП України, застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Судом встановлено, що Актом відсутності на робочому місті від 13.06.2013 р. за підписом начальника відділу організаційно-методичного забезпечення державної реєстрації речових прав, чотирьох головних спеціалістів відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно констатовано відсутність головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 на робочому місці з 30 травня 2013 р. по цей час, що підтверджується відсутністю відповідного запису у журналі приходу на роботу.

13.06.2013 р. державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України припинено на підставі листа №1-5.5 Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві доступ до реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України державному реєстратору-головному спеціалісту відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві ОСОБА_1

Представником позивача зазначено, що 30, 31 травня 2013 року ОСОБА_1 через погане самопочуття звертався до лікарів Підстанції №1 Київської міської станції швидкої медичної допомоги, про що йому видано довідку про надання медичної допомоги. 03 червня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до лікаря ОСОБА_2, яким також надано довідку про надання медичної допомоги.

Суд звертає увагу, що відповідачем не спростовано належними і допустимими доказами пояснень представника позивача щодо відсутності ОСОБА_1 на роботі 30, 31 травня, 03 червня 2013 року без поважних причин.

Матеріалами справи підтверджено відсутність на робочому місці ОСОБА_1 з 04 по 21 червня 2013 року в зв'язку з перебуванням в стані тимчасової непрацездатності, про що свідчить виданий листок непрацездатності АВН №740636 від 04.06.2013 р. (лист від 29.01.2014 р. №26 Філії №3 Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Святошинського району міста Києва ).

Посилання представника відповідача на результати перевірки Виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, викладені в листі Виконавчої дирекції від 13.08.2013 р. №2837-04, якою встановлено, що аналіз записів в представленій адміністрацією поліклініки первинній медичній документації видачу листка непрацездатності серії АВН №740636 з 04.06.2013 р. по 21.06.2013 р. не обґрунтовує, не спростовує його видачу. Крім того, відповідачем не спростовано твердження представника позивача щодо належної оплати відповідачем листка непрацездатності АВН №740636 від 04.06.2013 р.

Таким чином, матеріалами справи не встановлено відсутності ОСОБА_1 на роботі з 30 травня по 21 червня 2013 року без поважних причин.

Крім того, судом не встановлено дотримання відповідачем вимог ст. ст. 148, 149 КЗпП України.

Щодо відсутності на робочому місці ОСОБА_1 17.07.2013 року судом встановлено, що Актом відсутності на робочому місті від 17.07.2013 р. за підписом начальника відділу організаційно-методичного забезпечення державної реєстрації речових прав, головного спеціаліста цього ж відділу, трьох головних спеціалістів відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно констатовано відсутність головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 на робочому місці станом на 14 годин 10 хвилин 17 липня 2013 р., тобто більше трьох годин, що підтверджується відсутністю відповідного запису у журналі приходу на роботу.

Судом оглянуто в судовому засіданні оригінал Книги виходу на роботу відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві (Справа №05-05-07, розпочато 24 листопада 2011 року) та встановлено, що цілісність Книги виходу на роботу пошкоджено саме на стор. 165 - 17 липня 2013 року, де навпроти прізвища ОСОБА_1 відсутній підпис виходу на роботу.

Проте, суд критично оцінює цей доказ, оскільки відповідно до виписки Протоколу засідання №3 Профкому первинної профспілкової організації працівників органів і установ юстиції м. Києва від 25.01.2014 р. членами профкому оглянуто записи в книзі виходу на роботу працівників відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві з 30 травня по 03 червня 2013 року, де підписи ОСОБА_1 про вихід на роботу відсутні, та за 17 липня 2013 року, в якій містяться підписи ОСОБА_1 про час приходу на роботу о 09:00 год. та час закінчення о 18:00 год.

Крім того, представником відповідача не спростовано тієї обставини, що з 16.07.2013 року, як зазначив представник позивача, робочий кабінет №34, в якому було робоче місце ОСОБА_1, опечатано працівниками міліції.

Тому суд приходить до висновку, що Актом відсутності на робочому місті від 17.07.2013 р. комісією передчасно зроблено висновок про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, оскільки не встановлено чи перебував він на роботі (в приміщенні) та де саме було визначено робоче місце ОСОБА_1 17.07.2013 року з урахуванням того, що з 01.08.2013 р. заступником начальника реєстраційної служби визначено ОСОБА_1 робоче місце в приміщенні холу Реєстраційної служби та встановлено обов'язок з надання щоденних консультацій громадянам.

Отже, відповідачем не доведено відсутність ОСОБА_1 17.07.2013 року на робочому місці без поважних причин.

Одночасно, суд не вважає дотримання відповідачем вимог ст. 148 КЗпП України відповідно до Акту від 17.07.2013 р., складеного о 18 годині 15 хв. за підписом начальника відділу організаційно-методичного забезпечення державної реєстрації речових прав, головного спеціаліста цього ж відділу, головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яким зафіксовано відмову ОСОБА_1 надавати пояснення з приводу здійснення державної реєстрації речових прав в період його перебування на лікарняному і відсутності на роботі з 30 травня до 13 червня 2013 р.

Судом встановлено, що Актом відсутності на робочому місті від 31.07.2013 р. за підписом начальника відділу організаційно-методичного забезпечення державної реєстрації речових прав, головного спеціаліста цього ж відділу, трьох головних спеціалістів відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно констатовано відсутність головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 на робочому місці з 09:00 години до 13:00 годин 31 липня 2013 р., тобто більше трьох годин, що підтверджується відсутністю відповідного запису у журналі приходу на роботу.

На акті відсутності на робочому місці від 31.07.2013 року вчинено резолюцію про відібрання пояснення у ОСОБА_1 з приводу відсутності на роботі.

Листом від 09.08.2013 р. без реєстраційного номера начальником реєстраційної служби запропоновано ОСОБА_1 невідкладно надати пояснення про причини відсутності на роботі 31 липня 2013 року з 09:00 до 13:00, який отримано ОСОБА_1 відповідно до вчиненого напису 13.08.2013 р.

13.08.2013 р. ОСОБА_1 надано пояснення за власним підписом та підписами п'яти головних та двох провідних спеціалістів відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, головного спеціаліста відділу організаційно-методичного забезпечення, працівника охорони контрольно-пропускного пункту служби про те, що ОСОБА_1 був присутній 31.07.2013 р. в приміщенні реєстраційної служби.

Крім того, судом в судовому засіданні оглянуто оригінал Книги виходу на роботу відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві (Справа №05-05-07, розпочато 24 листопада 2011 року) та встановлено на стор. 169 - 31.07.2013 р. навпроти прізвища ОСОБА_1 присутній його підпис виходу на роботу о 09:00 год. та закінчення о 20:15 год.

Отже, судом не встановлено відсутності 31.07.2013 р. на роботі ОСОБА_1 без поважних причин.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» із змінами і доповненнями передбачено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Невихід працівника на роботу в зв'язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин. Працівник, який відмовився від переведення на більш легку роботу, якої він відповідно до медичного висновку потребував за станом здоров'я, не може бути звільнений за п. 3 чи п. 4 ст. 40 КЗпП. Власник або уповноважений ним орган можуть у зв'язку з цим розірвати трудовий договір за п. 2 ст. 40 КЗпП, якщо наявні передбачені ним умови (п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» із змінами і доповненнями ) .

Судом встановлено, що 30.09.2013 Профспілковим комітетом профспілкової організації працівників органів і установ юстиції м. Києва повідомлено, що подання реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 27.08.2013 р. №5/39/464 розглянуто на засіданні профкому 27.09.2013 р. (протокол №12) та надано згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до Наказу Головного управління юстиції у м. Києві від 28.10.2013 р. №2259/03 звільнено ОСОБА_1 29.10.2013 р. з посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Профспілковим комітетом профспілкової організації працівників органів і установ юстиції м. Києва розглянуто на засіданні профкому 25.01.2014 р. (протокол №3) подання реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 10.01.2014 р. та надано згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Як встановлено судом, наказу про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності не приймалося, а тому відповідачем не доведено в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку про недотримання відповідачем вимог ст. ст. 148, 149 КЗпП України щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.

Суд також звертає увагу на те, що згідно з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Це означає, що у будь-яких спорах з суб'єктом владних повноважень зазначене завдання судочинства не повинно нівелюватися, а суд повинен ретельно перевіряти доводи сторін. Крім того, зазначене вище завдання адміністративного судочинства реалізується через призму ст.ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що порушення вимог Кодексу законів про працю України стосовно позивача призвели до передчасних висновків та прийняття наказу, який не відповідає чинному законодавству.

Оскільки судом встановлено, що відповідач по відношенню до позивача діяв не у спосіб, передбачений законами України, без урахування всіх обставин справи, адміністративний позов слід задовольнити, з урахуванням вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом визнання звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗПП України, - як звільнення без законної підстави, що тягне за собою скасування Наказу Головного управління юстиції у м. Києві від 28.10.2013 р. №2259/03, поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві та стягнення з Головного управління юстиції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління юстиції у м. Києві на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 1(одна) гривня, суд зазначає наступне.

Частиною першою ст. 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак, позивачем не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи шкоду, та якими доказами це підтверджується, а тому суд приходе до висновку, що вимоги про стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.ст. 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України як звільнення без законної підстави.

3. Скасувати Наказ Головного управління юстиції у м. Києві від 28.10.2013 р. №2259/03 «Про звільнення ОСОБА_1».

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві.

5. Стягнути з Головного управління юстиції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

6. В решті позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили.

Постанову суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий суддя Л.О. Маруліна