Постанова № 37408990, 26.02.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2014 р. Справа № 922/3742/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Можаєва С.О., довіреність від 04.06.2013 р.;

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Транс-Сервіс", с. Васищеве (вх. № 3438 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 21 жовтня 2013 року по справі № 922/3742/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел", м. Обухів

до Приватного підприємства "Транс-Сервіс", с. Васищеве

про стягнення 73897,11 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел", м. Обухів, звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "Транс-Сервіс", с. Васищеве, 71465,88 грн. відшкодування вартості вантажу, 2073,48 грн. 3% річних, 357,75 грн. інфляційних витрат та 1720,50 грн. судового збору, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору № 503/10 від 16.12.2010 р. неналежним чином виконав свої зобов'язання щодо збереження вантажу, що в свою чергу, призвело до недостачі вантажу та виникнення у позивача збитків.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21 жовтня 2013 року (суддя Смірнова О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Транс-Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел" 71465,88 грн. відшкодування вартості вантажу та 1663,90 грн. судового збору. В стягненні 2073,48 грн. 3% річних, 357,75 грн. інфляційних витрат судом відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду не погодився звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21 жовтня 2013 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, судові витрати просить покласти на позивача.

При цьому відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що викладені в рішенні суду висновки є такими, що не відповідають обставинам справи. Зокрема вказує на те, що відповідно до умов договору страхування, укладеного між відповідачем та ПрАТ «СК «ПЕРША», страхувальник (відповідач) не має права без письмової згоди страховика давати обіцянки, робити пропозиції про добровільне відшкодування збитків, визнавати повністю або частково свою відповідальністю, яка може бути покладена на страховика. Також, відповідач вважає, що надані позивачем документи в обґрунтування розміру збитків, оформлені неналежним чином та не можуть бути визнані судом належними доказами у справі. Крім того, відповідач посилається на відсутність в договорі на перевезення вантажу вказівок замовника про супроводження охороною вантажів, в зв'язку з чим зазначає, що судом першої інстанції не досліджені обставини та не з'ясовано питання, чи повинен був позивач здійснювати експедиційне супроводження вантажу відповідно договору № 326/10 від 20.09.2010 року, укладеного між ТОВ «Ріглі Україна» (замовником) та позивачем, що, на думку відповідача, має важливе значення для вирішення питання стосовно відповідальності за втрату вантажу. Відповідач стверджує про відсутність його вини та протиправної поведінки, а також вважає, що позивачем не доведений причинно-наслідковий зв'язок, оскільки вважає, що ним було вжито всіх необхідних заходів по забезпеченню схоронності та цілісності прийнятого до перевезення вантажу.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 13.01.2014 року.

30.12.2013 року відповідач надав додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких зазначив про те, що незабезпечення охорони вантажу позивачем до місця призначення є порушення останнім умов договору. Також, відповідач вважає, що втрата вантажу сталася внаслідок дій третіх осіб, які водій передбачити не міг та не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало.

В судовому засіданні 13.01.2014 року оголошено перерву до 27.01.2014 року.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними відповідачем доводами не погоджується, посилаючись на те, що відповідачем не були виконані вимоги законодавства та договору щодо збереження вантажу під час його перевезення, що в свою чергу призвело до нестачі вантажу та виникнення у позивача збитків. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

В судовому засіданні 27.01.2014 року оголошено перерву до 19.02.2014 року.

19.02.2014 року відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про перенесення розгляд справи на інший час в зв'язку з неможливістю забезпечити присутність в судовому засіданні свого уповноваженого представника через його відрядження в інше місто для укладення договорів та вирішення виробничих питань.

Колегія суддів залишає заявлене відповідачем клопотання без задоволення, оскільки відповідач був не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 16 грудня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ренус Ревайвел", м. Обухів, (позивач) та Приватним підприємством "Транс-Сервіс", с. Васищеве, (відповідач) був укладений договір № 503/10, у відповідності до умов якого позивач доручає, а відповідач бере на себе зобов'язання організувати за рахунок позивача перевезення вантажів позивача в міжнародному сполученні.

На виконання умов договору, позивачем 07.07.2012 року було подано відповідачу заявку № 026256 на перевезення вантажу (жувальної гумки, жувальні конфети, льодяники) вагою до 20 тонн (33 палети) з місця завантаження: Пулковське шосе, б. 56, к. 4, літ. А, м. Санкт-Петербург (вантажовідправник -ТОВ "АЛИДИ-Норд" за дорученням ТОВ "Ріглі"), до місця вивантаження: Київська обл., с. Стоянка, Житомирське шосе, 7 (вантажоодержувач - ТОВ "Ренус Ревайвел"), яка була прийнята та погоджена відповідачем, про що свідчить його підпис та печатка на примірнику заявки. Вантаж повинен був перевозитися наступним автотранспортним засобом: автомобіль "ОАР" д.н.з. АХ2585ВА, напівпричіп АХ5615ХХ, водій - Линчук Сергій Володимирович, про що зазначено у відповідній заявці.

Матеріалами справи підтверджено, що вантаж був прийнятий до перевезення водієм, зазначеним у заявці - Линчуком С., що підтверджується CMR А № 167978, копія якої долучена до матеріалів справи.

Відповідно до супровідних документів на вантаж (міжнародна накладна № 5500658777 від 12.07.12 р.) для перевезення був наданий вантаж вартістю 96246,51 грн.

Згідно п. 2.1.5 договору відповідач зобов'язаний доставити вантаж відповідно до поданої заяви до пункту призначення і здати його вантажоотримувачу.

Як вказує позивач, відповідач не виконав свої зобов'язання щодо збереження вантажу, що в свою чергу, призвело до недостачі вантажу.

Факт недостачі товару в 42 ящиках було виявлено під час розвантаження автомобіля АХ2585ВА/АХ5615ХХ в пункті призначення на суму 71465,88 грн., та зафіксовано в акті експертизи Київської торгово - промислової палати № 2463 від 18.07.2012 р.

Факт втрати товару зафіксований 24 липня 2012 року водієм відповідача Линчуком С.В. в акті прийомки вантажу за кількістю, комплектністю та якістю, який скріплений печаткою відповідача.

Крім того, позивач вказує, що зазначений розрахунок збитків підтверджує також претензія ТОВ "Ріглі Україна" № 74 від 27.07.2012 р., отримана позивачем 31.07.2012 р., в якій ТОВ "Ріглі Україна" вимагає відшкодувати збитки в розмірі 71465,88 грн.

Позивачем були перераховані ТОВ "Ріглі Україна" грошові кошти в сумі 71465,88 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 0017845 від 06.09.2012 р., в графі "призначення платежу" зазначено :"оплата згідно претензії № 74 від 27.07.2012 р."

Таким чином, позивач вважає, що відповідачем не виконані зобов'язання щодо збереження вантажу, внаслідок чого позивачу нанесені збитки у розмірі дійсної вартості вантажу в сумі 71465,88 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача 71465,88 грн. збитків, 2073,48 грн. 3% річних, 357,75 грн. інфляційних витрат. Позов обґрунтований посиланням на положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, Митної Конвенції про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП («Конвенція МДП»), статті 509, 526, 623, 625, 629, 924 Цивільного кодексу України, ст. 218 Господарського кодексу України.

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції виходив з обставин, за якими встановив, що факт недоставляння ввіреного відповідачу вантажу до місця доставки у необхідній кількості та факт його втрати внаслідок заволодіння третіми особами підтверджується матеріалами справи та визнається самим відповідачем. Застосувавши до даних правовідносин відповідні положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, ст.ст. 920, 925 Цивільного кодексу України, господарський суд вважав, що відповідачем не доведено жодної із обставин для звільнення його від відповідальності за втрату вантажу, в той час, як наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача у відповідності з приписами статті 22 Цивільного кодексу України повністю підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що правовою підставою для стягнення з відповідача 71465,88 грн. вартості вантажу є статті 17, 18, 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, статті 22, 920, 924 Цивільного кодексу України та умови пунктів 2.1.5 договору, укладеного між сторонами по справі.

Крім того, позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача 2073,48 грн. 3% річних, 357,75 грн. інфляційних витрат. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в зазначеній частині суд першої інстанції виходив з того, що відшкодування збитків є видом відповідальності та на них не можна нараховувати 3% річних та інфляційні витрати.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав заявлених вимог і заперечень проти них, колегія суддів виходить з наступного.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до п. 1.1. укладеного між сторонами по справі договору № 503/10 від 16.12.2010 р. замовник доручає, а перевізник бере на себе зобов'язання організувати за рахунок позивача перевезення вантажів позивача в міжнародному сполученні. Згідно п. 1.2 договору умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг перевізника, а також інші умови, пов'язані з виконання даного договору, вказуються в заявках на перевезення вантажу, які є його невід'ємною частиною.

Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно пункту 10.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 N 363 (зі змінами та доповненнями) перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).

Частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента, тощо) відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до пунктів 1.2. - 1.3. договору перевезення здійснюється на підставі письмової Заявки Замовника, в якій вказуються умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг Перевізника, а також інші умови пов'язані з виконанням даного Договору.

Факт надання послуг з перевезення вантажу, має підтверджуватися єдиним транспортним документом або комплектом документів (автомобільних, залізничних накладних тощо), у яких відображається шлях проходження вантажу від пункту відправлення до пункту призначення.

Ст. 9 Закону України № 1955-І\/ встановлено, що перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні оформляється міжнародною товарно-транспортною накладною (надалі - СМР).

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов договору, позивачем 07.07.2012 року було подано відповідачу заявку № 026256 на перевезення вантажу (жувальної гумки, жувальні конфети, льодяники) вагою до 20 тонн (33 палети) з місця завантаження: Пулковське шосе, б. 56, к. 4, літ. А, м. Санкт-Петербург (вантажовідправник -ТОВ "АЛИДИ-Норд" за дорученням ТОВ "Ріглі"), до місця вивантаження: Київська обл., с. Стоянка, Житомирське шосе, 7 (вантажоодержувач - ТОВ "Ренус Ревайвел"), яка була прийнята та погоджена Відповідачем, про що свідчить його підпис та печатка на примірнику заявки. Вантаж повинен був перевозитися наступним автотранспортним засобом: автомобіль "ОАР" д.н.з. АХ2585ВА, напівпричіп АХ5615ХХ, водій - Линчук Сергій Володимирович, про що зазначено у відповідній заявці.

Вантаж був прийнятий до перевезення водієм, зазначеним у заявці - Линчуком С., що підтверджується CMR А № 167978, копія якої долучена до матеріалів справи.

Відповідно до супровідних документів на вантаж (міжнародна накладна № 5500658777 від 12.07.12 р.) для перевезення був наданий вантаж вартістю 96246,51 грн.

Згідно п. 2.1.5 договору відповідач зобов'язаний доставити вантаж відповідно до поданої заяви до пункту призначення і здати його вантажоотримувачу.

Як вказує позивач, відповідач не виконав свої зобов'язання щодо збереження вантажу, що в свою чергу, призвело до недостачі вантажу.

Факт втрати товару зафіксований 24 липня 2012 року водієм відповідача Линчуком С.В. в акті прийомки вантажу за кількістю, комплектністю та якістю, який скріплений печаткою відповідача.

При цьому, водій Линчук С.В., який здійснював перевезення вантажу надав пояснювальну записку, в якій зазначив, що 12.07.2012 р. завантажив товар та слідував за маршрутом С. Петербург - Київ через закордонний перехід у супроводі з охороною та накладені пломби були на місці, проте 15.07.2012 р., коли виїхав на перехід, виявив відсутність накладених пломб, та з цим питанням звернувся до митної служби, після чого було відкрито причеп та виявлено крадіжку товару.

Факт недостачі товару в 42 ящиках було виявлено під час розвантаження автомобіля АХ2585ВА/АХ5615ХХ в пункті призначення на суму 71465,88 грн., та зафіксовано в акті експертизи Київської торгово - промислової палати № 2463 від 18.07.2012 р.

Крім того, позивач вказує, що зазначений розрахунок збитків підтверджує також претензія ТОВ "Ріглі Україна" № 74 від 27.07.2012 р., отримана позивачем 31.07.2012 р., в якій ТОВ "Ріглі Україна" вимагає відшкодувати збитки в розмірі 71465,88 грн.

Позивачем були перераховані ТОВ "Ріглі Україна" грошові кошти в сумі 71465,88 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 0017845 від 06.09.2012 р., в графі "призначення платежу" зазначено :"оплата згідно претензії № 74 від 27.07.2012 р."

Згідно пункту 1.4 договору, перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП.

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Частиною 1 статті 1 Конвенції визначено, що вона застосовується до будь-якого автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах.

Тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав перевізником, а втрата вантажу відбулась на території держави, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 р.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Так, згідно частини 1 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки; згідно частини 2 статті 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Згідно частини 1 статті 20 Конвенції той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

До того ж, відповідач в ході судового розгляду підтвердив факт недоставляння ввіреного йому вантажу до місця доставки у необхідній кількості та факт втрати вантажу внаслідок заволодіння ним третіми особами.

Статтею З Конвенції закріплено, що транспортер відповідає, як за свої власні дії чи недогляд, за дії і недогляд свої агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення, коли ці агенти чи особи виконують покладені на них обов'язки.

Колегія суддів звертає увагу, що норми даної Конвенції не вимагають доказування позивачем наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення та згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу викликана обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17 (а саме: дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути), що є підставою звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу, лежить на перевізнику.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що перевізником (відповідачем) не доведено жодної із наведених обставин для звільнення його від відповідальності за втрату вантажу.

Також, Цивільним кодексом України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до моменту видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Статут автомобільного транспорту та стаття 925 Цивільного кодексу України зобов'язує сторін застосовувати претензійний порядок регулювання спору.

Згідно статті 925 Цивільного кодексу України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами).

При перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право на пред'явлення автотранспортному підприємству або організації претензії, а у відповідних випадку позовів у порядку, мають в разі втрати вантажу - вантажовідправник або вантажоодержувач.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з претензією № 60 від 06.08.2012 р., в якій було запропоновано відшкодувати вартість вантажу, щодо якого виявлена нестача згідно заявки № 026256 від 07.07.2012 р. у розмірі 71465,88 грн. протягом 3-х банківських днів з моменту отримання цієї претензії.

Проте відповідач своїм листом № 83 від 03.04.2013 р. повідомив позивача про те, що відповідач не має права без письмової згоди страховика давати обіцянки, роботи пропозиції про добровільне відшкодування збитків та визнати себе винним.

Отже, відповідач шкоду не відшкодував.

Згідно статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 314 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Твердження відповідача про відсутність в його діях порушень умов договору в частині забезпечення схоронності вантажу під час перевезення є необґрунтованими, оскільки відповідачем не були виконані вимоги законодавства та договору щодо збереження вантажу під час його перевезення, що в свою чергу призвело до нестачі вантажу та виникнення у позивача збитків.

Так, під час приймання вантажу вантажоотримувачем було зафіксовано факт нестачі частини вантажу. По даному факту були складені наступні документи:

- протокол огляду розміщення та кріплення вантажу у кузові від 17.06.2012 року, в якому зафіксовано відсутність частини вантажу. Вказаний протокол складений на підставі та у відповідності до Інструкції про порядок прийомки товарів виробничо-технічного характеру та споживчих товарів за кількістю та якістю, затверджених Постановами Держарбітражу при Кабінеті Міністрів СРСР П-6 від 15.06.1995 р. та П-7 від 25.04.1966 р., а також підписаний водієм ПП «Транс-сервіс».;

- акт експертизи № 1-2463 від 18.07.2012 р. Київської торгово-промислової палати, в якому чітко визначена кількість та номенклатура втраченого вантажу;

- акт б/н від 24.07.2012 р. прийомки вантажу за кількістю, комплектністю та якістю, в якому

зафіксовано відсутність частини вантажу., та який підписаний водієм ПП «Транс-сервіс».

Дослідивши вказані документи, колегія суддів констатує, що вони є належними доказами на підтвердження виявлення факту нестачі вантажу, а також кількості нестачі вантажу, та виникнення у позивача збитків в розмірі 71465,88 грн.

В пункті 5.4 договору сторони погодили, що при втраті, нестачі чи пошкодженні вантажу перевізник відшкодовує замовнику завдану шкоду в розмірі задекларованої вартості вантажу відповідно до умов договору та положень чинного законодавства.

Крім того, вказані умови договору спростовують твердження відповідача про те, що відповідач, як страхувальник, не має право без письмової згоди страховика (ПрАТ «СК «ПЕРША») давати обіцянки, робити пропозиції про добровільне відшкодування збитків, визнавати повністю або частково свою відповідальністю, яка може бути покладена на страховика. До того ж, відшкодування шкоди на умовах договору перевезення вантажу не залежить від відшкодування страхового випадку, що здійснюється страховою компанією.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до ч.1 ст. 22, ч.1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Так, протиправною є поведінка особи з порушенням норм законодавства. Якщо зобов'язання виникає з договору, то протиправною визнається поведінка боржника, що порушує умови договору та закону. В даному випадку відповідачем порушені зобов'язання визначені пунктами договору; умови статті 14 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що також свідчить про наявність в його діях вини в невиконання умов договору.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками полягає тому, що належний позивачу на праві власності вантаж не був доставлений перевізником у визначене договором місце та не був вручений зазначеній позивачем особі у відповідній кількості, у зв'язку з втратою перевізником зазначеного вантажу під час його транспортування.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на обставини щодо необхідності експедиційного супроводження позивачем вантажу відповідно договору № 326/10 від 20.09.2010 року, укладеного між ТОВ «Ріглі Україна» (замовником) та позивачем, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки виконання зобов'язання відповідача, передбачене п. 2.1.5 договору № 503/10 від 16.12.2010 р. та відшкодування шкоди при втраті, нестачі вантажу, передбачене п. 5.4 цього договору, не ставиться в залежність від виконання зобов'язань ТОВ «Ренус Ревайвел» перед ТОВ «Ріглі Україна» за договором № 326/10 від 20.09.2010 року.

До того ж, матеріалами справи підтверджено, що втрата вантажу стала наслідком невжиття перевізником всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому (з моменту отримання від позивача і до моменту вручення покупцю) фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов'язань по перевезенню вантажу суб'єктом господарювання, яким є відповідач (перевізник) і який на постійній, професійній основі, згідно Ліцензії на перевезення вантажів у міжнародному сполученні, здійснює систематичну підприємницьку діяльність у сфері міжнародних перевезень вантажів. Невжиття перевізником всіх необхідних в умовах підвищеної небезпеки, що потенційно має місце у сфері міжнародних перевезень товарів, заходів безпеки зумовило втрату вантажу, яким заволоділи треті особи, які не мали на те права і видача яким вантажу не санкціонувалась і не обумовлювалась договором.

За приписами чинного законодавства за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу перевізник відповідає: у разі втрати - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Розмір вартості втраченого вантажу складає 71465,88 грн.

Отже, у відповідності до статті 17, 18, 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, статті 22, 623, 920, 924 Цивільного кодексу України та умови пунктів 2.1.5 договору, укладеного між сторонами по справі, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача збитків в розмірі 71465,88 грн.

Таким чином, позивачем доведений як сам факт порушення відповідачем зобов'язання, наявність причинного зв'язку, збитки, що у зв'язку з цим були йому завдані, а також розмір цих збитків, а тому на підставі викладеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків в розмірі 71465,88 грн., як таких, що підтверджені матеріалами справи та матеріально обґрунтовані.

За таких обставин, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 21.10.2013 року.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Транс-Сервіс", с. Васищеве залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21 жовтня 2013 року по справі № 922/3742/13 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 24.02.2014 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Слободін М.М.