Постанова № 37408493, 26.02.2014, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/81/14

26 лютого 2014 року 15год. 40хв. м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Лукащик Ю.Ю. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Лесюк В.І., Пейко А.Б.,

відповідача: представник Коритнюк В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "ПВКФ Терен"

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в січні місяці 2011 року відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009р. по 30.09.2010р., за наслідками якої був складений акт від 06.01.2011р. №2/23-100/13987031. На підставі висновку даного акта були винесені повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість із застосуванням штрафних санкцій. Позивач не погоджується з висновками акта щодо встановленого порушення та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, при цьому зазначає, що відповідачем висновки в акті перевірки зроблені тільки на підставі рішення відповідача про застосування звичайних цін. Таке рішення було винесене без дотримання строків, визначених чинним законодавством чим фактично позбавлено позивача можливості обґрунтувати встановлену ним ціну на товари. Крім того, податковим органом належним чином не визначено звичайні ціни, не враховані норми законодавства, які передбачають визначення звичайних цін при прилюдному оголошенні. При цьому позивач стверджує, що у випадку винесення відповідачем рішення про застосування звичайних цін, останній мав би підготувати та подати позовну заяву про сплату нарахованих із застосуванням звичайних цін сум податків до адміністративного суду. Також позивач вказує на те, що ним податкові повідомлення-рішення оскаржувалась в адміністративному порядку, однак, відповідачем зазначені податкові повідомлення-рішення не були розглянуті по суті, що дає підстави вважати такі податкові-повідомлення рішення відкликаними, а тому зазначені рішення відповідача є протиправними та такими що належать до скасування.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову в яких зазначив, що дійсно, у позивача була проведена перевірка, за ході якої встановлено, що позивач занижував ціни реалізації для покупців, що здійснювало розрахунки в готівковій формі через реєстратори розрахункових операцій у порівнянні з цінами реалізації для покупців, що здійснювало розрахунки у безготівковій формі, а тому, враховуючи норми чинного законодавства, податковим органом прийнято рішення №2 від 27.12.2010р. про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість позивача. Із посиланням в акті перевірки на рішення відповідача №2, останнім встановлено заниження позивачем доходів від реалізації товарів, яке вплинуло на заниження податкових зобов'язань по податку на прибуток та по ПДВ. На підставі висновків акту перевірки, податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення. В той же час відповідач стверджує, що оскільки такі рішення були прийняті в період дії Податкового кодексу, то у податкового органу відсутні зобов'язання подавати позову заяву до адміністративного суду про сплату нарахованих із застосуванням звичайних цін сум податків, при цьому посилається також на той факт, що Закон України №2181 втратив чинність з 01.01.2011р. Таким чином, податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно та є чинними. В задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, суд вважає, що позов належить задовольнити повністю.

Так, посадовими особами відповідача була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009р. по 30.09.2010р., результати якої оформлено актом від 06.01.2011 року

№ 2/23-100/13987031 (а. с. 73-111).

У відповідності до висновків акту перевірки, ПП «ПВКФ Терен» порушено, зокрема: пп. 1.20 ст.1, пп.7.4.1., пп.7.4.3. п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток всього у сумі 2689106 грн., в т.ч. т 2 кв. 2009 року на суму 486386грн., за 3 кв. 2009 року па суму 517898грн., за 4 кв. 2009 року на суму 323889грн., за 1 кв. 2010 року на суму 229281грн., за 2 кв. 2010 року на суму 566447грн., за 3 кв. 2010 року на суму 565205грн.; п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1008412грн., в т.ч. за травень 2009 року на суму 143694грн., за червень 2009 року на суму 136676грн., за грудень 2009 року на суму 89461грн., за січень 2010 року на суму 7851 грн., за квітень 2010 року на суму 111922 грн., за травень 2010 року на суму 158686 гри., за червень 2010 року на суму 158903грн., за липень 2010 року на суму 23647грн., за серпень 2010 року на суму 177572грн.

Зазначений висновок відповідача обґрунтований тим, що позивач за перевіряємий період здійснював діяльність з гуртово-роздрібної торгівлі пивом та безалкогольними напоями і, зокрема, в ході проведення вибіркової перевірки встановлено, що з 01.04.2009 року по 30.09.2010 року підприємство ПП «ПВКФ Терен» занижувало дохід від реалізації товарів, робіт, послуг шляхом заниження ціни реалізації для покупців, що здійснюють розрахунки в готівковій формі через реєстратори розрахункових операцій у порівнянні з цінами реалізації для покупців, що здійснюють розрахунки у безготівковій формі.

З метою визначення відсотку відхилення між рівнями цін був проведений вибірковий аналіз видаткових накладних на реалізацію товарів та встановлений середній відсоток відхилення в ціні для покупців, що розраховуються в готівковий формі та покупців, що розраховуються в безготівковій формі.

Під час проведення перевірки позивачу надсилались листи-запити від 10.12.2010р. та 22.12.2010р. щодо обґрунтування рівня звичайних цін для фізичних осіб, що проводять розрахунки в готівковій формі та інших покупців, що проводять розрахунки в безготівковій формі. Однак, підприємством не було надано чіткої, обґрунтованої відповіді.

Посилаючись на норми пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якими встановлено, що звичайною є ціна, що зафіксована у договорах з непов'язаними особами, відповідачем взято за основу при визначенні звичайних цін позивачу, договори №30 від 17.02.2009 з КП «ГРО ОСС», № 84 від 21.01.2009 з Олександрійським споживчим товариством, №129 від 16.01.2009 зі Шпанівським споживчим товариством, якими передбачено, що продавець зобов'язується передати товар у власність покупцю по найменуваннях, у кількості і по цінах, зазначених у накладних, що є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його. Ціни на товар вказуються продавцем у видатковій накладній на день її виписки.

При визначенні ціни з ТОВ «Край» у договорі №57 від 01.07.2008 зазначено, що постачальник поставляє, а покупець оплачує товари за цінами, зазначеними у специфікації, затвердженої договором.

Враховуючи вищевикладене, начальником ДПІ у м. Рівне було прийняте Рішення №2 від 27.12.2010 року про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість ПП «ПВКФ Терен», яким встановлено, що згідно видаткових накладних для фізичних осіб, що розраховуються готівкою ціна продажу на пиво «Оболонь світле 0,5л» становила 1,54 - 1,63грн., а для юридичних осіб - 1,85-2,17грн., ціна продажу на пиво «Оболонь 1 л» становила 3,68грн., а для фізичних осіб та 5,29грн. для юридичних, ціна продажу на воду «Острозька мінеральна 1.5л» для фізичних осіб становила 1,53грн., для юридичних - 2,42грн. (а. с. 186).

Таким чином, відповідачем встановлено заниження доходів від продажу товарів (робіт, послуг) у перевіряємому періоді на загальну суму 10756422грн., в т.ч. за 2 кв. 2009 року на суму 1945542грн., за 3 кв. 2009 року на суму 2071591грн., за 4 кв. 2009 року на суму 1295557грн., за 1 кв. 2010 року на суму 917123грн., за 2 кв. 2010 року на суму 2265790 гри., за 3 кв. 2010 року на суму 2260819грн.

Наслідком встановленого заниження доходів стало: заниження податку на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 2689106 грн., в т.ч. за 2 кв. 2009 року на суму 486386 грн., за 3 кв. 2009 року на суму 517898грн., за 4 кв. 2009 року на суму 323889грн., за 1 кв. 2010 року на суму 229281грн., за 2 кв. 2010 року на суму 566447грн., за 3 кв 2010 року на суму 565205грн.; заниження податку на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 1008412грн., в т.ч. за травень 2009 року на суму 143694грн., за червень 2009 року на суму 136676грн., за грудень 2009 року на суму 89461грн., за січень 2010 року на суму 7851 грн., за квітень 2010 року на суму 111922 грн., за травень 2010 року на суму 158686 гри., за червень 2010 року на суму 158903грн., за липень 2010 року на суму 23647грн., за серпень 2010 року на суму 177572грн.

Аналізуючи акт перевірки відповідача, судом встановлено, що висновки акту при визначенні грошових зобов'язань позивачу базуються з посиланням на рішення відповідача про застосування звичайних цін №2 від 27.12.2010 року (а. с. 77, 83, 84, 87, 186).

На підставі висновків акту перевірки та в результаті встановлених порушень відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000152342 та №0000162342 від 20.01.2011р., якими збільшена сума грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 2689106грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 672277грн. ( а. с. 10) та збільшена сума по податку на додану вартість у розмірі 1008412 та штрафна санкція в сумі 252103грн. (а. с. 9) .

Позивачем вказані податкові повідомлення були оскаржені в адміністративному порядку.

Рішенням ДПА в Рівненській області від 31.03.2011р. №6449/25-16/82-83 винесені податкові повідомлення-рішення залишені без змін (а. с. 39-41.

Рішенням ДПА України від 10.06.2011р. №10864/6/25-0415 (а. с. 51-52) по оскаржених податкових повідомленнях-рішеннях зазначено таке: «Щодо податкових повідомлень - рішень ДПІ у м. Рівне від 20.01.11 №0000152342 і №0000162342, виданих на підставі акта перевірки від 06.01.11 №2/23-100/13987031, якими визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ із застосуванням звичайних цін на підставі рішення начальника ДПІ у м. Рівне від 27.12.10 № 2, то ДПА у Рівненській області повідомила (лист від 08.06.11 №11365/8/25-16/82-83), що з метою стягнення в дохід держави податкових зобов'язань ДПІ у м. Рівне подано до Рівненського окружного адміністративного суду позовну заяву від 08.06.11 за №35513/10-15 про нарахування та стягнення з ПП «ПВКФ Терен» в дохід держави грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість» (а. с. 52).

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Визначення звичайної ціни встановлено в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994р. (редакція Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР) (далі Закон №334).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), з метою оподаткування, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно положень пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

За змістом підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентовано підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Підпунктами 1.20.3 - 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України № 334 встановлені особливі правила визначення звичайної ціни для окремих видів продажу товарів, робіт і послуг.

В усіх інших випадках суб'єкт господарювання, встановлюючи договірну ціну, має враховувати рівень звичайних цін, визначений відповідно (але не виключно) до методу співставних цін, який міститься у підпункті 1.20.2 зазначеного Закону.

Для визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг) на підставі методу співставних цін використовується інформація про укладені підприємством на момент продажу такого товару договори з ідентичними або однорідними товарами у співставних умовах.

При цьому умови договорів на ринку ідентичних (а в разі їх відсутності - однорідних) товарів визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про те, що відповідачем застосовано звичайні ціни методом співставних цін, а не непрямим методом, як стверджує позивач.

Вирішуючи спір щодо правомірності встановлення відповідачем відсотку відхилення між рівнями цін, судом встановлено, що на обґрунтування звичайних цін, відповідачем був направлений позивачу запит від 10.12.2010р. №53594/23-121, який не оформлений у відповідності до податкового законодавства (а. с. 55).

На вказаний запит позивачем надано відповідь, у якій звернуто увагу на недоліки запиту та яка зареєстрована у ДПІ 17.12.2010р. (а. с. 56).

22.12.2010р. податковим органом направлений належним чином оформлений запит №55019/23-121 щодо обґрунтування рівня звичайних цін в якому визначений термін надання такого обґрунтування до 28.12.2010р. (а. с. 57).

В той же час, 27.12.2010р. відповідачем самостійно прийнято рішення №2 про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань (а. с. 186), при цьому суд вважає прийняття такого рішення передчасним, так як зазначеним рішенням фактично позбавлено позивача надати розрахунок та обґрунтування рівня звичайної ціни.

Щодо надання такого обґрунтування до матеріалів справи, то представниками позивача зазначено, що надати його не мають можливості в зв'язку із тим, що пройшов значний проміжок часу і віднайти такий документ вони не в змозі. Підприємство практично не працює.

Разом з тим, судом встановлено, що при прийнятті рішення №2 відповідачем не були досліджені та залишились поза увагою такі фактори, як надбавки чи знижки до ціни, зокрема, знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів.

Так, в матеріалах справи наявні накази по підприємству для внутрішнього використання від 30.12.2008р. №23 та від 27.12.2009р. №20 «Про комерційну політику підприємства» на 2009, 2010 роки, відповідно, якими встановлені цінові умови для покупців, що здійснюють розрахунки у безготівковій формі (а. с. 53-54).

Крім того, довідкою про ціноутворення по підприємству за період 2008-2010р. встановлено, що при формуванні цін для клієнтів мережі споживчих товариств враховано додаткові витрати по відношенні до цін діючих у магазині ПП ПВКФ «ТЕРЕН», які пов'язані: з доставкою товарів у торгові точки вище вказаних організацій та поверненням зворотної тари (витрати на паливно-мастильні матеріали, амортизаційні витрати транспорту, витрати на оплату праці водіїв, торгових представників та експедиторів); витрати по товарному кредиту (відтермінуванням по оплаті за товар 30 календарних днів і більше); додаткові адміністративні витрати (проведення бухгалтерських звірок, податковий облік, тощо). (а. с. 120).

Тобто, наведеною довідкою пояснюється збільшення ціни на товар для підприємств, з врахуванням певних обставин.

Вказані документи при проведенні перевірки та винесенні рішення про застосування звичайних цін, не досліджувались відповідачем та взагалі залишились поза його увагою. Однак, такі документи могли б підтвердити правомірність формування позивачем звичайних цін на товари для покупців, що здійснюють розрахунки в готівковій формі через реєстратори розрахункових операцій, які, на думку відповідача, є заниженими.

В матеріалах справи відсутні первинні документи, на які безпосередньо посилався відповідач в акті перевірки при прийнятті рішення про застосування звичайних цін, а саме: договори №30 від 17.02.2009 з КП «ГРО ОСС»; № 84 від 21.01.2009 з Олександрійським споживчим товариством; №129 від 16.01.2009 зі Шпанівським споживчим товариством; з ТОВ «Край» №57 віл 01.07.2008.

Суд неодноразово зобов'язував сторін протокольними ухвалами надати такі документи, однак жодного документа надано не було.

В той же час позивачем надані такі документи як ксерокопії фіскальних чеків (2010р.), видаткові накладні за 2008, 2009 роки, все що міг віднайти позивач. Дані документи доводять обставини щодо продажу товарів, ціни які, на думку відповідача, є заниженими (а. с. 136-139, 158-185).

За наведених обставин, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків відповідача щодо заниження позивачем ціни продажу товарів для фізичних осіб, що здійснювали розрахунки в готівковій формі.

Щодо тверджень позивача про те, що в разі винесення рішення про застосування звичайних цін, відповідач зобов'язаний був звернутися до суду з позовом про стягнення нарахованих податкових зобов'язань, то такі твердження є помилковими з огляду на наступне.

При дослідженні судом акту перевірки та рішення №2 про застосування звичайних цін від 27.12.2010р. з'ясовано, що вказане рішення прийнято з врахуванням вимог Наказу ДПАУ «Про внесення змін до наказу ДПАУ від 11.09.2008р. №584 та Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів перевірок, затверджених цим наказом» від 31.12.2009р. №756.

Так, абз. 4 пп. 3.1.4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів перевірок, затверджених Наказом ДПАУ №756 (в редакції від 09.08.2010р. - чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі встановлення порушення податкового законодавства у випадках, законодавчо передбачених для застосування звичайної ціни, додатково зазначається сума податкового зобов'язання, розрахованого у зв'язку із незастосуванням (невірним застосуванням) платником податків у податковому обліку звичайних цін.

При цьому для дотримання передбаченої законодавством процедури нарахування податкових зобов'язань внаслідок визначення звичайних цін працівник, відповідальний за проведення перевірки, подає (направляє) керівнику податкового органу (на обліку в якому перебуває платник податків) службову записку (лист тощо) для прийняття рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань.

Рішення (наказ) про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань (далі - наказ) складається із зазначенням дати та номера наказу, назви та коду ЄДРПОУ платника податків, що перевіряється, підстав для застосування звичайної ціни, передбачених законом з питань оподаткування тощо.

У разі видання керівником податкового органу такого наказу у відповідних підпунктах Розділу III акта перевірки здійснюється посилання на цей наказ із зазначенням дати його видання та номера, підстави для застосування звичайної ціни, передбаченої законодавством (норми законів з питань оподаткування, що передбачають застосування звичайних цін (наприклад, при визначенні валових доходів, валових витрат, податкового кредиту, податкових зобов'язань з податку на додану вартість тощо)), механізму і обґрунтування здійсненого розрахунку у порядку, встановленому пунктом 1.20 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 22 травня 1997 року №283/97-ВР.

Після підписання акта перевірки, враховуючи результати розгляду заперечень до нього (у разі наявності), працівником, відповідальним за проведення перевірки, готується проект рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін (далі - Рішення) за формою, встановленою додатком 9 до наказу.

Рішення складається в одному примірнику на розраховану суму податкового зобов'язання із застосуванням звичайних цін (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) щодо кожного окремого податку, збору (обов'язкового платежу), підписується керівником (заступником керівника) податкового органу (на обліку в якому перебуває платник податків) та скріплюється печаткою цього органу. Рішення реєструється в Журналі реєстрації рішень про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, форма якого встановлена додатком 10 до наказу.

Матеріали про нарахування податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін відповідно до наказу ДПА України від 22.02.2008 р. № 106 «Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби» передаються юридичному підрозділу для підготовки позовної заяви до суду (за місцезнаходженням платника податків) на підставі пункту 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні".

До Рішення в обов'язковому порядку додається розрахунок податкового зобов'язання (штрафних (фінансових) санкцій, передбачених законодавством).

Із аналізу наведеної норми вбачається, що рішення про застосування звичайних цін та рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін не є тотожними як за формою, так і за змістом.

Так, рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань складається із зазначенням дати та номера наказу, назви та коду ЄДРПОУ платника податків, що перевіряється, підстав для застосування звичайної ціни, передбачених законом з питань оподаткування тощо.

Натомість рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін приймається за формою, встановленою додатком 9 до наказу ДПАУ №756.

В даному випадку відповідачем приймались не рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів перевірок, затверджених Наказом ДПАУ №756 (в редакції від 09.08.2010р. - чинній на час виникнення спірних правовідносин), а податкові повідомлення-рішення у відповідності до ст. 58 Податкового кодексу України.

Однак, суд звертає увагу на той факт, що п.58.1. ст.58 ПК України встановлено, що до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.

В судовому засіданні встановлено, що позивачем такий розрахунок не отримувався, в судове засідання він також не представлений, хоча судом було зобов'язано відповідача його надати.

Посилання позивача на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення вважаються відкликаними оскільки вони не розглянуті по суті рішенням ДПА України також, на думку суду, є помилковими з огляду на наступне.

Пунктом 56.1. ст..56 ПК України встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до п. 56.4. ст. 56 ПК України, під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.

В силу норми п. 56.8. вказаної статті, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Пунктом 56.9. статті 56 ПК України зазначено, що керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до ДПА України надсилалась повторна скарга, зокрема, на оскаржувані податкові повідомлення-рішення (а. с. 42-49).

27.04.2011р. ДПА України прийнято рішення про продовження розгляду скарги до 10.06.2011р. (а. с. 50).

10.06.2011р. за №10864/6/25-0415 ДПА України прийнято рішення про результати розгляду справи, яким зазначено: «Щодо податкових повідомлень - рішень ДПІ у м. Рівне від 20.01.11 №0000152342 і №0000162342, виданих на підставі акта перевірки від 06.01.11 №2/23-100/13987031, якими визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ із застосуванням звичайних цін на підставі рішення начальника ДПІ у м. Рівне від 27.12.10 № 2, то ДПА у Рівненській області повідомила (лист від 08.06.11 №11365/8/25-16/82-83), що з метою стягнення в дохід держави податкових зобов'язань ДПІ у м. Рівне подано до Рівненського окружного адміністративного суду позовну заяву від 08.06.11 за №35513/10-15 про нарахування та стягнення з ПП «ПВКФ Терен» в дохід держави грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість» (а. с. 52). (а. с. 51-52).

Отже, фактично оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПА України не розглянуті по суті.

В той же час, суд зауважує, що підставою вважати скаргу платника податку задоволеною є, зокрема, не надіслання вмотивованого рішення про результати розгляду скарги. Але, якщо таке рішення і не містить доведення того, що нарахування, здійснене контролюючим органом є правомірним, тобто не вмотивоване належним чином, то відсутність обґрунтування правомірності нарахувань податкових зобов'язань не може слугувати єдиною та безумовною підставою для висновків про задоволення скарги платника податку. При цьому, позивачем не заперечується факт отримання рішення ДПА України та підтверджується тим, що саме позивачем до матеріалів справи долучено копію вказаного рішення (а. с. 32), а відтак на думку суду, скарга позивача, за наведених обставин, не може вважатися задоволеною в частині оскарження податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, суд здійснив розгляд даної справи за наявними в матеріалах справи доказами та прийшов до висновку, що відповідачем не доведено правомірність винесених податкових повідомлень-рішень, а відтак, позовні вимоги позивача належать до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0000152342 та №0000162342 від 20 січня 2011 року визнати протиправними та скасувати у повному обсязі.

Присудити на користь позивача - приватного підприємства "ПВКФ Терен" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Комшелюк Т.О.