Постанова № 37404851, 26.02.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2014 р. Справа № 922/4620/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився.

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 247 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 08.01.14 р. у справі № 922/4620/13

за позовом ТОВ "Міжнародна група морепродуктів", м. Київ

до ФОП ОСОБА_2, м. Харків

про стягнення 24960,63 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ТОВ "Міжнародна група морепродуктів", м. Київ звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача - ФОП ОСОБА_2 24960,63 грн., у тому числі, 16640,42 грн. суми основної заборгованості, 8320,21 грн. штрафу та 1720,50 грн. судового збору. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу № 1378вр від 22.02.2012 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.01.2014 р. у справі № 922/4620/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ТОВ "Міжнародна група морепродуктів" 16640,42 грн. основної заборгованості, 8320,21 грн. штрафу та 1720,50 грн. судового збору.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, з тих підстав, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористатись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, тому позовні вимоги визнані правомірними та обґрунтованими, підлягаючими задоволенню та ін.

Відповідач із вказаним рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішенням господарського суду Харківської області від 08.01.2014 р. у справі № 922/4620/13, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що видаткові накладні та акт звірки розрахунків, підписаний сторонами, не містять посилання на договір купівлі-продажу № 1378вр від 22.02.2012 р. як підставу здійснення господарських операцій між сторонами. А отже на думку відповідача, посилання позивача на договір № 1378вр від 22.02.2012 р. як підставу поставки продукції та здійснення господарських операцій є недоведеними та неправомірними, оскільки дані поставки продукції здійснювались не в рамках даного договору, а саме на підставі видаткових накладних та ін.

Позивач у призначене судове засідання не з'явився, звернувся до суду з клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечення явки представника позивача у судове засідання.

Розглянувши дане клопотання, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що воно задоволенню не підлягає, оскільки відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив в судове засідання іншого свого представника, доказів неможливості прибуття не надав.

Враховуючи факт належного повідомлення позивача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 22.02.2012 р. між ТОВ "Міжнародна група морепродуктів" (продавець) та ФОП ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 1378вр (далі - договір)

Відповідно до умов договору, продавець зобов'язався передати у власність покупця товар, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти відповідний товар та оплатити його вартість у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 3.2 договору передбачено, що моментом переходу права власності на товар до покупця і, відповідно, ризиків, яких може зазнати товар, є момент підписання покупцем видаткової накладної, яка підтверджує факт передачі товару.

Відповідно до п. 4.2, 4.3 договору, покупець сплачує вартість отриманого товару, згідно з відповідними видатковими накладними, у національній валюті України. Покупець зобов'язується повністю сплатити вартість отриманого товару на поточний рахунок продавця протягом 14 календарних днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної.

Як свідчать матеріали справи, позивач поставив відповідачу товар на суму 18640,42 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с.12-16): № 2470178 від 03.09.2012 р. на суму 1747,00 грн.; № 2491703 від 05.09.2012 р. на суму 6810,00 грн.; № 2530262 від 09.09.2012 р. на суму 2229,58 грн.; № 2530280 від 09.09.2012 р. на суму 1080,84 грн.; № 2561605 від 12.09.2012 р. на суму 6773,00 грн., які підписані відповідачем без зауважень.

Відповідач оплату товару поставленого позивачем здійснив лише частково на суму 2000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 351 від 16.11.2012 року (а. с. 17), внаслідок чого у відповідача перед позивачем існує заборгованість на загальну суму 16640,42 грн.

Згідно з п. 4.5 договору, у випадку порушення покупцем п. 4.3 чинного договору (строків оплати отриманого товару) більше ніж на 25 календарних днів, покупець сплачує продавцеві штраф у розмірі 50% несплаченої вартості переданого покупцеві товару.

На підставі зазначеного пункту договору, позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 8320,21 грн.

Обставини щодо несплати заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого від позивача товару; що штраф підлягає стягненню з відповідача на підставі умов вищезазначеного договору та відповідних вимог чинного законодавства України в зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст. ст. 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст.. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи, 22.02.2012 р. між сторонами укладено договір купівлі-продажу № 1378вр (далі - договір)

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на суму 18640,42 грн.

Факт отримання відповідачем вказаного товару підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних (а. с. 12-16), які підписані представниками сторін. Вказаний факт не заперечується відповідачем, що вбачається з його відзиву на позов (а. с. 95) та його пояснень по справі. Крім того, повернень товару або претензій щодо кількості та якості товару від відповідача не надходило.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

При цьому, як вбачається з умов п. 2.2. договору, найменування, асортимент, кількість і вартість товару визначаються відповідною видатковою накладною, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Як пояснили сторони, інших договорів у зазначений період часу вони не укладали. Тому посилання у вищезазначених накладних на те, що вони «є невід'ємною частиною договору, який укладено сторонами між сторонами» стосується саме того, який укладено і є чинним. А отже, доводи відповідача, щодо окремого правочину спростовуються матеріалами справи і тому не можуть бути взяті до уваги.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач сплатив поставлений йому товар частково на суму 2000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 351 від 16.11.2012 року (а. с. 17), у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість по оплаті поставленого товару на суму 16640,42 грн.

Враховуючи наведені вище обставини та норми, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, поставив відповідачеві товар на загальну суму 18640,42 грн., проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору купівлі - продажу № 1378вр від 22.02.12 р., лише частково оплатив отриману за цим договором продукцію, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість на суму 16640,42 грн., а тому позовні вимоги про її стягнення підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 8320,21 грн., колегія суддів також погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про їх задоволення, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було наведено вище, відповідач не виконав свій обов'язок в повному обсязі з оплати поставленого на суму 16640,42 грн., а тому він є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Сторони пунктом 4.5. договору передбачили, що у випадку порушення покупцем п. 4.3 чинного договору (строків оплати отриманого товару) більше ніж на 25 календарних днів, покупець сплачує продавцеві штраф в розмірі 50% несплаченої вартості переданого покупцеві товару.

Таким чином, законним та обґрунтованим є висновок господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 8320,21 грн. штрафу.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 08.01.14 р. у справі № 922/4620/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 08.01.14 р. у справі № 922/4620/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 26.02.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.