Ухвала суду № 37401282, 25.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15205/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

ФОП ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.04.2013 року №000043/1720.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на необґрунтованість встановлення відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам останнього з ТОВ «Елтіс».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Елтіс» за 2012 рік, за підсумками якої складено акт від 10.04.2013 року №22/1720/НОМЕР_1 та виявлені порушення п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період, що перевірявся, на суму 19920,60 грн.

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.04.2013 року №000043/1720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 29880,90 грн., з них 19920,60 грн. - основний платіж, 9960,30 грн. - штрафні санкції.

Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення ФОП ОСОБА_2 до податкового кредиту ПДВ, сплаченого у складі вартості придбаних товарів у ТОВ «Елтіс». Таких висновків податковий орган дійшов на основі викладеного в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 15.03.2013 року №1005/22-10/30782038 висновку про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Елтіс» щодо підтвердження господарських відносин з деякими контрагентами за період з 01.01.2012 року по 30.11.2012 року. У вказаному акті посадовою особою податкової інспекції зазначено, що неможливість проведення зустрічної звірки зумовлена відсутністю ТОВ «Елтіс» за місцезнаходженням, що свідчить про відсутність у нього трудових ресурсів, виробничих потужностей та складських приміщень. З огляду на що, контролюючий орган дійшов висновку, що наслідком діяльності названого товариства є виключно чи переважно формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності. Крім того, зазначено, що ТОВ «Елтіс» проводило діяльність поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності, та що фінансово-господарські відносини між ТОВ «Елтіс» та його контрагентами є фіктивними правочинами, такими, що вчинено без наміру створення наслідків, які ними обумовлювались. Наведене, на переконання податкового органу, слугує підставою для висновку про суперечність таких правочинів державним та суспільним інтересам, тобто їх нікчемність в силу ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 ЦК України.

На спростування приведених доводів, позивачем надано до перевірки первинні документи, що опосередковували його взаємовідносини із вищевказаним контрагентом, проте, контролюючим органом не взято їх до уваги з огляду на вищевикладене.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегією суддів установлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Елтіс» (продавець) укладено договір поставки №154 від 23.01.2012 року, згідно з яким продавець передає покупцю у власність, а покупець приймає і оплачує товар. Відповідно до умов договору ціна товару встановлюється в рахунках-фактурах. Датою поставки і переходу права власності на товар, за умовами цього договору, вважається дата, вказана у видаткових накладних.

Із матеріалів справи вбачається, що у січні, березні, квітні та червні 2012 року сторонами вказаного договору виконувались його умови.

Фактична поставка ТОВ «Елтіс» товарно-матеріальних цінностей позивачу підтверджується виписаними першим рахунками фактурами на поставку дерев'яних та металевих виробів, бейджів металевих та металевої оснастки, підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними, що відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За фактом поставки контрагентом позивача виписано останньому податкові накладні, які за формою та змістом відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Оплата за поставлений товар здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Елтіс» за договором поставки 154 від 23.01.2012 року підтверджуються належними первинними документами.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні названим контрагентом, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1. статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується. Так само, як відповідачем не надано конкретних зауважень щодо відповідності вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інших первинних документів, що складались у процесі господарських взаємовідносин позивача з вище згаданим контрагентом.

Оцінюючи зміст вищезазначених господарських операцій з точки зору пов'язаності їх із господарською діяльністю позивача, колегія суддів зауважує, що згідно акту перевірки позивача, основним видом його діяльності є оптова торгівля іншими непродовольчими товарами споживчого призначення, не віднесеними до інших групувань (51.47.9 КВЕД). Так, контролюючим органом в ході перевірки позивача встановлено, що ФОП ОСОБА_2 в період, що перевірявся, здійснювалась оптово-роздрібна торгівля гетами, візитками, проспектами, буклетами, календарями, дерев'яними виробами з гравіюваннями тощо.

Враховуючи наведені обставини, судова колегія доходить висновку, що придбання позивачем у ТОВ «Елтіс» дерев'яних та металевих виробів, бейджів металевих та металевої оснастки узгоджується із звичайною господарською діяльністю товариства та безпосередньо із нею пов'язане.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Колегія суддів вважає, що матеріали зустрічної звірки контрагента позивача не можуть бути самостійною підставою для встановлення факту фіктивності господарських операцій, укладених між позивачем та цим контрагентом, за умови документального підтвердження їх фактичного здійснення. До того ж акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Елтіс» від 15.03.2013 року №1005/22-10/30782038, на який посилається податковий орган, свідчить про те, що така звірка фактично не відбулася, а тому наведені в ньому обставини жодним чином не доводять порушень позивачем податкового законодавства.

Окрім того, колегія суддів враховує, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елтіс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дій (справа №826/4890/13-а), визнано протиправними дії відповідача по оформленню результатів зустрічної звірки у формі вищезазначеного акту.

Із акту податкової перевірки слідує, що відповідач посилається на те, що правочини позивача суперечать інтересам держави, з чим не погоджується колегія суддів з огляду на те, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, які уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Підтвердженням винуватості особи у вчиненні правочинів, які суперечать інтересам держави, в силу ст. 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, яким установлено відповідні обставини.

Водночас, як вже зазначалось судом, податковим органом не доведено існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи, навіть, його контрагента.

Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що податковим органом не доведено існування обставин, які виключають право позивача на формування податкового кредиту у зв'язку із господарськими операціями, що відбулися між останнім та ТОВ «Елтіс» за період, що був предметом податкової перевірки, а тому не доведено належним чином правомірності податкового повідомлення-рішення, прийнятого на основі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру вищеописаних господарських взаємовідносин.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що є підставою для його скасування.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М