Постанова № 37401132, 28.02.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2014 року місто Київ № 810/563/14-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Трипільська колота цегла» доДержавної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Трипільська колота цегла» (далі - позивач, товариство) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Ш» від 29.10.2013 № 000299/1502/677 та від 29.10.2013 № 000300/1502/678.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом неправомірно прийняті податкові повідомлення-рішення, оскільки товариством у встановлений законом строк було сплачено самостійно визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2013 року, тобто порушень граничних строків сплати податкових зобов'язань не було, а відтак податковим органом неправомірно накладено штрафні санкції.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв'язку з чим, суд вирішив подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження, про що постановлено протокольну ухвалу від 18.02.2014.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов наступних висновків.

19.10.1998 Товариство з обмеженою відповідальністю «Трипільська колота цегла» (код за ЄДРПОУ 30150542) зареєстроване як суб'єкт господарювання.

04.03.2003 Товариство з обмеженою відповідальністю «Трипільська колота цегла» зареєстроване як платник податку на додану вартість.

19.04.2013 позивачем до податкового органу подано декларацію з податку на додану вартість за березень 2013 року, в якій самостійно визначив суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду (рядок 25 декларації) - 112157,00 гривень. При цьому, у поданому примірнику цієї декларації позивачем рядок 25.1 (сплачується до загального/спеціального фонду державного бюджету) заповнений та вказана сума 112157,00 гривень.

Проте, рядок 25.1 декларації («сплачується до загального/спеціального фонду державного бюджету») не був заповнений.

26.04.2013 позивачем до податкового органу подано уточнюючий рахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, в якому в рядку 25.1 («сплачується до загального/спеціального фонду державного бюджету») зазначено суму 112157,00 гривень. При цьому, Товариство вказало у графі 4 (показник, який уточнюється) «-«, у графі 5 (уточнений показник) - « 112157», різниця - « 112157». Водночас, у рядку 26 (сума штрафу, нарахована платником самостійно у зв'язку з виправленням помилки) вказаний прочерк.

29.04.2013 позивачем було сплачено до Державного бюджету України податок на додану вартість за березень 2013 року у сумі 112200,00 гривень.

17.05.2013 Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість Товариством з обмеженою відповідальністю «Трипільська колота цегла».

За результатами вказаної перевірки складено Акт № 663/1502/30150542/72 від 17.05.2013, у висновках якого встановлено порушення з боку товариства пункт 50.1 статті 50 Податкового кодексу України та підпункт 4.6.8 пункту 4.6 розділу V та пункт 7 розділу VI Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 № 1492 - в уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ, при виправленні помилки, що містилась у податковій декларації, самостійно не нарахована та не сплачена до бюджету сума штрафу у розмірі 3 відсотка за березень 2013 року.

На підставі Акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 04.06.2013 № 0000841502, яким товариству на підставі пункту 120.2 статті 120 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними санкціями у розмірі 5607,85 гривень.

Вказане рішення було оскаржено позивачем до суду. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2013 у справі № 810/3124/13-а у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2013 скасовано, адміністративний позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.06.2013 № 0000841502.

15.10.2013 податковим органом було проведено камеральну перевірку за звітній податковий період березень 2013 року Уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за березень 2013 року від 26.04.2013 № 9024281973.

За результатами вказаної перевірки складено Акт № 568/15-02/30150542/231 від 15.10.2013, у висновках якого встановлено порушення з боку товариства пункт 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, а саме порушено граничні терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за березень 2013 року від 26.04.2013 № 9024281973.

На підставі Акта перевірки податковим органом винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення форми «Ш» від 29.10.2013 № 000299/1502/677 та від 29.10.2013 № 000300/1502/678.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов'язком є обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (пункт 36.1 статті 36 вказаного Кодексу).

Пунктами 49.1 та 49.2 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Відповідно до підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічні строки встановлені і пунктами 203.1 та 203.2 статті 203 Податкового кодексу України щодо подачі податкових декларацій з ПДВ і сплати податкових зобов'язань. Так, вказаними пунктами визначено, що податкова декларація з податку на додану вартість подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Отже, враховуючи вказані норми податкового законодавства, останнім днем подачі податкової декларації з ПДВ за березень 2013 було 22.04.2013 (враховуючи приписи пункту 49.20 статті 49 Податкового кодексу України і те, що 20.04.2013 це субота), а щодо сплати податкового зобов'язання за березень 2013 року останній день - 30.04.2013, оскільки, термін сплати податків і зборів, у такому випадку, не переноситься, тобто не зміщується.

Водночас, відповідно до абзацу 3 пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Пунктом 50.1 статті 50 вказаного Кодексу, яка регулює питання внесення змін до податкової звітності, встановлено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу - не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Як встановлено з матеріалів справи позивач скористався пунктом «а» абзацу 3 пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України - подав до органу державної податкової служби уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, оскільки з 22.04.2013 почався наступний податковий період.

Таким чином, у зв'язку з поданням уточнюючого розрахунку у позивача виник обов'язок сплатити суму недоплати (пункт «а» абзацу 3 пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України).

Суд звертає увагу, що у разі, якщо платник податку виправив помилку через поточну декларацію, то податковий обов'язок відносно такої суми виникає (пункт 57.1 Податкового кодексу України) протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку подання декларації. А у разі, якщо помилка була виправлена через розрахунок, податковий обов'язок відносно суми помилки виникає на попередній день подання розрахунку (пункт «а» абзацу 3 пункту 50.1 Податкового кодексу України). Тобто, перед подачею уточнюючого розрахунку платник повинен сплатити суму податкового зобов'язання.

Уточнюючий розрахунок 26.04.2013 позивачем подано у майбутньому податковому періоді, оскільки останнім днем подачі декларації з ПДВ за березень 2013 року було 22.04.2013.

Отже, сплативши податкове зобов'язання 29.04.2013, позивач порушив граничні строки сплати податкового зобов'язання при поданні уточнюючого розрахунку.

Водночас, суд звертає увагу, що вказані норми застосовуються у разі самостійного виявлення факту заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, чого у даних правовідносинах не відбувалось.

Як вбачається з матеріалів справи сума задекларованих податкових зобов'язань за березень 2013 року як у декларації від 19.04.2013, так і в уточнюючому розрахунку становила 112157 гривень.

Позивач стверджував, що уточнюючий розрахунок подавався у зв'язку з тим, що не відкривався рядок 25.1 електронної звітної податкової декларації з ПДВ за березень 2013 року. Тобто уточнення пов'язане із методологічною помилкою щодо заповнення рядків декларації. Зворотного з боку відповідача суду не доведено.

Отже, вважаючи, що позивач порушив граничні терміни сплати податкових зобов'язань у зв'язку із застосуванням пункту «а» абзацу 3 пункту 50.1 Податкового кодексу України, відповідач неправомірно обмежив позивача у термінах сплати податкових зобов'язань, які закінчились 30.04.2013 по декларації за березень 2013.

У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення рішення від 29.10.2013 № 0003001502/678 винесено протиправно і підлягає скасуванню.

Щодо донарахування 720, 44 гривень за податковим повідомленням-рішенням від 29.10.2013 № 0002991502/677 у зв'язку з порушенням граничних термінів сплати податкових зобов'язань судом встановлено наступне.

Як вбачається зі зворотного боку облікової картки платника податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів за 2013 рік у позивача станом на 29.04.2013 існував борг у розмірі 3645,19 гривень. При сплаті самостійно визначених податкових зобов'язань 29.04.2013 за період березень 2013 року було зараховано 108554, 81 гривень, а суму 3645,19 гривень було зараховано у рахунок погашення боргу попереднього періоду, що прямо передбачено пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України.

Надані представником позивача докази, які на його думку, спростовують наявність у позивача боргу попередніх періодів до увагу суду не беруться, оскільки були подані після ухвалення судом рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження. Також, надані докази не спростовують факту наявності боргу попередніх періодів (вбачається, що податковий борг виник 01.04.2013).

У зв'язку з цим, у позивача після сплати 29.04.2013 112200 гривень станом на 30.05.2013 був наявний борг у розмірі 3602, 19 (112200 гривень (зараховано) - 112157 (самостійно визначені податкові зобов'язання) - 3645, 19 гривень (борг попереднього періоду)).

Оскільки позивач 30.05.2013 самостійно погасив борг, податковий орган під час проведення камеральної перевірки встановив порушення граничних строків погашення податкових зобов'язань у зв'язку з чим і донарахував 720,44 гривень штрафних санкцій (20 % від 3602,19 гривень).

Водночас, суд вважає, що останнім днем сплати податкових зобов'язань за березень 2013 для позивача (з урахуванням встановленого факту методологічної помилки, а не факту заниження податкових зобов'язань) було 30.04.2013, а не 26.04.2013 як визначив відповідач, штрафна санкція розрахована не вірно.

Так, пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, штрафна санкція повинна була бути застосована у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Однак, прийняття рішення про часткове скасування податкового повідомлення-рішення щодо зменшення штрафу є виключними (дискреційними) повноваженнями відповідача, а тому суд вважає, що податкове повідомлення-рішення від 29.10.2013 № 0002991502/677 повинно бути визнано протиправним і скасовано повністю.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі - також «Рекомендація R (80)2»), під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду -тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. ( Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

У зв'язку з чим, підстав для самостійного вирахування суми штрафу суд не вбачає і це є виключним правом суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними і скасуванню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідачем були надані суду витребувані матеріали та заперечення, натомість обґрунтованих та документально підтверджених доказів на підтвердження правомірності дій під час винесення спірних податкових повідомлень-рішень надано не було, як і не було доведено зворотного по відношенню до тверджень позивача.

Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 53, 69, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Ш» від 29.10.2013 № 000299/1502/677 та від 29.10.2013 № 000300/1502/678

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трипільська колота цегла» понесені судові витрати в сумі 182 (сто вісімдесят дві) гривень 70 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.