Рішення № 37401089, 10.02.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/1073/13-ц 10.02.2014 10.02.2014 10.02.2014

Провадження №22-ц/784/448/14 Суддя першої інстанції - Павлова Ж.П.

Категорія 20 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої - Буренкової К.О.,

суддів - Коломієць В.В., Крамаренко Т.В.,

із секретарем - Богатирьовою В.А.,

за участю: представника позивачки - ОСОБА_2, представника відповідачки - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2013 року

за позовом

ОСОБА_5

до

ОСОБА_4

за участю третьої особи - Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори

про

визнання недійсним договору дарування квартири,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2013 року ОСОБА_5 звернулась з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири.

Позивачка зазначала, що є онукою ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.18 лютого 1994 року між її бабусею - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено нотаріально посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що на момент укладання договору дарування ОСОБА_6 в силу свого психічного захворювання не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, позивачка просила поновити строк для звернення до суду, оскільки пропустила його з поважних причин та визнати вказаний договір дарування недійсним.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2013 року позов ОСОБА_5 задоволено. Поновлено строк для звернення до суду. Договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 18 лютого 1994 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений держаним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори визнано недійсним. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, просила рішення суду змінити та відмовити позивачці у поновленні строку позовної давності, а також відмовити у визнанні недійсним договору дарування квартири.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивачки просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, ОСОБА_5 є онукою ОСОБА_6

ОСОБА_8, який є сином ОСОБА_6 та батьком позивачки, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (цивільна справа № 2-1492/12 а.с. 17).

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 3 лютого 1994 року, виданого службою приватизації державного житлового фонду Миколаївської міської ради, ОСОБА_6 належала квартира АДРЕСА_1.

18 лютого 1994 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори за реєстровим №2-1094 (а.с. 4-6).

Відповідно до ч.1 ст. 55 ЦК УРСР угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

В роз'ясненнях, що містяться в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" №3 від 28 квітня 1978 року передбачено, що правила ст. 55 ЦК поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення угоди він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.). Для визначення наявності такого стану на момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 482 від 11 жовтня 2013 року, ОСОБА_6 страждала стійким хронічним психічним розладом у формі параноїдної шизофренії з епізодичним тєчєнієм та наростаючим дефектом. В період укладення договору дарування вона знаходилась в стані загострення психічного захворювання, внаслідок чого ОСОБА_6 не здатна була 18 лютого 1994 року розуміти значення своїх дій та керувати ними (а.с. 107-114).

З урахуванням встановленого та положень ст. 55 ЦК УРСР в редакції 1963 року суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання договору дарування недійсним.

Разом з цим, задовольняючи позов суд не звернув належної уваги на таке.

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Статтею 71 ЦК УРСР встановлюється загальний строк позовної давності у три роки для захисту порушеного права, відповідно до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починався з дня виникнення права на позов. Право на позов виникло з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно зі ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне звернення з позовом до суду неможливим або ускладнюють можливість своєчасного звернення.

Як встановлено, на момент укладення договору дарування, 18 лютого 1994 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 була неповнолітньою, 18 років їй виповнилося у ІНФОРМАЦІЯ_4.

Відповідно до положень ст. 14 СК України права дитини здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника.

Як видно з матеріалів цивільної справи № 2-1492/12, мати позивачки - ОСОБА_9, ще в 1997 році в інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_10 зверталась з позовом до виконкому Миколаївської міської ради, ОСОБА_6 про визнання розпорядження служби приватизації та свідоцтва про право власності на житло недійсними.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 1997 року в задоволені позову ОСОБА_11 в інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_5, ОСОБА_10 - відмовлено (а.с. 46-50). В березні 2006 року позивачка досягла повноліття.

Крім того, згідно листа прокуратури Заводського району м. Миколаєва від 27 липня 2007 року № 234-07, з приводу перевірки законності приватизації спірної квартири, адресованого на ім'я ОСОБА_5, останній було роз'яснено право на звернення до Заводського районного суду м. Миколаєва щодо оспорювання договору дарування квартири (а.с. 253-254).

Отже, встановлене свідчить про те, що ОСОБА_5 ще з 1997 року достеменно було відомо про порушення її права. Однак з даним позовом до суду остання звернулася лише 2013 року, тобто понад встановлені строки позовної давності.

Причини, як б свідчили про поважність пропуску строку для звернення до суду позивачкою не зазначені, а суд першої інстанції в рішенні суду взагалі не навів переконливих мотивів для поновлення строку позовної давності.

Таким чином, оскільки строк позовної давності для пред'явлення позову пропущено без поважних причин, то є підстави для відмови в задоволені позову.

За таких обставин, рішення суду на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування квартири недійсним відмовити за пропуском строку позовної давності.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча:

Судді: