Ухвала суду № 37399864, 19.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2014 року м. Київ К/9991/8136/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Степашко О.І.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.11.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012

у справі № 2а-1670/8037/11

за позовом приватного підприємства «Сервіс-житло» (далі - Підприємство)

до Кременчуцької ОДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.11.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 14.09.2011 № 0000902301/2958.

Судові рішення по справі мотивовано тим, що Підприємством дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту, тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

Посилаючись на невідповідність висновків судів нормам чинного податкового законодавства та на неповноту встановлення ними обставин справи, Кременчуцькою ОДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Як встановили суди за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи документів, Кременчуцькою ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків - приватним підприємством «Алерт», приватним підприємством «Алерт Плюс», приватним підприємством «Інко», приватним підприємством «Авеланж», приватним підприємством «Арона Сервіс», приватним підприємством «Саланг ТМ», приватним підприємством «Асіст», товариством з обмеженою відповідальністю «Інтермаксервіс», приватним підприємством «Маркап», приватним підприємством «Альпарі-Т», приватним підприємством «Агат Сервіс», товариством з обмеженою відповідальністю «Алівіс», приватним підприємством «Оріль», ПП «Астелікс-2007», приватним підприємством «Алькасар Плюс» за період з 01.06.2008 по 30.06.2011.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 31.08.2011 № 6725/23-209/30901900 та прийнято податкове повідомлення-рішення 14.09.2011 № 0000902301/2958, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 20002,50 грн. (у тому числі 16002 грн. за основним платежем та 4000,50 грн. за штрафними санкціями).

Правова позиція податкового органу, покладена в основу зазначеного донарахування, полягає у тому, що позивач незаконно включив до податкового кредиту суми ПДВ, пред'явлені приватним підприємством «Алерт», приватним підприємством «Арона-Сервіс», приватним підприємством «Маркап» та товариством з обмеженою відповідальністю «Інтермаксервіс» у ціні поставлених товарів та послуг.

На обґрунтування зазначеного висновку відповідач посилається на обставини, встановлені в ході досудового слідства по кримінальній справі, порушеної відносно ОСОБА_1, яка за попередньою змовою із невстановленими особами створила та придбала ряд підприємств, які були контрагентами позивача, з метою прикриття незаконної підприємницької діяльності та які надавали послуги з транзиту та конвертації безготівкових коштів в готівку за грошову винагороду для різних суб'єктів підприємницької діяльності на території України. Також Кременчуцька ОДПІ наголошує, що у названих контрагентів відсутні трудові ресурси, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, які є об'єктивно необхідними для здійснення господарської діяльності.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочину без мети настання відповідних йому правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У справі, що переглядається, суди встановили, що договорами на передачу функцій управління житловими будинками від 01.01.2008 №1 та від 01.01.2009 №1 Підприємству (Управителю) передано функції по управлінню, ремонту та обслуговуванню житлових будинків, в яких знаходяться нежитлові приміщення, передані в оренду, і при будинкових територій, що перебувають на балансі комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 4 (Балансоутримувача). Умовами вказаних договорів передбачено, що Балансоутримувач доручає Управителю укладати договори на утримання житлових будинків та прибудинкових територій у багатоквартирних будинках з власниками квартир, орендарями та квартиронаймачами.

На виконання взятих на себе зобов'язань з утримання житлових будинків та прибудинкових територій позивач протягом перевіреного періоду уклав договори із суб'єктами господарювання, в тому числі з приватним підприємством «Алерт», приватним підприємством «Арона Сервіс», приватним підприємством ПП «Маркап» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтермаркетсервіс».

В рамках виконання договору про надання послуг від 03.11.2008 №137, укладеного між позивачем та приватним підприємством «Алерт», останнім було надано послуги по перевірці та ревізії контактних з'єднань та стану проводів внутрішньо-будинкових мереж у з'єднувальних та відгалужуваних коробках та щитах згідно з переліком робіт, визначеним у додатку №1 до договору, що підтверджується актами виконаних робіт, рахунками, податковими накладними.

Крім того, відповідно до договору підряду від 21.07.2009 №13 приватним підприємством «Алерт» виконувало роботи по обслуговування оргтехніки Підприємства, що підтверджується актом виконаних робіт, рахунком, платіжним дорученням та податковою накладною.

На підтвердження реального характеру господарської операції між позивачем та розглядуваним контрагентом з поставки товарів (склопакет полірований, шланг поливний, лампочка, замок) було надано видаткові накладні, податкові накладні, рахунки, вимогу на поставку матеріалів, акт на списання матеріалів.

Реальність виконання робіт по разовому прибиранню підвалів, технічних поверхів житлових будинків, знищення амброзії з прибудинкової території в межах виконання договору підряду від 20.09.2009 №16, укладеного між Підприємством та приватним підприємством «Маркап» підтверджується актом виконаних робіт, рахунком-фактурою, податковою накладною, платіжним дорученням, виписками з банківського рахунку.

На підтвердження господарської операції між позивачем та приватним підприємством «Арона Сервіс» з поставки товарів (склопакет полірований, шланг поливний, лампочка, замок) було надано видаткові накладні, податкові накладні, рахунки, вимогу на поставку матеріалів, акт на списання матеріалів.

В рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтермкссервіс» позивачем було отримано товар (віники), про що свідчать акт виконаних робіт, рахунок фактура, податкова накладна, платіжне доручення, виписки з банківських рахунків.

Наведені первинні документи були цілком об'єктивно розцінені судами як такі, що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про спірні господарські операції та підтверджують факт їх виконання.

Податковим органом, в свою чергу, не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Твердження податкової інспекції про відсутність у названих постачальників об'єктивної можливості для виконання поставки підрядних в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також не спростовують висновків судів, покладених в основу прийняття рішень зі спору. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка робіт постачальником. До того ж, як встановлено судами, перевезення придбаних позивачем товарно-матеріальних цінностей здійснювалася власним транспортним засобом Підприємства ГАЗ-2752.

Що ж стосується посилань податкового органу на факт порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 з приводу наявності у діях цієї особи ознак злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, слід зазначити що сам по собі факт порушення кримінальної справи та матеріали досудового слідства не можуть слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій до часу їх закріплення належним процесуальним шляхом.

Суди обґрунтовано відхилили посилання Кременчуцької ОДПІ на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 28.07.2010 у кримінальній справі, яким ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнано винними у скоєнні злочину, передбаченого статтею 358 Кримінального Кодексу України (підроблення документів) за період з травня 2006 року по квітень 2010 року по підприємствах, які були контрагентами позивача, позаяк відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, наведена процесуальна норма встановлює обов'язковість для врахування адміністративним судом фактів, наведених у вироку, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Як встановлено судами, у зазначеному вироку відсутні посилання на факти та обставини, які б підтверджували безтоварність господарських операцій між позивачем та спірними постачальниками.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

За таких обставин висновок судових інстанцій про дотримання Підприємством необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваного донарахувань відповідає наявним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги досліджувалися у судах першої та апеляційної інстанцій, цим доводам було надано належну правову оцінку, а їх повторне заявлення у суді касаційної інстанції спрямоване на переоцінку висновків судів про належне документальне підтвердження господарських операцій. В силу ж частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати обставини, установлені судами в результаті всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження доказів по справі.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень попередніх судових інстанцій, судом касаційної інстанції не встановлені.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.11.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012 у справі № 2а-1670/8037/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько О.І. Степашко