Постанова № 37387406, 26.02.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2014 року Справа № 918/1658/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Грязнов В.В.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від прокурора: Гіліс І.В.

від позивача: Мірошник Д.В.

від відповідача: Штогрін В.С.

від третьої особи 1: Польова Є. М.

від третьої особи 2: Алєксєєв Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" на рішення господарського суду Рівненської області від 27 листопада 2013 року у справі № 918/1658/13 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Заступника прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліоніс"

за участю третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1 Державно-комунальне підприємство "Міське об'єднання парків культури та відпочинку м. Рівного"

2. Державна інспекція сільського господарства України в Рівненській області

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора м. Рівне (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (надалі - Позивач) звернувся в господарський суд Рівненської області з позовом (том 1, а.с. 2-5) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліоніс» (надалі - Відповідач) про: зобов'язання Відповідача звільнити самовільну зайняту земельну ділянку загальною площею 0,050 га по вулиці Соборна, 11-б у м. Рівне шляхом знесення літнього майданчику; зобов'язати Відповідача привести земельну ділянку загальною площею 0,050 га по вулиці Соборна, 11-б у м. Рівне у придатний для користування стан. В справі брали участь треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача державно-комунальне підприємство «Міське об'єднання парків культури та відпочинку м. Рівного» (надалі - Третя особа 1) та державна інспекція сільського господарства України в Рівненській області (надалі - Третя особа 2).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 27 листопада 2013 року (том 1, а.с. 115-118) з підстав, вказаних у цьому рішенні, позов задоволено повністю. Зобов'язано Відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 0,05 га, що знаходиться у місті Рівному по вулиці Соборній, 11 Б, шляхом знесення літнього майданчика. Зобов'язано Відповідача привести земельну ділянку загальною площею 0,05 га, що знаходиться у місті Рівному по вулиці Соборній, 11 Б, у придатний для використання стан. Також, місцевим господарським судом покладено на Відповідача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2294 грн.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (том 1, а.с. 149-151) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Рівненської області від 27 листопада 2013 року в даній справі скасувати та прийняти нове, котрим відмовити в задоволені позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийняте на підставі неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду посилається на те, що самовільне зайняття за своїм змістом є фактичним використанням земельної ділянки, тобто активні дії, що спрямовані на отримання певної вигоди чи реалізації інтересів. Тобто, ця складова повинна бути в обов'язковому порядку належним чином досліджена, а факт безпосереднього використання - доведений фактичними даними.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2013 року (том 1, а.с. 148) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 26 лютого 2014 року на 15 годину 10 хвилин.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (том 2, а.c. 7-8), в якому з підстав, вказаних в даному відзиві, просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

Крім того, Третя особа 1 та Третя особа 2 подали письмові пояснення з приводу апеляційної скарги (том 2, а.с. 11, 13-17).

В судовому засіданні від 26 лютого 2014 року представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав, вказаних у апеляційній скарзі.

В судовому засіданні від 26 лютого 2014 року Прокурор заперечив проти доводів Відповідача, висвітлених в апеляційній скарзі та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції.

В судовому засіданні від 26 лютого 2014 року представник Позивача заперечив проти доводів Відповідача, висвітлених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні від 26 лютого 2014 року представники Третьої особи 1 та Третьої особи 2 підтримали позицію представника Позивача та дали пояснення з приводу доводів апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представників Відповідача, Позивача, Прокурора, Третьої особи 1 та Третьої особи 2, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, письмові пояснення, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід задоволити частково, а оскаржуване рішення господарського суду Рівненської області від 27 листопада 2013 року по справі № 918/1658/13 змінити. При цьому колегія суду виходила з такого.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що на підставі розпорядженням Позивача від 11 червня 2012 року № 602-р Відповідачу було видано свідоцтво від 12 червня 2012 року Серії САЕ № 597227 про право власності на нерухоме майно - будівлю ресторану "Ліон" загальною площею 297,8 м2, розташованого за адресою: місто Рівне, вулиця Соборна, 11 Б (том 1, а.с. 89).

Витягом про державну реєстрацію прав серії САЕ № 683366 (том 1, а.с. 88) підтверджується право приватної власності Відповідача на вказаний об'єкт нерухомості (будівлю ресторану «Ліон»).

Згідно наказу Третьої особи 2 від 25 червня 2013 року № 344, на підставі направлення на проведення позапланової перевірки Відповідача від 25 червня 2013 року № 08/771-н (том 1, а.с. 11), 9 липня 2013 року працівниками Третьої особи 2 була проведена перевірка з питань дотримання Відповідачем вимог земельного законодавства на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: місто Рівне, вулиця Соборна, 11 Б.

За результатами вказаної перевірки було складено акт від 9 липня 2013 року № 94/4 (том 1, а.с. 12-16) котрим встановлено самовільне зайняття Відповідача земельної ділянки площею 0,05 га, розташованої за вищенаведеною адресою, шляхом впорядкування території, встановлення фонтану та розміщення тимчасової споруди за рахунок земель рекреаційного призначення, що перебувають у постійному користуванні Третьої особи 1 та відносяться до комунальної власності. Вказаний акт був отриманий уповноваженим представником Відповідача - директором відповідача Цибульською Наталією Миколаївною, та підписаний даною особою без будь-яких зауважень чи заперечень, про що в сам акт було внесено відповідний запис (а.с. 15).

Крім того, під час проведення даної перевірки державними інспектором Третьої особи 2 (Левченком В.С.) був складений акт обстеження спірної земельної ділянки від 9 липня 2013 року № 94/3 із планом-схемою земельної ділянки до акту (том 1, а.с. 17-18). У цьому акті встановлено, що на землях рекреаційного призначення площею 0,05 га у місті Рівному по вулиці Соборній, 11 Б, Відповідачем вчинено земельне правопорушення, яке полягало у впорядкуванні (благоустрої) спірної території, встановленні фонтану та розміщенні тимчасової споруди за рахунок земель, які перебувають у постійному користуванні Третьої особи 1. Копію вказаного акта було вручено уповноваженому представнику Відповідача, що підтверджується власноручним підписом останнього у вказаному документі.

У зв'язку з наведеним обставинами 9 липня 2013 року уповноваженим працівником Третьої особи 2 було внесено відповідний припис № 94/3 про усунення Відповідачем виявлених порушень земельного законодавства протягом 30 днів (том 1, а.с. 21), копія якого також було вручено уповноваженому представнику Відповідача.

Вказані правопорушення були зафіксовано у протоколі про адміністративне правопорушення від 9 липня 2013 року № 000498 (том 1, а.с. 19), на підставі котрого постановою головного спеціаліста відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства управління контролю за використанням та охороною земель Третьої особи 2 про накладення адміністративного стягнення від 9 липня 2013 року № 000498 (том 1, а.с. 20) директора Відповідача - Цибульську Наталію Миколаївну було визнано винною у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення та накладено штраф у розмірі 340 грн. 00 коп.

Крім того, Третьою особою 2 було проведено розрахунок розміру заподіяної шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки Відповідачем, розмір котрої визначено в сумі 447 грн. 99 коп.

Слід зазначити, що вищенаведені суми були сплачені Відповідачем у добровільному порядку, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних платіжних документів (том 1, а.с. 24).

У той же час згідно наказу Третьої особи 2 від 12 серпня 2013 року № 458, на підставі направлення на проведення позапланової перевірки Відповідача від 12 серпня 2013 року № 08/917-н, 16 серпня 2013 року працівниками Третьої особи 2 була проведена перевірка з питань виконання Відповідачем вимог припису від 9 липня 2013 року № 94/3.

За результатами вказаної перевірки було складено акт від 16 серпня 2013 року № 094/13 (том 1, а.с. 29-33), котрим встановлено виконання наведеного припису Третьої особи 2 не у повному обсязі.

27 серпня 2013 року уповноваженим працівником Третьої особи 2 було внесено відповідний припис № 094/12 про усунення Відповідачем виявлених порушень земельного законодавства протягом 30 днів (том 1, а.с. 39). Копія даного припису вручено уповноваженому представнику Відповідача 27 серпня 2013 року.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що постанова про накладення адміністративного стягнення за невиконання вимог вищезазначеного припису уповноваженими особами Третьої особи 2 не виносилася у зв'язку із звільненням з посади директора Відповідча Цибульської Наталії Миколаївни.

Згідно наказу Третьої особи 2 від 1 жовтня 2013 року № 560, на підставі направлення на проведення позапланової перевірки Відповідача від 1 жовтня 2013 року № 08/1029-н, 8 жовтня 2013 року працівниками Третьої особи 2 була проведена позапланова перевірка з питань виконання Відповідачем вимог приписів від 27 серпня 2013 року № 094/12 та № 094/13. За результатами вказаної перевірки було складено акт від 8 жовтня 2013 року № 7 (том 1, а.с. 41-49), яким встановлено невиконання наведених приписів Третьої особи 2.

В зв'язку з невиконанням наведених приписів (не звільненням самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом приведення її у придатний для використання стан) Прокурор в інтересах держави в особі Позивача звернувся до суду з позовом про зобов'язання Позивача звільнити самовільно зайняту ділянку.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно частини 2 статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України різновидом права користування є право оренди земельної ділянки, тобто засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно частин 1,3,5 статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою посвідчується відповідним державним актом; право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Як закріплено диспозицією статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки; повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Вимогами статті 211 Земельного кодексу України встановлено, що: громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Статтею 2 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" передбачено, що основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Положенням про Державну інспекцію з контролю за використанням та охороною земель, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 червня 2010 року № 477 (надалі - Положення), функцію здійснення державного контролю за використанням та охороною земель покладено на Державну інспекцію та її посадових осіб.

Пунктом 2 вказаного Положення передбачено, що Державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель в межах своїх повноважень вживає заходів до усунення порушень земельного законодавства.

Відповідно до пункту 13-1 Положення Державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель розраховує розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання їх не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву без спеціального дозволу, та вживає заходів до її відшкодування в установленому законодавством порядку.

Пунктом 5 Положення передбачено, що Держземінспекція та державні інспектори з контролю за використанням та охороною земель в межах своїх повноважень мають право: складати акти перевірок, протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог земельного законодавства та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог земельного законодавства; безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб.

З огляду на вищенаведені норми діючого законодавства колегія суду констатує, що право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних у цих рішеннях.

Відповідно, такі повноваження на території міста Рівного є виключною компетенцією Позивача.

Колегія суду зазначає, що у матеріалах справи наявні звернення Відповідача до компетентних державних органів з проханнями видати паспорт прив'язки на спірну земельну ділянку та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки в оренду (том 1, а.с. 67).

З огляду на що, листом від 14 серпня 2013 року (том 1, а.с. 66) Управління земельних відносин Рівненської міської ради повідомило, що для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Відповідачу необхідно надати графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, погоджені Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради та письмову згоду землекористувача, засвідчену нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Пізніше Управління земельних відносин Рівненської міської ради листом від 12 жовтня 2012 року за № 01-08/553 (том 1, а.с. 25) повідомило Відповідача, що для розгляду питання щодо відведення земельної ділянки Відповідачу необхідно надати відповідний перелік документів, котрий наведений в даному листі.

У матеріалах справи наявна копія листа Відповідача від 9 липня 2013 року № 1107/13 (том 1, а.с. 35), зі змісту котрого вбачається, що Відповідач звернувся до Третьої особи 1 з проханням надати згоду на вилучення з користування земельної ділянки площею 0,0742 га (у межах якої знаходиться спірна земельна ділянка), що знаходиться у постійному користуванні Третьої особи 1.

Проте, листом від 31 липня 2013 року № 169 (том 1, а.с. 36) Третя особа 1 повідомила Відповідача про неможливість вилучення вказаної земельної ділянки з його постійного користування з метою передачі її в оренду Відповідачу у зв'язку з тим, що використання цієї ділянки Відповідачем з метою обслуговування належного йому ресторану "Ліон" не відповідає цільовому призначенню цих земель та загрожує їх збереженню.

Крім того, в матеріалах справи міститься заява Відповідача адресована Третій особі 1 (том 1, а.с 26) з проханням надати дозвіл для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності у парку культури та відпочинку імені Т. Шевченка, з цією метою Відповідач просить видати паспорт прив'язки. Однак, матеріалами справи та й самим представником Третьої особи 1 (в судовому засіданні від 26 лютого 2014 року) підтверджено той факт, що згоди на використання даної земельної ділянки ним не надавалося.

Крім того, колегія суду констатує, що дана земельна ділянка відноситься до землі рекреаційного призначення та комунальної форми власності.

Відповідно до статті 50 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що частиною 3 статтею 52 Земельного кодексу України визначено, що на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Що ж стосується посилань Відповідача на ту обставину, що на неодноразові звернення йому було відмовлено у виготовленні правовстановлюючих документів, то колегія суддів зауважує, що згідно з частиною 2 статті 2 кодексу адміністративного судочинства України лише до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. І саме даними судовоми органами встановлюється відповідність актів органів виконавчої влади нормам чинного законодавства. Встановлення цього факту, в силу вимог статтей 1,2 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до компетенції господарських судів. З огляду на що, колегія суду зауважує, що, доказів оскарження актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства, актів обстеження земельної ділянки, відмови компетентних органів у виготовленні правовстановлюючих документів на земельну ділянку, Відповідачем не надано.

Водночас, колегія суду констатує, що самовільне зайняття земельної ділянки є адміністративним правопорушенням, яке підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства; протоколом про адміністративне правопорушення; приписом (з вимогою усунення порушення земельного законодавства); актом обстеження земельної ділянки. В усіх цих документах має бути зазначено, що особа (відповідач) вчинила таке правопорушення як самовільне зайняття земельної ділянки. В акті має бути схема земельної ділянки, яку відповідач займає самовільно. Докази притягнення до адміністративної відповідальності, становлення вини. Всі вищенаведені докази, містять в матеріалах справи та досліджені колегією суду.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Поряд з тим, колегія суду зауважує, що у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки (попри те як зазначає Відповідач, що саме по собі встановлення наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття), колегією суддів достеменно досліджено ту обставину, що спеціальним законом передбачено отримання правовстановлюючих документів на дану земельну ділянку для розміщення певних об'єктів (тимчасових споруд), чого Відповідачем не було виконано.

Крім того, колегією суду встановлено, що Відповідачем не надано жодних правовстановлюючих документів як на спірні земельні ділянки, так як і не надано доказів того, що він ці ділянки не використовує або, що ці ділянки використовуються іншою особою.

Таким чином, відповідно до наведених вимог закону обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у цієї особи на час прийняття судом рішення таких документів є самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки. Дана правова позиція висвітлена в постанові Верховного суду України від 22 листопада 2010 року у справі № 4/254-35/537.

Що ж стосується не визнання Відповідачем факту самовільного зайнята даної земельної ділянки, що знайшло своє відображення в доводах зазначених в апеляційній скарзі, то колегія суду зазначає наступне.

Згідно пункту 3.1 наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 № 110 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963" підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення цього правопорушення та вини у його скоєнні, а саме: акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства; протокол про адміністративне правопорушення; припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства); акт обстеження земельної ділянки.

Отже, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі або територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, є зазначені документи в їх сукупності, оскільки саме вони можуть підтвердити сам факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав.

Відтак, з урахування в матеріалах справи вищенаведених документів, підписаних Відповідачем без будь-яких зауважень чи застережень та того факту, що Відповідач в добровільному порядку сплатив суми винесених Третьою особою 2 штрафів (том 1, а.с. 24), колегія суду зауважує що дані дії опосередковано свідчать, що Відповідач фактично визнав незаконність своїх дій та підтвердив факт вчинення останнім земельного правопорушення, яке полягало у самовільному зайнятті спірної земельної ділянки.

Таким чином, проаналізувавши дані норми законодавства та зважаючи на те, що в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, які підтверджують відсутність у Відповідача оформлених у встановленому законом порядку правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 0,05 га (розташовану за адресою м. Рівне, вул. Соборна, 11 Б), і даний факт у встановленому законом порядку не спростований Відповідачем, колегія апеляційного господарського суду констатує доведеність Позивачем підставності своїх позовних вимог щодо звільнення Відповідачем самовільно зайнятої земельної ділянки загальною площею 0,050 га по вулиці Соборній, 11Б у м. Рівне шляхом знесення літнього майданчику та приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Водночас, з огляду на усе вищеописане у даній судовій постанові колегія суду зауважує, що пунктом 9.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 визначено, що: у рішенні про вчинення певних дій або про припинення певних дій необхідно писати - «Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)», «Такому-то припинити такі-то дії, які перешкоджають доступу такого-то у приміщення», строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення.

Як вбачається з наведеного вище самого слова «зобов'язати», відповідний припис не містить, адже на практиці відсутній механізм та порядок його виконання органами виконавчої служби.

Аналізуючи висновки, зроблені місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до переконання про те, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають обставинам справи, суд першої інстанції дав вірну оцінку наданим доказам, справа розглянута у відповідності до діючих норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, дійшовши до правильно висновку щодо задоволення позовних вимог із правильним посиланням на норми матеріального права та дотриманням вимог процесуального права, господарський суд Рівненської області помилково зазначив в пункті 2 резолютивної частини слово «Зобов'язати» .

Відповідно до статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

В силу вказаної норми зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір судового збору, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов'язків Позивача та Відповідача у спірних правовідносинах.

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає зміні.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" - задоволити частково.

2. Абзац 2 та 3 резолютивної частини рішення господарського суду Рівненської області від 27 листопада 2013 року в справі №918/1658/13 - змінити, виклавши дані абзаци в наступній редакції:

Товариству з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" (33028, місто Рівне, вулиця Соборна, будинок 11 Б, код: 23305216) звільнити самовільно зайняту ділянку загальною площею 0, 05 Га, що знаходиться у місті Рівне по вулиці Соборній, 11 Б, шляхом знесення літнього майданчика.

Товариству з обмеженою відповідальністю "Ліоніс" (33028, місто Рівне, вулиця Соборна, будинок 11 Б, код: 23305216) привести земельну ділянку загальною площею 0,05 Га, що знаходиться у місті Рівне по вулиці Соборній, 11 Б, у придатний для використання стан.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 918/1658/13 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Грязнов В.В.