Постанова № 37382040, 26.02.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2014 р. Справа№ 925/1845/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г.

за участю секретаря судового засідання Іванова О.В.,

від позивача - Паляниця М.І. (дов. №б/н від 26.11.2013 року);

Крохін С.А. (директор Наказ №02 від 04.06.199 року; паспорт серії НЕ №079110);

від відповідача - ОСОБА_4 (дов №б/н від 04.02.2014 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

фізичної особи - підприємця ОСОБА_5

на рішення господарського суду Черкаської області від 22.01.2014 року

у справі №925/1845/13 (суддя О.І. Кучеренко)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Соил», м. Черкаси

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, м. Черкаси

про стягнення 46 411,20 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Соил» (надалі - ТОВ «Соил», позивач у справі) звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (надалі - ФОП ОСОБА_5, відповідач у справі) про стягнення 46 411,20 грн. боргу за угодою №16/3 про надання торгового місця на ринку від 01.02.2012 року.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 22.01.2014 року у справі №925/1845/13 позовні вимоги ТОВ «Соил» задоволено у повному обсязі. Присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_5 на користь ТОВ "Соил" 46 411,20 грн. заборгованості та 1 720,50 грн. судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, ФОП ОСОБА_5 подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 22.01.2014 року у справі №925/1845/13 у повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а викладені у рішенні висновки суперечать обставинам справи. Скаржник вказує на те, що судом першої інстанції неправомірно розглядалася справа за відсутності представника відповідача, оскільки вважає, що його було не повідомлено належним чином про дату та час судового засідання. Крім того, скаржник зазначає, що угода №16/3 про надання торгового місця на ринку від 01.02.2012 року за своєю правовою природою є договором оренди, а не договором про надання послуг. Також, скаржник зазначає, що вказана угода є недійсною, скільки сторонами не було підписано акт приймання-передачі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2014 року у справі №925/1845/13 апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_5 на рішення господарського суду Черкаської області від 22.01.2014 у справі №925/1845/13, прийнято до провадження та призначено її розгляд на 26.02.2014 року.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу, який був поданий 26.02.2014 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду, позивач заперечує проти апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції у повному обсязі.

В судовому засіданні 26.02.2014 року представник відповідача надав усні пояснення по суті апеляційної скарги та просив суд скасувати рішення суду першої у повному обсязі. Представники позивача надали усні заперечення по суті апеляційної скарги, просили суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 01.02.2012 року між ТОВ "Соил" (товариство) та ФОП ОСОБА_5 (підприємець), укладено угоду по наданню торгового місця на ринку № 16/3 (далі - угода) (а.с. 12-13), за умовами якої, товариство протягом одного року надає ринкові послуги підприємцю для забезпечення функціонування торгового місця, яке розташоване на території автомобільного ринку за адресою: м. Черкаси, вул. Ярославська,7, що відображене в проекті автомобільного ринку та генеральному плані місце АДРЕСА_1, загальною площею 263,7, при умові оплати цих послуг.

Пунктами 1.1 - 1.5 угоди встановлений перелік послуг, які надає товариство, а саме: забезпечує бронювання торгівельних місць; забезпечує зберігання особистих речей та товару підприємця в камерах схову (магазинах, павільйонах); надає інформаційні оголошення рекламного та довідкового характеру; надає консультації спеціалістів; забезпечує місяцями на автостоянках, парковках.

Згідно із частини 2 договору товариство зобов'язано: п. 2.1. Підтримувати територію ринку в належному санітарно-технічному і протипожежному стані, забезпечувати розвиток матеріально-технічної бази; п. 2.3. Забезпечувати підприємців на ринку торгівельними місцями за профілем торгівлі; п. 2.4. Забезпечувати безпечний та безперешкодний рух людей та транспортних засобів, здійснювати контроль за додержанням вимог щодо паркування транспортних засобів згідно правил торгівлі на ринках.

Відповідно до п. 3.1 угоди оплата визначається прейскурантом цін на Авторинку, який знаходиться в адміністрації та на момент підписання договору складає 2 109,60 грн.

Згідно із п. 3.2 угоди, строк оплати встановлено до 20-го числа поточного місяця за наступний місяць.

Пунктом 4.1 угоди сторони визначили, що відповідач має право вільно торгувати на вказаному торговому місці для торгівлі під час роботи автомобільного ринку протягом одного року із моменту підписання даної угоди тільки виключно наступними товарами: автозапчастинами, автомобільною хімією, автомобільними маслами, автомобільними аксесуарами.

Пунктом 6.3 угоди сторони встановили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом місяця до закінчення строку дії договору він вважається продовженим на той самий термін.

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, що угода була продовжена до 01.02.2014 року, оскільки після укладання даної угоди відповідач, не надав жодних заперечень та заяв чи то про зміну, чи то про дострокове розірвання, чи то про припинення дії цієї угоди, що свідчить про її продовження, згідно п.6.3 на той самий термін.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості відповідача у розмірі 46 411,20 грн.

Колегія суддів зазначає, що даний договір є договором надання послуг, з огляду на наступне.

Як вбачається із змісту договору його предметом є надання саме ринкових послуг (п. 1 договору), у вигляді забезпечення бронювання торгівельних місць; забезпечення зберігання особистих речей та товару підприємця в камерах схову (магазинах, павільйонах); надавання інформаційних оголошень рекламного та довідкового характеру; надавання консультації спеціалістів; забезпечення місцями на автостоянках, парковках (п.1.1-1.5. договору). Тобто, позивач надає послуги у вигляді надання на визначений термін можливості користуватися на певних умовах торговельним місцем. В ході здійснення певної діяльності (торгівлі) така можливість реалізується (споживається).

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 278 «Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи» (надалі - Постанова) затверджено Примірний договір оренди торгівельного місця.

Крім цього, зі змісту Постанови вбачається, що законодавець розмежовує поняття послуги, що надаються на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів та поняття оренди торгових приміщень (площ), торговельно-технологічного та/або холодильного устаткування у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів.

Укладена між сторонами спору угода жодним чином не відповідає вказаному договору оренди торгівельного місця і не має ознак договору оренди.

Відповідно до пункту 1 розділу 3 Наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 30.06.2009 року № 638/109 «Про затвердження Порядку розрахунку цін на послуги та оренду торгових приміщень (площ) та їх обслуговування на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів» встановлено, що до послуг на ринках належать всі послуги, які не включені до розрахунку собівартості орендної плати за торговельне місце.

Угода №16/3 не містить рахунку собівартості орендної плати, як то встановлено чинним законодавством. Натомість пунктом 3.1 зазначено, що оплата визначається прейскурантом цін на Авторинку, який знаходиться в адміністрації та на момент підписання договору складає 2 109,60 грн.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 530 Цивільного Кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 3.2. угоди, строк виконання грошового зобов'язання відповідача на момент розгляду справи настав.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3.2. угоди відповідач кожного місяця повинен був здійснювати проплати за надані позивачем послуги у розмірі 2 109,60 грн., проте з матеріалів справи вбачається, що відповідач не здійснював жодної проплати, у зв'язку з цим, за період із лютого 2012 року по листопад 2013 року у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 46 411,20 грн.

Оскільки відповідач доказів належної оплати заборгованості за отримані послуги суду не надав, а матеріали справи не містять доказів наданих відповідачем, що спростовують факт надання позивачем останньому ринкових послуг для забезпечення торгівельного місця, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Доводи відповідача, які викладені у апеляційній скарзі, з приводу того що судом першої інстанції не правомірно розглянув справу за відсутності представника відповідача, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно із ст. 87 Господарського процесуального кодексу України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Черкаської області від 13.11.2013 року було порушено провадження у справі №925/1845/13, розгляд справи призначений на 26.11.2013 року (а.с. 1).

Згідно із виміткою на звороті ухвали Господарського суду Черкаської області від 13.11.2013 року у справі № 925/1845/13, вказана ухвала була направлена сторонам 13.11.2013 року, тобто без порушення вимог ст. 64 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду не була отримана відповідачем та повернулась до суду з наступної причини: «за закінченням встановлено терміну зберігання».

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У зв'язку із неявкою представника відповідача ухвалою Господарського суду Черкаської області від 26.11.2013 року (а.с. 29-30) на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено розгляд справи №925/1845/13 на 18.12.2013 року.

Згідно із ч. 1,2,3,5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Відповідно до ст. 59 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати: 1) господарському суду - відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь в судовому процесі, - копію відзиву.

До початку судового засідання 12.12.2013 року через канцелярію Господарського суду Черкаської області від відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у справі до моменту встановлення органами досудового розслідування факту шахрайських дій (а.с. 32-33).

Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є, нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів.

У зв'язку із заявленим клопотанням, суд першої інстанції ухвалив на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголосити перерву до 27.01.2014 року та на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжити розгляд справи на 15 днів.

До початку судового засідання, 09.01.2014 року через канцелярію Господарського суду Черкаської області від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 48). Крім того, 14.01.2014 року відповідачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні.

У зв'язку із заявленим клопотанням відповідача, суд першої інстанції ухвалив на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкласти розгляд справи №925/1845/13 на 22.01.2014 року (а.с. 55-56).

Відповідач в судове засідання яке відбувалося 22.01.2014 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча 29.01.2014 року належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №18005 0675714 2 від 28.01.2014 року.

Оскільки суд першої інстанції вже відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд першої інстанції враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, правомірно не знайшов підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Також, колегією суддів враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року №1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей ст. 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на вище викладене, колегія суддів зазначає, оскільки відповідач був повідомлений належним чином та зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджала всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд першої інстанції правомірно розглянув справу за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а не його обов'язком. Тому, оскільки відповідач був повідомлений належним чином, а в матеріалах справи було достатньо документів для розгляду справи по суті, суд першої інстанції не був зобов'язаний повторно відкладати розгляд справи №925/1845/13 на іншу дату.

Твердження відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, з приводу того, що угода по наданню торгового місця на ринку № 16/3 від 01.02.2012 року за своєю правовою природою є договором оренди, а не договору про надання послуги, не приймаються до уваги колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Предметом договору найму можуть бути майнові права.

В частині 1 статті 901 Цивільного кодексу України зазначається, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, предметом договору про надання послуг та договору найму є різні об'єкти цивільних прав. Так, предметом договору найму є неспоживна річ (стаття 760 Цивільного кодексу України), а предметом договору про надання послуг є послуга, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (стаття 901 Цивільного кодексу України) (Лист, Міністерства юстиції України від 23.02.2004 року, № 8-11-19 «Щодо можливості віднесення договору найму (оренди) до договору про надання послуг і щодо укладання підприємницькими товариствами договорів дарування і пожертви»).

Постанова Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 року № 868 «Деякі питання організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків» на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, частково визнано протиправною Вищим адміністративним судом України і тому колегією судді не береться до уваги.

Твердження відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, з приводу того, що угода по наданню торгового місця на ринку № 16/3 від 01.02.2012 року є недійсною, оскільки сторонами не було підписано акт приймання-передачі, не приймаються до уваги колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України).

За статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилами Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. (ст. 180 Господарського кодексу України).

Згідно із пунктом 20 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Мінекономіки України, МВС України, ДПА України, Держстандартизації України від 26.02.2002 року № 57/188/84/105, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.03.2002 року за № 288/6576, адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду, в якій рекомендується зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.

Колегія суддів зазначає, що укладаючи угоду № 16/3 від 01.02.2012 року сторони визначили, що предметом договору є надання ринкових послуг для забезпечення функціонування торгового місця відповідача, встановили термін дії договору, визначили асортимент та вид товарів, визначили розташування торгівельного місця, перелік наданих послуг, а також перебачили порядок визначення вартості послуг.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відтак, оспорюваний правочин - угода № 16/3 від 01.02.2012 року, відповідає нормам чинного законодавства та є дійсною, а відповідачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину.

Твердження відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, з приводу того, що у вступній частині судом першої інстанції було вказано, що в судове засідання 22.01.2014 року з'явився представник відповідача, а представник позивач не з'явився, хоча насправді був представник позивача, а представник відповідача не заявився, крім того, в описовій частині рішення суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а в резолютивній частині навпаки задовольнив позовні вимоги у повному обсязі, у зв'язку з цим на думку відповідача судом першої інстанції порушено процесуальне право, а тому є підстави для скасування рішення суду першої інстанції, вказані твердження колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.

Частиною першою ст. 89 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Київської області від 05.02.2014 року було виправлено саме ті описки на які посилається відповідача у своїй апеляційній скарзі.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду Черкаської області від 22.01.2014 року у справі №925/1845/13.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на рішення господарського суду Черкаської області від 22.01.2014 року у справі №925/1845/13 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Черкаської області від 22.01.2014 року у справі №925/1845/13 залишити без змін.

3. Справу №925/1845/13 повернути до господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді В.Г. Суховий

М.Г. Чорногуз