Постанова № 37381935, 17.02.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2014 р. Справа№ 910/15352/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Комок І.А.

за участю представників:

позивача: не з'явились;

відповідача: Левченко С.І.;

третьої особи: не з'явились;

прокуратури: Чирва О.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кардашева Андрія

Валентиновича

на рішення Господарського суду м. Києва

від 10.10.2013р.

у справі №910/15352/13 (суддя Котков О.В.)

за позовом Київської міжрайонної екологічної прокуратури в

інтересах держави в особі Київської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Кардашева Андрія

Валентиновича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу

Київської міської ради (Київської міської державної

адміністрації)

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та

зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Київська міжрайонна екологічна прокуратура (далі - прокуратура) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця Кардашева Андрія Валентиновича (далі - відповідач) про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,003 га на території острову р. Дніпро Долобецький, в межах міста Києва та приведення цієї земельної ділянки у первісний стан шляхом знесення самовільно побудованих (розміщених) споруд на території острову р. Дніпро Долобецький, в межах міста Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач здійснює господарську діяльність на території об'єкту природно-заповідного фонду - регіонального ландшафтного парку "Дніпровські острови" за відсутності необхідних правовстановлюючих документів, які б посвідчували право власності або право користування землею.

Відповідач відзиву на позов не надав, явку свого представника у судові засідання місцевого господарського суду не забезпечив, свою позицію у спорі не визначив, у зв'язку з чим справа розглядалась Господарським судом міста Києва на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2013р. до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, було залучено Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - третя особа).

Третя особа підтримала позовні вимоги, зазначивши наступне:

- відповідно до рішення Київської міської ради від 23.12.2004р. №878/2288 острів Долобецький входить до ландшафтного парку „Дніпровські острови";

- рішенням Київської міської ради КМР від 04.02.2009р. №111 за Комунальним підприємством „Плесо" закріплено на праві господарського відання внутрішні водні об'єкти, в т.ч. на острові Долобецький;

- станом на 01.01.2013р. у третьої особи не зареєстровані документи відносно відведення спірної земельної ділянки відповідачу, інформація щодо передачі (надання) земельної ділянки також відсутня.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2013р. у справі №910/15352/13 позов було задоволено, а саме:

- зобов'язано відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,003 га на території острову р. Дніпро Долобецький, в межах міста Києва;

- зобов'язано відповідача привести земельну ділянку у первісний стан шляхом знесення самовільно побудованих (розміщених) споруд на території острову р. Дніпро Долобецький, в межах міста Києва;

- присуджено до стягнення з відповідача до Державного бюджету України 2 294,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2013р. у справі №910/15352/13 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, внаслідок чого невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- в даному випадку відсутнє самовільне зайняття земельної ділянки, оскільки між відповідачем та Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) „Плесо" (оператором з розміщення на водних об'єктах тимчасових споруд) було укладено договір №38 від 25.03.2011р. про розміщення тимчасової споруди;

- використання земельної ділянки відповідачем здійснювалось на підставі договірних відносин з уповноваженою юридичною особою;

- відповідач не міг надати суду докази використання ним земельної ділянки та заперечення проти позову, оскільки не отримував позовної заяви з доданими до неї документами. З матеріалами справи відповідач не міг ознайомитись у зв'язку з перебуванням на лікарняному;

- судом не було залучено до участі у справі Комунальне підприємство „Плесо", як оператора спірної земельної ділянки та учасника договірних відносин з відповідачем щодо використання цієї ділянки.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.02.2014р.

В судовому засіданні 17.02.2014р. представник відповідача надав суду усні пояснення, в яких підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2013р. у справі №910/15352/13 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 17.02.2014р. представник прокуратури заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники позивача та третьої особи в судове засідання 17.02.2014р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін, третьої особи та прокуратури у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін, третьої особи та прокуратури про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представників позивача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 17.02.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача та прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

03.04.2013р. на виконання завдання Дніпровської екологічної прокуратури №05/3-93вих-13-55окв від 12.03.2013р. про проведення перевірок дотримання вимог земельного законодавства органами Державної інспекції сільського господарства України, доручення Дніпровської екологічної прокуратури про проведення перевірки за зверненням головного редактора газети „Голос України" А.Орлова та за власною ініціативою з метою перевірки даних, отриманих із засобів масової інформації, Київським міжрайонним екологічним прокурором Дніпровської екологічної прокуратури Васюк О.Г. було винесено постанову №78-18/13 про проведення перевірки (том справи - 1, аркуші справи - 39-41), в якій він постановив провести перевірку з питань повноти здійснення державного контролю за використанням і охороною земель у Державній інспекції сільського господарства в м. Києві шляхом організації спільних із Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю м. Києва, Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища м. Києва та Державною інспекцією техногенної безпеки м. Києва перевірок додержання норм земельного та містобудівного законодавства на території островів „Венеціанський", „Долобецький" та „Гідропарк".

Державною інспекцією сільського господарства в м. Києві було проведено перевірку дотримання відповідачем вимог земельного законодавства, про що складено Акт перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства №А-167/096 від 23.04.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 14-17).

В ході перевірки було виявлено:

- відсутність документів, що посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою (п.1 розділу ІІ Акту перевірки);

- наявність самовільно зайнятих земель (п.5 розділу ІІ Акту перевірки);

- заподіяння шкоди земельним ресурсам внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки (пп.17.1 п.17 розділу ІІ Акту перевірки).

24.04.2013р. співробітниками Державної інспекції сільського господарства в м. Києві було проведено обстеження земельної ділянки, яка знаходиться в парку культури і відпочинку „Гідропарк" Дніпровського району м. Києва, про що складено відповідний Акт №51 від 24.04.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 18-19). В ході обстеження було встановлено, що станом на 23.04.2013р. відповідач самовільно використовує земельну ділянку орієнтовною площею 0,0030 га для будівництва та використання сауни і альтанки у парку культури та відпочинку „Гідропарк" Дніпровського району м. Києва.

Інспекцією державного будівельно-архітектурного контролю у місті Києві було проведено позапланову перевірку дотримання відповідачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, про що складено Акт від 23.04.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 20-21). Об'єктом будівництва, який перевірявся, було самовільне будівництво сауни на території парку культури та відпочинку „Гідропарк" на острові Долобецькому у Дніпровському районі м. Києва.

В ході перевірки було з'ясовано, що станом на 23.04.2013р. Інспекція не видавала дозволу та не реєструвала інших документів дозвільного характеру, які б давали право на виконання будівельних і підготовчих робіт та не приймала об'єкт будівництва в експлуатацію за вказаною адресою. Перевіркою з виїздом на місце встановлено, що на території парку культури та відпочинку „Гідропарк" на острові Долобецькому у Дніпровському районі м. Києва будівельні роботи не виконуються, будівельники відсутні, будівельної техніки немає. За вказаною адресою розташований самовільно побудований у 2009 році об'єкт II категорії складності без документа, що дає право на виконання будівельних робіт, а також встановлена експлуатація зазначеної будівлі в якості сауни без прийняття її в експлуатацію установленому законодавством порядку, чим порушено ч.1 ст. 34, ч.8 ст. 39 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності". Загальна площа вказаної вище будівлі по зовнішнім контурам складає приблизно 25 кв. м., основою якої є фундаментні блоки, стіни - металевий каркас, оздоблений зовні дерев'яною вагонкою, гіпсокартоном та девев'яною вагонкою з утеплювачем всередині (товщиною близько 200 мм). Крім того, у санітарно-гігієнічному приміщенні встановлено сантехнічне обладнання, а в сауні електрична кам'янка. Зазначене обладнання підключене до інженерних мереж КП „Плесо".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач здійснює господарську діяльність на території об'єкту природно-заповідного фонду - регіонального ландшафтного парку "Дніпровські острови" без правовстановлюючих документів, передбачених ст. 126 Земельного кодексу України, що свідчить про самовільне зайняття спірної земельної ділянки. Окрім того, відповідачем не дотримано режим обмеженої господарської діяльності на острові Долобецькому, на якому чинним законодавством прямо заборонено будівництво будь-яких споруд.

З урахуванням викладеного, позивач та прокуратура просили суд зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту ним земельну ділянку площею 0,003 га на території острову р. Дніпро Долобецький в межах міста Києва та привести вказану земельну ділянку у первісний стан шляхом знесення самовільно побудованих (розміщених) на ній споруд.

Місцевий господарський суд задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Згідно зі ст. ст. 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В п.12 перехідних положень Земельного кодексу України вказано, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з ч.5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

В ст. 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території, зокрема, належить розпорядження землями територіальної громади міста.

Відповідно до ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

В ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

З наведених правових норм випливає, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході проведення перевірок Державною інспекцією сільського господарства в м. Києві (акти №А-167/096 від 23.04.2013р., №51 від 24.04.2013р.) було встановлено факт самовільного використання відповідачем земельної ділянки орієнтовною площею 0,003 га для будівництва та використання сауни і альтанки у парку культури та відпочинку "Гідропарк" Дніпровського району міста Києва. При цьому, форма власності вказаної земельної ділянки - державна, а категорія земель, до якої відноситься ця земельна ділянка - землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

До матеріалів справи залучено письмові пояснення відповідача від 23.04.2012р., які він особисто надавав Київському міжрайонному екологічному прокурору (том справи - 1, аркуш справи - 23). У вказаних поясненнях відповідач зазначив про відсутність у нього документів, які б надавали право власності або право користування на спірну земельну ділянку.

Тобто, ще за рік до проведення перевірок на підставі постанови Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури №78-18/13 від 03.04.2013р. у відповідача були відсутні будь-які правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку.

В ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" передбачено, що самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Отже, за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування, юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності. Відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки (аналогічна правова позиція наведена в п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на договір №38 від 25.03.2011р. про розміщення тимчасової споруди, укладений між відповідачем та Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) „Плесо" (том справи - 1, аркуші справи - 107-110), не може бути прийнято судом до уваги, оскільки строк дії останнього закінчився ще 25.02.2012р. (п.9.1 договору).

Відповідно до п.9.3 договору №38 від 25.03.2011р. його пролонгація здійснюється шляхом укладення додаткової угоди.

Належних та допустимих доказів на підтвердження укладання додаткової угоди до договору №38 від 25.03.2011р., в якій би сторони цього договору дійшли згоди відносно його пролонгації суду не надано.

До апеляційної скарги відповідачем додано лист від 29.08.2013р., адресований Комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) „Плесо", щодо укладання відповідної додаткової угоди (том справи - 1, аркуш справи - 119). Однак вказаний лист складений вже після звернення прокуратури з позовом, який розглядається у справі №910/15352/13 до Господарського суду міста Києва. Окрім того, відповідачем не надано доказів надіслання (вручення) цього листа Комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) „Плесо".

Договір №388/е від 27.05.2011р. про відшкодування вартості електричної енергії, укладений між позивачем та Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) „Плесо" (том справи - 1, аркуші справи - 111-112) не може бути належним доказом на підтвердження правомірного використання відповідачем земельної ділянки площею 0,003 га, розташованої на території острову р. Дніпро Долобецький, в межах міста Києва.

Оскільки у відповідача відсутні належним чином оформлені правовстановлюючі документи на спірну ділянку, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в даному випадку має місце самовільне зайняття земельної ділянки.

Окрім того, 23.12.2004р. позивачем було прийнято рішення №878/2288 „Про створення регіонального ландшафтного парку „Дніпровські острови", яким вирішено:

- створити регіональний ландшафтний парк "Дніпровські острови" на площі 1214,99 га згідно з переліком територій, зазначених у додатку;

- Державному комунальному підприємству по охороні, утриманню та експлуатації внутрішніх водойм м. Києва "Плесо" здійснити розробку проекту організації та проекту утримання регіонального ландшафтного парку "Дніпровські острови""

- виконавчому органу Київради (Київській міській державній адміністрації) забезпечити: фінансування розробки проекту організації та проекту утримання регіонального ландшафтного парку "Дніпровські острови"; інформування населення щодо створення регіонального ландшафтного парку "Дніпровські острови".

До переліку територій, які були включені до регіонального ландшафтного парку "Дніпровські острови", віднесено острів Долобецький (з рекомендацією щодо використання - стаціонарна рекреація) та острів Гідропарк (малий) (з рекомендацією щодо використання - заповідна зона).

Тобто, спірна земельна ділянка знаходиться на території об'єкту природно-заповідного фонду місцевого значення - регіонального ландшафтного парку „Дніпровські острови".

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів визначає Закон України „Про природно-заповідний фонд України".

В преамбулі вказаного Закону визначено, що природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Згідно зі ст. 3 Закону України „Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України, зокрема, належать природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища.

В ст. 45 Земельного кодексу України передбачено, що порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Відповідно до ч.3 ст. 7 Закону України „Про природно-заповідний фонд України" на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

З наявного в матеріалах справи Акту перевірки від 23.04.2013р., складеного Інспекцією державного будівельно-архітектурного контролю у місті Києві, вбачається, що на спірній земельній ділянці у 2009 році було самовільно побудовано об'єкт II категорії складності за відсутності документів, які б надавали право на виконання будівельних робіт. Окрім того, вказаний об'єкт експлуатується як сауна без прийняття її в експлуатацію в установленому законодавством порядку. Наведені обставини свідчать про порушення відповідачем ч.1 ст. 34, ч.8 ст. 39 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності".

Як уже зазначалось вище, в матеріалах справи наявні письмові пояснення відповідача від 23.04.2012р. У вказаних поясненнях відповідач зазначив про відсутність у нього документів, які б надавали дозвіл на розташування сауни та альтанки, оскільки договір №38 від 25.03.2011р. закінчив свою дію.

Таким чином, наявні у справі матеріали свідчать про здійснення відповідачем самовільного будівництва на спірній земельній ділянці, що в свою чергу є свідченням не дотримання відповідачем режиму обмеженої господарської діяльності на земельній ділянці, розташованій на території об'єкту природно-заповідного фонду місцевого значення - регіонального ландшафтного парку „Дніпровські острови".

Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Згідно зі ст. 212 Земельного кодексу самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позовній заяві.

З урахуванням вищевикладених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

В своїй апеляційній скарзі відповідач посилався на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права у зв'язку з тим, що відповідач не отримував позову з доданими до нього документами, а також у зв'язку з тим, що судом не було залучено до участі у справі як третю особу Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) „Плесо".

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи наявний опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек (том справи - 1, аркуші справи - 30-31) на підтвердження надіслання позовної заяви з додатками на адресу відповідача.

Посилання відповідача на те, що він не міг ознайомитись з матеріалами справи у зв'язку з перебуванням на лікарняному, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь у господарських засіданнях, надання доказів, усних та письмових пояснень є правом, а не обов'язком сторони.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Окрім того, згідно зі ст. 28 Господарського процесуального кодексу України громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників.

Відповідач не був позбавлений можливості здійснювати представництво власних інтересів через уповноваженого представника (представників).

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Господарський суд міста Києва скористався правом, наданим йому ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, і вирішив спір на підставі наявних в матеріалах справи доказів та пояснень.

Відносно посилання відповідача в апеляційній скарзі на залучення до участі у справі як третю особу Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) „Плесо", необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Натомість в порушення вищевказаної правової норми відповідачем не наведено достатнього обґрунтування того, яким чином рішення у даній справі впливатиме на права або обов'язки Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) „Плесо".

Посилання відповідача на договір №38 від 25.03.2011р. є безпідставним, оскільки вказаний договір припинив свою дію ще у лютому 2012 року, тобто майже за півтора року до подання позову, який розглядається у справі №910/15352/13.

Окрім того, згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість, відповідачем не надано доказів на спростування обставин, встановлених під час судового розгляду, у зв'язку з чим твердження відповідача про прийняття місцевим господарським судом неправильного рішення у даній справі є невмотивованим та безпідставним.

Підсумовуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Враховуючи відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кардашева Андрія Валентиновича залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2013р. у справі №910/15352/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/15352/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков