Рішення № 37381754, 25.02.2014, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "25" лютого 2014 р. Справа № 906/102/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність б/н від 24.01.2014р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростем" (с. Щеніїв Черняхівський район Житомирська область)

про стягнення 614035,49 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 614035,49грн., з яких: 602273,90грн. - основний борг, 9682,51грн. - пеня, 2079,08грн. - 3% річних. Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Надав довідку про стан заборгованості відповідача на день розгляду справи, акт звірки та уточнений розрахунок пені, відповідно до якого пеня становить 8511,84грн. Просить суд стягнути з відповідача на користь ФОП ОСОБА_2 612864,82 грн., з яких 602273,90грн. - основний борг, 8511,84грн. - пеня, 2079,08грн. - 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору.

Від відповідача 24.02.2014р. надійшло письмове пояснення по суті позовних вимог, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову з огляду на те, що позивач звернувся до суду до закінчення терміну, встановленого законодавством для розгляду претензії.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 05.07.2013 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (Перевізник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агростем" (Замовник/відповідач) було укладено договір надання послуг по перевезенню вантажів №62/0613 з додатком №2 від 20.11.2013р. (а.с.10-14, 15), за умовами якого замовник доручає, а перевізник приймає на себе зобов'язання надати відповідно до умов даного Договору послуги по перевезенню вантажу замовника автомобільним транспортом перевізника (п.1.1 договору).

Згідно п.1.2 договору замовник зобов'язується прийняти надані послуги по перевезенню та оплатити їх вартість в порядку та строки, визначені цим Договором.

Дані, необхідні для надання послуг, вказуються у заявках на перевезення вантажу (надалі -Заявка), що є невід'ємними частинами даного договору (п.1.3 договору).

Відповідно до п.3.2 договору загальна вартість послуг по перевезенню вантажів, фактично виконаних перевізником за цим договором, по кожній окремій заявці фіксується сторонами в акті приймання-передачі наданих послуг.

Розрахунок замовником перевізнику здійснюється по факту за надані послуги на підставі актів приймання-передачі наданих послуг по договору на виконання транспортних перевезень, підписаних уповноваженими представниками Сторін, протягом 10 банківських днів з дня їх підписання.

Згідно п.5.3.4 договору замовник зобов'язаний вчасно оплатити вартість виконаних робіт відповідно до умов даного договору.

На виконання умов договору №62/0613 від 05.07.2013р. та додатку №2 до даного договору від 20.11.2013р. позивач надав послуг транспортного перевезення TOB "Агростем" на загальну суму 647273,90 грн., що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг від 03.12.2013р. на суму 43319,04 грн.; від 09.12.2013р. на суму 151200,99 грн.; від 09.12.2013р. на суму 253071,16 грн.; від 12.12.2013р. на суму 160080,00 грн. та від 16.12.2013р. на суму 39602,71 грн. (а.с.16-23).

Відповідач за надані послуги розрахувався частково, внаслідок чого на день звернення до суду заборгованість останнього складає 602273,90грн.

08.01.2014 року позивач направив на адресу відповідача претензію №3 з вимогою погашення боргу, яка залишена без відповіді та задоволення (а.с.24-25).

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем станом на день розгляду справи становить 602273,90 грн., що підтверджується довідкою позивача та актом звірки розрахунків станом на 25.02.2014р., підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленого їх печатками (а.с.47,49).

З огляду на предмет і характер зобов'язань, взятих сторонами в договорі, між сторонами виникли правовідносини, які регулюються главою 64 "Перевезення", ст. 908, 909 ЦК України (договір перевезення вантажу).

Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається , якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства , а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 602273,90грн. боргу підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивачем пред'явлено до стягнення з відповідача 9682,51грн. пені.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 6.3.1 договору передбачено, що за прострочення оплати виконаних робіт замовник сплачує перевізнику пеню у розмірі 5% від суми платежу за кожен день прострочення.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені, з урахуванням часткової сплати суми основного боргу, господарський суд прийшов до висновку, що правомірним є нарахування пені в сумі 8511,84грн., зокрема, нарахованої:

- в сумі 35,60 грн. за період з 17.12.13р. по 20.12.13р. на суму заборгованості 33319,04грн.;

- в сумі 1108,16 грн. за період з 21.12.13р. по 25.12.13р. на суму заборгованості 622273,90 грн.;

- в сумі 4579,47грн. за період з 26.12.13р. по 15.01.14р. на суму заборгованості 612273,90грн.;

- в сумі 2788,61грн. за період з 16.01.14р. по 28.01.14р. на суму заборгованості 602273,90грн.

Таким чином, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 8511,84грн. У задоволенні вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 1170,67грн. суд відмовляє за безпідставністю її нарахування.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявив також до стягнення 3% річних у розмірі 2079,08грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок є вірним та відповідає обставинам справи, а тому, позовна вимога про стягнення 2079,08 грн. - 3% річних підлягає задоволенню у повному обсязі.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Стосовно заперечень відповідача про не дотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору слід зазначити наступне.

Право на судовий захист передбачено Конституцією України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, зокрема у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню в частині стягнення 602273,90грн. - основного боргу, 8511,84грн. - пені та 2079,08грн. - 3% річних. В іншій частині позову суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог за правилами ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.33,34,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростем" (12344, Житомирська область, Черняхівський район, с. Щеніїв, вул. Поліщука, 3, код 37376945)

- на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_1 код НОМЕР_1) - 612864,82 грн., з яких 602273,90грн. - основний борг, 8511,84грн. - пеня, 2079,08грн. - 3% річних, а також 12257,30грн. сплаченого судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 28 лютого 2014 року.

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - відповідачу (рек. з повід.)