Рішення № 37381714, 24.02.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/379/14 24.02.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ»доПідприємства з іноземною інвестицією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі»простягнення 101531,41 грн. Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін:

від позивача:Кашпіровський Є.В., довіреність №6 від 23.01.2014;від відповідача:не з'явилися. Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства з іноземною інвестицією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» про стягнення 102706,76 грн. заборгованості за договором поставки №К-212 від 01.10.2012.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору поставки №К-212 від 01.10.2012 поставив відповідачу визначений договором товар, втім відповідач, в порушення умов даного договору, свої зобов'язання по оплаті поставленого товару належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 102706,76 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2014 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду.

08.02.2014 відповідач через відділ діловодства суду подав заяву про зменшення розміру позовних вимог №34 від 04.02.2014, відповідно до якої просить стягнути з відповідача основний борг у сумі 101531,41 грн.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є: 101531,41 грн.

В судовому засіданні 24.02.2014 представник позивача вимоги викладені в позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, підтримав в повному обсязі, просив задовольнити.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином, відзив на позов, заяв чи клопотань до суду не подав.

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для чергового відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 24.02.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

01.10.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Біонайм Україна» (нове найменування «МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ») (постачальник) та Підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» (покупець) укладено договір поставки №К-212, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти непродовольчі товари відповідно до поданого покупцем замовлення, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість (п. 1.1 договору).

Предметом даного договору є товари, що визначені у відповідних супровідних документах (накладних, товарно-транспортних накладних), які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).

Згідно п. 1.3 договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної) накладної, яка засвідчує момент передачі товару, якщо інший порядок переходу права власності на товар від постачальника до покупця не визначений постачальником.

Асортимент кожної окремої партії товару визначається виходячи з асортименту товару за договором, усної чи письмової заявки покупця та наявності його у постачальника на момент отримання заявки (п. 3.1 договору).

П. 4.1 договору сторони визначили, що ціна на кожне найменування товару за цим договором визначається виходячи з відпускних цін встановлених постачальником на момент отримання заявки покупця та вважається остаточно узгодженою в розмірі вказаному у документах, що підтверджують передачу товару (накладні та/або акти прийому-передачі), якщо інше не визначено постачальником відповідно до умов цього договору.

Оплачує покупець поставлений йому товар через кожні 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту першої поставки такого товару по мірі його реалізації третім особам (в тому числі кінцевому споживачу). При цьому, сума оплати за поставлений товар розраховується на підставі звіту про реалізований товар, який покупець зобов'язаний надавати постачальнику 10-го та 25-го числа кожного місяця. Звіт повинен надаватися у простій та зрозумілій формі, що не потребує особливих знань в області економіки та бухгалтерського обліку. Вказаний звіт має бути підписаний уповноваженою особою покупця та скріплений його печаткою. У разі якщо покупець систематично (більше двох разів підряд) порушує умову щодо надання звіту про реалізований товар, то покупець тим самим підтверджує, що поставлений товар був повністю ним реалізований, та зобов'язується сплатити постачальнику його вартість (п.п. 4.4, 4.4.1 договору).

Разом з цим, сторони домовились, що у разі не реалізації покупцем поставленого постачальником товару протягом 90 календарних днів з моменту його постачання покупець зобов'язаний за першою вимогою постачальника повернути йому увесь поставлений та не реалізований товар протягом семи календарних днів з моменту пред'явлення такої вимоги. Повернення товару здійснюється за рахунок та транспортом постачальника. У разі якщо покупець не повернув поставлений товар на вимогу постачальника, покупець тим самим підтверджує, що поставлений йому товар був повністю реалізований, та зобов'язується сплатити постачальнику його вартість (п 4.5 договору).

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2012 року.

Сторонами не оспорювалась правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої ст. 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, цей договір поставки є дійсним, а його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.

На виконання умов даного договору, позивач поставив, а уповноважений представник відповідача Козаченко Т.А., яка діяла на підставі довіреностей №001861 від 08.10.2012, №000173 від 22.03.2013, №000271 від 24.04.2013, прийняв товар на загальну суму 151494,16 грн., що підтверджується видатковими накладними № БНУЦ67937 від 04.10.2012 на суму 52539,92 грн., № БНУЦ67944 від 04.10.2012 на суму 11544,48 грн., № БН43937 від 21.03.2013 на суму 42259,70 грн., № БН43942 від 21.03.2013 на суму 11206,80 грн., № БН61888, від 23.04.2013 на суму 24649,50 грн. та № БН61890 від 23.04.2013 на суму 9293,76 грн., які підписані обома сторонами без заперечень.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначених товарів.

Натомість відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, оплату отриманого товару на підставі видаткових накладних належним чином не здійснив, сплативши лише 47000,00 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за поставлений товар в сумі 101531,41 грн., з урахуванням часткового повернення товару на суму 2962,75 грн.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При укладенні договору поставки сторони визначили, що покупець сплачує поставлений йому товар через кожні 14 календарних днів з моменту першої поставки такого товару по мірі його реалізації третім особам.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів того, що поставлений позивачем товар не був ним реалізований та обліковується на бухгалтерському обліку відповідача, при цьому в силу п. 4.4.1 договору ненадання таких доказів підтверджує факт реалізації товару.

Враховуючи вказані обставини, а також те, що відповідач в тому числі не виконував визначеного договором обов'язку щодо надання постачальнику 10-го та 25-го числа кожного місяця звіту про реалізований товар, суд приходить до висновку, що такий товар є реалізованим та підлягає оплаті.

При цьому, п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 101531,41 грн.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, відповідно п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зменшення розміру позовних вимог згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення зайво сплаченої суми судового збору.

Отже, оскільки позивач в процесі розгляду справи зменшив свої позовні вимоги до 101531,41 грн., то судовий збір в сумі 23,51 грн. підлягає поверненню позивачу, оскільки при поданні позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2054,14 грн.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалбі» (03170, м. Київ, вул. Тулузи, 3-Б; ідентифікаційний код 21568905) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ» (49027, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна В.І. Леніна, 53; ідентифікаційний код 35341093) 101531 (сто одна тисяча п'ятсот тридцять одна) грн. 41 коп. основного боргу та 2030 (дві тисячі тридцять) грн. 63 коп. витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ» (49027, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна В.І. Леніна, 53; ідентифікаційний код 35341093) з Державного бюджету України 23 (двадцять три) грн. 51 коп. судового збору, перерахованого платіжним дорученням №18 від 08.01.2014, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.02.2014.

Суддя Т.В. Васильченко