Рішення № 37376853, 25.02.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25545/13

25.02.14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство "Терпак Транс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Алоіс Карго"

про стягнення 38 283,52 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача не прибув

Від відповідача не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов разових договорів-заявок на надання транспортних послуг в міжнародному сполученні №ІІІ25024 та №ІІІ25025 від 25.02.2013 в розмірі 38 283,52 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 08.01.2014 порушено провадження у справі №910/25545/13 та призначено до розгляду на 21.01.2014.

Представники сторін в судове засідання 21.01.2014 не з’явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розгляд справи відкладено на 06.02.2014.

Представники сторін в судове засідання 06.02.2014 вдруге не з’явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розгляд справи відкладено на 25.02.2014.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 25.02.2014 не з’явилися, відповідач причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду був повідомлений належним чином.

Позивач через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без його участі. Суд задовольнив дане клопотання.

Ухвала суду від 06.02.2014 отримана відповідачем 13.02.2014, що підтверджується відміткою на звороті ухвали та повідомленням про вручення поштового відправлення № 02002 2999755 5 (в матеріалах справи).

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації –адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва –

ВСТАНОВИВ:

Згідно з Разовими договорами-заявками на надання транспортних послуг в міжнародному сполученні № ІІІ25024 від 25 лютого 2013 року та № ІІІ25025 від 25 лютого 2013 року(далі договори-заявки) ТОВ «Спільне підприємство «Терпак-Транс» здійснило перевезення вантажу за замовленням ТОВ «AЛOIC КАРГО» за маршрутом Італійська Республіка-Україна.

Відповідно до п. 13.2. договорів-заявок понаднормативний простій транспортного засобу з вини експедитора під завантаженням/розвантаженням і митним оформленням вантажу оплачується останнім у розмірі 100 євро на території іноземної держави та 50 євро на території України за кожну добу простою транспортного засобу.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач допустив порушення вимог п. 13.2 договорів-заявок, у зв’язку з чим позивач нарахував йому наступні штрафні санкції:

- По Договору-заявці № ІІІ25024 від 25.02.2013 за понаднормативний простій з 06.03.2013 до 20.03.2013 (13 днів згідно даних позицій 4 та 24 CMR 003094) нараховано 19 141,76 гривень:

- 1 день під загрузку в Італії по 100 євро (по курсу 10,3469 гривень за 1 євро), що дорівнює 1034,69 грн.;

- 1 день при вигрузці в Києві по 100 євро (по курсу 10,3469 гривень за 1 євро), що дорівнює 1034,69 грн.;

- 11 днів на митниці по 150 евро (по курсу 10,3469 гривень за 1 евро), що дорівнює 17072,38 грн.

- По Договору-заявці № ІІІ25025 від 25.02.2013 за понаднормативний простій з 06.03.2013 до 19.03.2013 (12 днів згідно даних позицій 4 та 24 CMR 003093) нараховано 19 141,76 гривень:

- 1 день під загрузку в Італії по 100 евро (по курсу 10,3469 гривень за 1 евро), що дорівнює 1034,69 грн.;

- 1 день при вигрузці в Києві по 100 евро (по курсу 10,3469 гривень за 1 євро), що дорівнює 1034,69 грн.;

- 11 днів на митниці по 150 евро (по курсу 10,3469 гривень за 1 євро), що дорівнює 17072,38 грн.

Фактичне здійснення перевезення підтверджуються міжнародними митними деклараціями: CMR № 003093 та CMR № 003094.

Суд враховує, що Закон України “Про автомобільний транспорт” та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов”язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції “Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів” вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Вказані ТТН позивач надав суду і суд їх приймає у якості належних та допустимих доказів виконання перевезення позивачем.

Виконання зобов'язань за однотипними договорами-заявками у вигляді здійснення перевезення підтверджується також Актами надання послуг № 260 від 22 березня 2013 року за договором-заявкою № ІІІ25024 та № 261 від 26 березня 2013 року за договором-заявкою № ІІІ25025, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками господарюючих суб’єктів.

Загальна вартість наданих послуг перевезення складає 108 642,86 гривень. Оплата рахунків № СФ-0000259 від 22.03.2013 та № СФ-0000260 від 26.03.2013 за перевезення здійснена частково на загальну суму 70 359,34 гривень.

Заборгованість за простій транспорту, узгоджений сторонами спору у відповідному розмірі актами наданих послуг, не оплачений в сумі 38 283,52 гривень.

Суд зазначає, що належними та допустимими засобами доказування – актами наданих послуг зафіксовано домовленість сторін договорів-заявок на надання транспортних послуг в міжнародному сполученні про правомірність і законність вимог перевізника та згоду замовника на оплату понаднормативних штрафних санкцій у визначеному сторонами цих договорів-заявок розмірі. Надання послуг посвідчується актами у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» як первинний документ, що відображає господарську операцію сторін правовідносин.

Відмова в оплаті - є відмовою у виконанні взятих на себе за договором зобов'язань, а це порушення умов договору і прав позивача на отримання узгоджених сум зобов'язання, що зумовило звернення останнього до суду із вимогою про зобов'язання примусово сплатити суми грошового зобов'язання.

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість перед відповідачем за порушення п. 13.2. договору у розмірі 38 283,52 грн.

Внаслідок укладення договорів-заявок між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати всій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Оцінюючи обставини справи, суд виходить з того, що між сторонами спору склалися правовідносини щодо надання послуг, зокрема перевезення, які регламентуються главами 63-64 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв’язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст.. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.

Отже, факт порушення відповідачем договірних умов належним чином доведений, а також доведений обов’язок відповідача оплатити позивачу штрафні санкції за порушення п. 13.2. договору, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 38 283,52 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство "Терпак Транс" задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Алоіс Карго" (03148, м. Київ, вул. Жмеринська, буд. 5, код ЄДРПОУ 34584669) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство "Терпак Транс" (89421, Закарпатська обл., Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Набережна, буд. 15, код ЄДРПОУ 22095030) основну заборгованість в розмірі 38 283(тридцять вісім тисяч двісті вісімдесят три) грн. 52 коп., судовий збір в сумі 1 720(одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 28.02.2014