Постанова № 37364402, 24.02.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

24 лютого 2014 р. № 820/2111/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Голуб М.С.,

за участі:

представника позивача - Повелиці Г.В.,

розглянувши адміністративний позов Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Державне підприємство "Завод імені В.О.Малишева", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської ОДПІ м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000132203 від 31.10.2013 року повністю; скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської ОДПІ м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 12.08.2013 року № 0000052203 повністю; скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської ОДПІ м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 12.08.2013 року № 0000062203 повністю.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсності, підтверджені факти господарських операцій протиправно перекручені, а податкові повідомлення-рішення мають бути скасовані.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, не прибув.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева" зареєстроване як юридична особа 03.03.1993 року за № 14801200000008951 (далі - ДП "Завод імені В.О. Малишева").

Основянською об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" щодо з'ясування та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку із відповідним відображенням у податкових деклараціях результатів операцій по господарських відносинах з ТОВ "ПК Індустрія" за червень 2012р. та МНТК "Практіка" за червень, липень, серпень, жовтень 2012р. За результатами проведеної перевірки складено акт від 29.07.2013р. № 321/20-38-22-03-08/14315629.

ДП «Завод імені В.О. Малишева» не погодилось з задокументованими в акті перевірки порушеннями та листом від 06.08.2013р. № 16/1811 на адресу Основянської ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області надано заперечення на вищезазначений акт перевірки.

Листом Основянської ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 08.08.2013 року № 1886/20-38-22-03/14315629 ДП "Завод імені В.О. Малишева" повідомлено про залишення висновків, викладених в акті перевірки, без змін.

На підставі зазначеного акту Основянською ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області винесено податкові повідомлення - рішення № 0000052203 від 12.08.2013 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 179824,00 грн. та № 0000062203 від 12.08.2013 року про зменшення розміру від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на суму у розмірі 451600,00 грн. (а.с. 22-23).

ДП "Завод імені В.О. Малишева" не погодилось з задокументованими у акті перевірки від 29.07.2013 № 321/20-38-22-03-08/14315629 порушеннями та винесеним на підставі такого акту податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки такі порушення є надуманими, не відповідають фактичним обставинам, а висновки перевірки спростовуються наявними первинними документами бухгалтерського обліку та суперечать нормам чинного законодавства та подало скаргу до Головного управління Міндоходів у Харківській області від 27.08.2013р. № 16/2030.

За результатами розгляду скарги ДП «Завод ім. В.О. Малишева» від 27.08.2013р. № 16/2030 Рішенням Головного управління Міндоходів у Харківській області від 24.10.2013р. № 2956/10/20-40-10-04-17 залишено без змін податкові-повідомлення рішення Основянської ОДПІ № 0000052203 від 12.08.2013р., № 0000062203 від 12.08.2013р., скаргу - без задоволення. Крім того, додатково збільшено розмір зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 90 320,00 грн.

ДП «Завод імені В.О. Малишева» не погодилось з Рішенням Головного управління Міндоходів у Харківській області від 24.10.2013р. № 2956/10/20-40-10-04-17 та подало скаргу до Міністерства доходів і зборів України від 05.11.2013р. № 2593/16.

На підставі Рішення Головного управління Міндоходів у Харківській області від 24.10.2013р. № 2956/10/20-40-10-04-17 Основянською ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області винесено нове податкове - повідомлення рішення № 0000132203 від 31.10.2013р. про зменшення розміру від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на суму 541 920,00 грн. Однак, ДП «Завод імені В.О. Малишева» не погодилось з винесеним на підставі такого Рішення податковим повідомленням-рішенням № 0000132203 від 31.10.2013р. та подало повторну скаргу до Міністерства доходів і зборів України № 2683/16 від 13.11.2013р.

За результатами розгляду первинної та повторної скарги ДП «Завод ім. В.О. Малишева», Міністерством доходів і зборів України винесено Рішення № 18549/6/99-99-10-01-15 від 27.12.2013р., яким залишено без змін податкові-повідомлення рішення Основянської ОДПІ м. Харкова № 0000052203 від 12.08.2013р., № 0000062203 від 12.08.2013р. та № 0000132203 від 31.10.2013р., а скаргу - без задоволення.

Позивач не погодився із такими діями податкового органу та оскаржив їх в судовому порядку.

Судом встановлено, що між ДП "Завод імені В.О. Малишева" та ТОВ "ПК Індустрія" укладено договір поставки № 0202/1-617дп від 02.02.2012р. (а.с.53-54).

Згідно з п. 1.1. Договору в порядку та згідно умов, визначених даним Договором, ТОВ "ПК Індустрія" зобов'язується поставити, а ДП «Завод ім. В.О. Малишева» прийняти та оплатити Продукцію, кількість, якість, асортимент та технічні умови якої вказані у Специфікації до договору (або прийнятих до сплати ДП «Завод ім. В.О. Малишева» рахунків-фактур), які є невід'ємною частиною договору. Відповідно до п.5.2., п.5.3. Договору продукція поставляється на склад ДП «Завод ім. В.О.Малишева» силами та за рахунок Постачальника.

Згідно Специфікації ТОВ "ПК Індустрія" зобов'язується поставити ДП «Завод ім. В.О. Малишева» продукцію на загальну суму (з ПДВ) 37442347,91 гривень.

Відповідно до Додаткової угоди № 3 від 06.07.2012р. внесено зміни у специфікацію до Договору щодо кількості та асортименту товару.

Відповідно до Додаткової угоди № 4 від 20.07.2012р. внесено зміни у специфікацію до Договору щодо кількості та асортименту товару.

Товарно-матеріальні цінності були придбані позивачем, що підтверджується видатковими накладними (а.с.62-76, 94-106), розрахунки проводились в безготівковій формі (а.с.92,115).

На підставі цього ТОВ "ПК Індустрія" було виписано позивачу податкові накладні (а.с.60,93).

Товарно-матеріальні цінності було оприбутковано позивачем, що підтверджується прибутковими ордерами (а.с.77-91, 107-114). Зазначені ТМЦ було частково списано, що підтверджується вимогами.

На час укладання та виконання договору з ТОВ "ПК Індустрія" було зареєстровано як юридична особа та було платником податку на додану вартість (а.с.162-167).

Отже, ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ПК Індустрія" виконало свої зобов'язання за даним договором, а ДП "Завод імені В.О. Малишева" прийняло товар за цим договором та використало у своїй господарській діяльності, що підтверджується даними податкового та бухгалтерського обліку позивача.

Також, між ДП «Завод імені В.О. Малишева» та МНТК «Практіка» було укладено договір постачання № 6/12-972дп від 14.05.2012 року (а.с. 116-117).

Згідно з п.1.1., п. 1.2. Договору в порядку та згідно умов, визначених даним Договором, МНТК «Практіка» зобов'язується поставити, а ДП «Завод ім. В.О. Малишева» прийняти та оплатити Продукцію, кількість, якість, асортимент та технічні умови якої вказані у Специфікації до договору (або прийнятих до сплати ДП «Завод ім. В.О. Малишева» рахунків-фактур), які є невід'ємною частиною договору. Відповідно до п. 5.2., п. 5.3. Договору продукція постачається на умовах само вивозу зі складу постачальника.

Згідно зі Специфікацією № 1 до Договору МНТК «Практіка» зобов'язується поставити ДП «Завод ім. В.О. Малишева» продукцію на загальну суму (з ПДВ) 98 208,00 грн.

Реальність виконання зазначеного договору підтверджується видатковими накладними (а.с.120,125,130,135,141), рахунками-фактурами (а.с.122,127,132,137,143). Оплата здійснювалась в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.123,128,133,138,139,144).

На підставі виконання зазначеного договора МНТК "Практіка" виписало позивачу податкові накладні (а.с.119,124,129,134,140).

Товарно-матеріальні цінності, придбані у МНТК "Практіка", були оприбутковані позивачем (а.с. 121,126,131,136,142). Зазначені ТМЦ було списано, що підтверджується вимогами.

На час укладання договору Міжгалузевий науково-технічний комплекс "Практіка" був зареєстрований як юридична особа та був платником податку на додану вартість (а.с.174-178).

Отже, МНТК "Практіка" виконало свої зобов'язання за даним договором, а ДП "Завод імені В.О. Малишева" прийняло товар за цим договором та використало у своїй господарській діяльності, що підтверджується даними податкового та бухгалтерського обліку позивача.

Щодо факту транспортування товару суд зазначає, що відповідно до п.5.3 зазначених вище Договорів поставка здійснюється силами та за рахунок постачальника. Наявність товарно-транспортної накладної є обов'язковою виключно у випадках віднесення до валових витрат на перевезення для підтвердження саме витрат на перевезення.

В матеріалах справи також містяться пояснення ОСОБА_4, який працює вантажником на ДП "Завод імені В.О. Малишева" відповідно до наказу від 23.11.2010 року № 224.

Відповідно до зазначених пояснень ОСОБА_4 зазначив, що в липні, серпні та жовтні 2012 року перед будівлею комерційного управління ДП "Завод імені В.О.Малишева" він отримав ТМЦ від представника МНТК "Практика". Оформлення перепусток на ручну кладь на підприємстві не передбачено.

Факт ввезення товару, придбаного у ТОВ "ПК Індустрія" підтверджується перепустками на ввезення матеріальних цінностей (а.с.224в-227в).

Позивач має у користуванні ряд складських приміщень (а.с.228-229).

Щодо зазначення в акті перевірки того, що ДП «Завод імені В.О. Малишева» в порушення п. 135.5.4 Податкового кодексу України не включено до складу іншого доходу безоплатно отриманий товар у сумі 451600,00 грн. без врахування суми податку на додану вартість, яка входить до складу вартості отриманих товарів у розмірі 90320,00 грн., суд зазначає, що такий висновок не відповідає фактичним обставинам, оскільки зазначений товар у повному обсязі оплачений ДП «Заводі мені В.О. Малишева», а отже безоплатно отриманим бути не може.

Дефектність первинних документів, які було укладено між позивачем та зазначеними вище контрагентами, а також факт нереальності проведення фінансово-господарських операцій судом не виявлено.

Судом встановлено, що податкові накладні, виписані контрагентами позивача, відповідають вимогам Податкового кодексу України.

Аналізуючи норми Податкового кодексу України (далі - ПК України) суд встановив таке.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п.п. «а» п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання послуг.

Згідно з п.198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз положень податкового законодавства вказує на те, що законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків (позивача) і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Склад валових витрат та порядок їх визначення встановлено статтями 138, 139 ПК України.

Згідно з п. 138.2 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Пунктом 138.8 статті 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, недійсними суд зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка в ст. 3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, будуть порушувати Кримінальний кодекс України або Кодекс України про адміністративні правопорушення. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись тим, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений, а саме: Конституції України, Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді або в ході провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також прямо витікає з висновку про те, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

А відтак, під правочини, що порушують публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчинені з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративно-правовими деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення зазначених осіб до адміністративної відповідальності.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентами, є чинними та не визнаними у встановленому порядку недійсними.

Судом також встановлено, що необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв'язку товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства. Судом встановлено, що придбання позивачем товарів, а також отримання робіт та послуг безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю підприємства, що направлена на отримання доходу.

Позивачем надані всі належні первинні документи, що підтверджують реальність придбання товару, а також отримання виконаних робіт і наданих послуг.

Отже, позивачем було повністю дотримано вимоги ПК України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідачем не доведено факт порушення позивачем зазначених вище норм податкового законодавства.

Таким чином, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до п.п.1, 3 частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті податковим органом, є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства, через що позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 12.08.2013 року № 0000052203.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 12.08.2013 року № 0000062203.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000132203 від 31.10.2013 року.Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 27.02.2014 року.

Суддя Н.А. Полях