Рішення № 37362471, 25.02.2014, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 408/1421/13-ц

Провадження № 22ц/782/579/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі :

головуючого: Гаврилюка В.К.

суддів: Коротенка Є.В., Коноваловій В.А.

при секретарі : Вербицькому І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 22 січня 2014 року

за позовом ОСОБА_1 до КЗ «Біловодська ЦРЛ» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИЛА :

У грудні 2013 року позивач звернулася із зазначеним позовом до суду, посилаючись на те, що до 12 грудня 2013 року включно вона працювала на посаді головного бухгалтера КЗ «Біловодська центральна районна лікарня», тому що останнє найменування відповідача було змінено 22.01.2013 року на підставі рішення сесії Біловодської районної Ради. 12 грудня 2013 головним лікарем вищевказаної нею юридичної особи видано наказ № 153 від 12.12.2013 року за підписом третьої особи у справі - гр. Чередниченко Г.О. про звільнення позивачки з займаної посади за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором за п.3 ч.1 ст. 40 КзПП України, але саме звільнення проведено відповідно до тексту наказу з 13.12.2013 року . Позивач вважає, що її звільнено без законних підстав, бо в мотивувальній частині оскаржуваного наказу не зазначено, в чому конкретно проявилися порушення, що стало приводом для звільнення. Відповідно до п.22 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», вирішуючи питання про те, чи мало місце порушення трудової дисципліни, суд має з'ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору , зокрема, за п. 3 ч.1 ст. 40 КзПП України, чи додержані власником передбачені у ст. 147, 148,149 КзПП України умови для проведення звільнення, тобто правила та порядок застосування дисциплінарних стягнень, строк їх застосування, ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Але з оскаржуваного звільнення за вказаним вище наказом неможливо встановити, які порушення є систематичними, тому ОСОБА_1 вважає, що оскаржуване нею звільнення є незаконним . Тому позивач просила суд поновити її на посаді головного бухгалтера в Комунальному Закладі «Біловодська центральна районна лікарня» та стягнути з відповідача з часу звільнення по час закінчення розгляду справи по суті суму в розмірі збільшених нею позовних вимог у розмірі 10761,50 гривні. Позивачка в попередньому судовому засіданні також послалася на наявність позитивних висновків за травень 2013 року стосовно її роботи від управління місцевої казначейської служби та про упереджене ставлення до неї головного лікаря гр. Чередниченко Г.О.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено за безпідставністю, з причин не пред'явлення позивачкою позову про скасування судом наказу, виданого відповідачем - Комунальним закладом (установою) «Біловодська центральна районна лікарня» про її звільнення за п.3 ст. 40 КЗпП від 12.12.2013 року за № 153.

В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення суду, як незаконне та необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зазначає, що судом неповно встановлені обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому просить ухвалити нове рішення про задоволення позову про поновлення її на посаді головного бухгалтера в Комунальному Закладі «Біловодська центральна районна лікарня» із скасуванням наказу про звільнення та стягнути з відповідача з часу звільнення по час закінчення розгляду справи по суті суму в розмірі збільшених нею позовних вимог у розмірі 10761,50 гривні.

У своїх запереченнях відповідач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, тому просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, яки беруть участь у справі, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

На підставі ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону у повній мірі виконані не були.

Ухвалюючи рішення суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з причин не пред'явлення позову про скасування наказу виданого відповідачем - Комунальним Закладом (установою) «Біловодська центральна районна лікарня» про її звільнення за п.3 ст. 40 КЗпП від 12.12.2013 року за № 153.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі, апеляційний суд вважає, що висновок суду, викладений в рішенні стосовно підстав відмови у задоволенні позовних вимог є помилковим, а тому рішення суду слід скасувати та ухвалити по справі нове рішення з наступних підстав.

Згідно з п. 3 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення. Відповідно до цієї норми працівника можна звільнити лише тоді, коли він після застосування до нього стягнення не виправився і знову допустив порушення трудової дисципліни.

Відповідно до ст. 148 КзПП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

У відповідності до ст. 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосований такі види заходів стягнення - догана, звільнення. Дисциплінарне стягнення не може бути накладеним пізніше шести місяців з дня вчинення проступку, за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення.

В ст. 149 КЗпП зазначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Відповідно до ст.9 Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована Верховною Радою 04.02.1994 року тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцю. Окрім того, за ст. 151 КЗпП України у таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково.

Відповідно до ст. 43-1 КЗпП України звільнення головного бухгалтера з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути проведено без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, але відповідно до додаткових нормативних актів стосовно роботи головного бухгалтера, бажано, після проведення ревізії фінансово - господарської діяльності та з складанням акту - передачі нею справ.

Крім того, виходячи зі змісту вказаних правових норм, звільнення за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення вважається законним якщо: працівник на виконує чи неналежно виконує трудові обов'язки згідно з трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, що свідчить про його протиправну винну поведінку в процесі праці; неповажність причин невиконання чи неналежного виконання трудових обов'язків, систематичність винного порушення, коли до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Судом встановлено, що за наказом № 158 від 09 грудня 2013 року по КЗ «Біловодська ЦРЛ» головним лікарем гр. Чередниченко Г.О. було ініційовано проведення інвентаризації бібліотечного фонду після встановлення 03 грудня 2013 року факту намагання вивезення якоїсь літератури ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після закінчення робочого часу. Але, ОСОБА_1, як головний бухгалтер відмовилася письмово ознайомлюватися з наказом, про що було складено відповідний акт, а з початку інвентаризації комісією було встановлено, що в бібліотеці відсутні 7 металевих стелажів, значна частина книг, також інвентарні книги по твердому інвентарю, папки з річними звітами, з актами - приймання передачі, інвентаризаційні описи, дані про матеріально - відповідальних осіб в бібліотеці та патологоанатомічному відділенні, про ці обставини позивачка відмовилася надавати письмові пояснення 10.12.2013 року, про що також було складено відповідний акт, а потім проведено звільнення.

Відповідно до ч.1 ст. 235 КзПП України у разі звільнення особи без законної підстави працівник повинен бути поновленим на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. За ч.2 ст. 235 КзПП України при винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше, ніж за один рік. Рішення про поновлення на роботі за ч.5 ст.235 КзПП України та ст. 367 ЦПК України підлягає негайному виконанню.

Посилання суду про те, що з самої початкової та резолютивної частини позовної заяви гр. ОСОБА_1 вбачається, що позивачка дійсно не заявила вимог про скасування наказу № 153 від 12.12.2013 року, за яким її було звільнено, та просить суд тільки поновити її на роботі на посаді головного бухгалтера в КЗ «Біловодська центральна районна лікарня» і тому суд не знаходить підстав для поновлення її на роботі протирічить положенням вищезазначених норм закону.

При звільненні працівника з підстав, передбачених цією нормою закону, організація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.

Суд першої інстанції ґрунтовно встановив, що відповідач суду не довів, що при звільненні позивачки мало місце систематичне порушення трудових обов'язків позивачкою.

Як вбачається з копії наказу № 153 від 12.12.2013 року позивачку звільнено з роботи за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків, покладених на неї трудовим договором з посиланням, як на підставу, на акт службового розслідування, складений після видання наказу 13.12.2013 року, акти про відмову головного бухгалтера ознайомитися з наказом головного лікаря № 158 від 09.12.2013 року про проведення інвентаризації бібліотечного фонду та відмову від пояснень щодо ведення бухгалтерського обліку (а.с. 81-84). Разом із тим із доповідної записки складу комісії від 11.12.2013 року вбачається, що головний бухгалтер надала інвентаризаційні книги по бібліотечному фонду (а.с. 84). Відповідачем також не надано доказів стосовно акту-передачі бібліотечного фонду на баланс реорганізованої установи, або взагалі знаходження такого фонду на балансі установи.

У цьому випадку відповідач при застосуванні такого крайнього заходу, як звільнення, обмежився лише загальним посиланням на систематичне невиконання без поважних причин позивачкою посадових обов'язків та не врахував положення ч.3 ст.149 КЗпП України згідно з яким при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, оскільки позивачка мала заохочення та преміювалася. Тому даний наказ є незаконним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, у чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Оскільки суд першої інстанції не взяв до уваги наведені обставини та норми закону, що регулюють встановлені правовідносини, висновки суду суперечать матеріалам справи, постановлене судове рішення, на підставі ст.309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Оцінюючи у сукупності вищевикладені обставини, колегія суддів прийшла до висновку, що звільнення позивачки за п.3 ст.40 КЗпП України є незаконним, тому вона у відповідності зі ст. 235 КЗпП України, підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 з наступними змінами, суд, для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходить з заробітної плати позивача за останні два місяці, що передували звільненню.

З матеріалів справи вбачається (а.с.15), що заробітна плата позивачки у жовтні та листопаді 2013 року становила відповідно 5178,46 грн. та 4291,80 грн. В зазначений період мали місце 44 робочі дні. Таким чином, середньомісячна заробітна плата складає 4735,13 грн., а середньоденна - 215,23 грн. Період вимушеного прогулу з 14.12.2013 року по 25.02.2014 року становить 50 робочих днів. Заробітна плата позивачки за час вимушеного прогулу становить 10761,50 грн.

Зважаючи на вищевикладене, ураховуючи, що суд встановив обставини справи і характер правовідносин сторін, але висновки суду не відповідають обставинам справи та нормам діючого законодавства, тому відповідно до ст. 309 ЦПК України вказані обставини є підставами для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 22 січня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до КЗ «Біловодська ЦРЛ» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера у Комунальному закладі «Біловодська центральна районна лікарня».

Стягнути з Комунального закладу «Біловодська центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2013 року по 25.02.2014 року у сумі 10761 (десять тисяч сімсот шістдесят одна) гривня 50 копійок.

Стягнути з Комунального закладу «Біловодська центральна районна лікарня» на користь держави судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржене протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий :

Судді :