Ухвала суду № 37362363, 26.02.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 902/219/2012

Провадження № 22-ц/779/463/2014

Категорія 37

Головуючий у 1 інстанції Головенко О. С.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В.

секретаря Гавриляк Є.М.

з участю представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, Козаківської сільської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_8 про встановлення факту прийняття спадщини, скасування свідоцтва про право власності на спадщину за законом, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним та скасування рішення виконкому Козаківської сільської ради, визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2013 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2, Козаківської сільської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_8 про встановлення факту прийняття спадщини, скасування свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 26.01.2012 року, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.02.2006 року, визнання недійсним та скасування рішення виконкому Козаківської сільської ради від 20.01.2006 року №05, визнання права власності на спадкове майно.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема апелянт вказує, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд зробив суперечливі висновки щодо одних і тих самих обставин. Так, суд погодився з його доводами про те, що він є спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_16 Підставою для прийняття спадщини було те, що він проживав разом із спадкодавцем. Однак, щодо прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_17 суд зазначив, що під час розгляду справи в судовому засіданні не здобуто доказів про прийняття спадщини. Проте він постійно проживав з батьками.

Висновок суду про те, що на час смерті батька він не проживав разом із спадкоємцем ОСОБА_17, оскільки був зареєстрований за іншою адресою, є необґрунтованим. На час смерті батька, який помер у ІНФОРМАЦІЯ_1, йому виповнилося тільки 17 років, а тому він не міг проживати окремо від батьків. Відсутність в сільській раді даних про його реєстрацію в спірному помешканні в той період часу пояснюється тим, що будинок на той час був новозбудованим і вперше свідоцтво про право власності на нього видано 20.02.2006 року.

Також апелянт зазначає, що застосування судом строків позовної давності здійснюється тільки за наявності відповідної заяви сторони у спорі. Однак такої заяви відповідач не подавав. Про те, що в склад спадкового майна входить все спірне домоволодіння, він дізнався тільки після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину домоволодіння після смерті матері ОСОБА_16 Таким чином, перебіг строку позовної давності почався з моменту видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом.

Крім того, апелянт стверджує, що судом було грубо порушено вимоги процесуального законодавства, оскільки згідно ухвали Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2012 року до участі у справі залучено як співвідповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_8, проте суд розглянув справу без участі зазначених співвідповідачів.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В засідання апеляційного суду апелянт, представник відповідача Козаківської сільської ради Болехівської міської ради Івано-Франківської області та відповідач ОСОБА_8 не з'явилися, про час та день розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили.

З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за їх відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_2 засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги не визнала, посилаючись на обґрунтованість висновків суду, просила в задоволенні скарги відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні погодився з доводами апеляційної скарги, вважав їх обґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідача, пояснення представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_17 та ОСОБА_16 з лютого 1937 року перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с. 26), в якому народилися сини ОСОБА_6 (позивач), ОСОБА_2, ОСОБА_8 (відповідачі) та дочка ОСОБА_18, яка померла і її спадкоємцем є ОСОБА_4 (відповідач).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_17 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого повторно 07.06.2010 року (а.с. 8).

На підставі рішення виконавчого комітету Козаківської сільської ради від 20.01.2006 року №05 його дружина ОСОБА_16 набула право власності на домоволодіння в АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 20.02.2006 року (а.с. 12).

Отримавши правовстановлюючий документ, 13.03.2006 року ОСОБА_16 склала заповіт, за яким все своє майно заповіла внукові ОСОБА_19, синові позивача.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_16 померла, згідно свідоцтва про смерть, виданого виконкомом Козаківської сільської ради від 26.03.2008 року (а.с. 7). Після її смерті відкрилася спадщина на належний їй житловий будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1.

Правомірність складання нею заповіту була предметом розгляду в судах на протязі 2010-2011 років і згідно рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 22.10.2010 року, залишеного без змін ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14.12.2010 року, заповіт визнаний недійсним (а.с. 9, 22-24).

26.01.2012 року державний нотаріус Долинської районної державної нотаріальної контори видала позивачу ОСОБА_6 та відповідачу ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 кожному.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6 в частині позовних вимог про встановлення факту прийняття ним спадщини після смерті батька ОСОБА_17, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини після смерті батька він здійснив будь-які активні дії, спрямовані на володіння, користування та розпорядження спадковим майном, на частку якого претендує, таких, як проживання, сплата податків, підтримання будинку в належному стані, тощо. Тобто факт прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті батька за правилами ст. 549 ЦК УРСР, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, не доведений, отже, спадщина фактично ним не прийнята.

Інші вимоги позивача є похідними від вимог про встановлення факту прийняття спадщини, а тому теж не підлягають до задоволення.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам справи та узгоджується з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Згідно положень ч. 1 ст. 548 ЦК УРСР, чинної на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_17 у ІНФОРМАЦІЯ_1, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

У відповідності до ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно п. 124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 р. №45/5, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст. 549 Цивільного кодексу УРСР).

Доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_6 на час смерті батька ОСОБА_17 у ІНФОРМАЦІЯ_1 в спірному спадковому домоволодінні не проживав, оскільки з 05.09.1985 року по 12.03.1996 року був зареєстрований в АДРЕСА_2, що підтверджується копією будинкової книги (а.с. 132-135), довідками виконавчого комітету Козаківської сільської ради від 29.05.2013 року №572 та №573 (а.с. 130-131), а також поясненнями представника Козаківської сільської ради Мандрик М.М.

Свідченням свідків ОСОБА_13, ОСОБА_20 та ОСОБА_15, які були допитані в судовому засіданні з цього приводу, суд першої інстанції дав оцінку в сукупності з іншими доказами, здобутими по справі.

Наведеним спростовуються доводи апелянта, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції зробив суперечливі висновки щодо одних і тих самих обставин, а висновок суду про те, що на час смерті батька він не проживав разом із спадкоємцем ОСОБА_17, є суперечливим та необґрунтованим.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд першої інстанції, оцінивши докази, надані сторонами в обґрунтування вимог позову та їх заперечення, правильно дійшов висновку про те, що ОСОБА_6 не довів суду факту прийняття ним спадщини після смерті його батька в 1986 році, а відповідно необґрунтованим є його позов про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Козаківської сільської ради від 20.01.2006 року №05 про оформлення права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 за ОСОБА_16 та виданого їй на підставі цього рішення свідоцтва про право власності на вказане домоволодіння, свідоцтва про право власності на спадщину за законом на 1/2 частину Болехівської міської ради, виданого державним нотаріусом Долинської районної державної нотаріальної контори 26.01.2012 року на ім'я ОСОБА_2, та визнання за ним (ОСОБА_6) права власності на 5/8 частин спадкового майна - домоволодіння по АДРЕСА_1, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В силу дії ч. 2 ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази і їх не надано суду апеляційної інстанції, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про пропуск позивачем трьохрічного строку позовної давності на звернення в суд з позовом про визнання недійсним та скасування вищенаведеного рішення сільської ради та свідоцтва про право власності, виданого сільською радою на підставі цього рішення.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 11 постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6 з підстав недоведеності ним позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції помилково вважав слушними заперечення відповідача ОСОБА_2 про пропуск ОСОБА_6 строку позовної давності в частині вимог позову про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Козаківської сільської ради від 20.01.2006 року №05 про оформлення права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 за ОСОБА_16 та виданого їй на підставі цього рішення свідоцтва про право власності на вказане домоволодіння.

Оскільки рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 у зв'язку з недоведеністю позовних вимог відповідає встановленим судом обставинам і визначених відповідно до них правовідносинам, і підстав для скасування судового рішення немає, то колегія суддів дійшла висновку, що з мотивувальної частини рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2013 року слід виключити посилання суду на ч. 4 ст. 267 ЦК України щодо вищенаведеної частини вимог позову.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313- 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Бойчук І.В.

Ясеновенко Л.В.