Постанова № 37361300, 18.02.2014, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2014 р. Справа №805/17349/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 15:15

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Толстолуцька М.М., при секретарі судового засідання Перовій В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Добропілля - Автотранс"

до

Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про

визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 25.11.2013 №0000662200/6456, від 25.11.2013 № 0000672200/6455

за участю представників сторін:

від позивача - Заведій А.В. - за довіреністю,

від відповідача - не з'явився,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Добропілля-Автотранс» звернулось до суду з позовом до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсними та податкових повідомлень-рішень від 25.11.2013 року № 0000662200/6456 та від 25.11.2013 року № 0000672200/6455.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити у задоволенні вимог позивача.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропілля-Автотранс» мотивовані тим, що за наслідками проведеної відповідачем перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.11.2013 року № 0000662200/6456 та від 25.11.2013 року № 0000672200/6455, якими позивачу були збільшені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Підставою для прийняття спірних рішень стали висновки акту перевірки від 12.11.2013 № 187/22-0/33984712, яким не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Добропілля-Автотранс» з придбання паливно-мастильних матеріалів у лютому-квітні, червні, серпні-листопаді 2012 року у ПП «Лана-Ойл» на загальну суму 409 455 грн., у тому числі ПДВ - 68 243 грн. та подальшого їх використання у господарській діяльності, що призвело до безпідставного завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість та завищення витрат, що враховуються пр. визначенні об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Позивач не погоджується з вказаними висновками податкового органу, оскільки вказаний договір відповідає вимогам законодавства, вчинений з метою настання реальних правових наслідків, виконаних між сторонами, а всі первинні документи до цього договору наявні у позивача в повному обсязі та відповідають вимогам закону. Вчинені дії по самостійному визнанню договору нікчемним виходить за межі повноважень податкового органу. Просив позов задовольнити.

Відповідач надав письмові заперечення проти позову, в яких вказав, що при проведенні перевірки позивача не було встановлено факту реального здійснення господарських операцій з придбання паливно-мастильних матеріалів у ПП «Лана-Ойл». Зазначені факти підтверджуються Актом перевірки ПП «Лана-Ойл» від 11.06.2013 року № 2/15-2/34766795, з якого вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Отже зазначені правочини відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків. Просив у задоволенні позову відмовити (а.с. 100-103).

Судом встановлено, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Добропілля-Автотранс» зареєстровано як юридична особа 25.01.2006 року Виконавчим комітетом Добропільської міської ради, включено до ЄДРПОУ за кодом 33984712, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (бланк серії А00 № 291424) (арк. справи 7).

Відповідно до Свідоцтва № 6047250 позивач є платником податку на додану вартість (арк. справи 162 )

Перелік видів діяльності підприємства визначений у Статуті та Довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій (арк. справи 26-32).

У період з 30.10.2013 по 05.11.2013 року Добропільською ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Добропілля-Автотранс» з питання повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні господарських операцій з ПП «Лана-Ойл» за період з 01.02.2012 по 30.11.2012, за наслідками якої складено акт від 12.11.2013 № 187/22-0/33984712 (арк. справи 8-23).

Згідно з висновками акту перевірки:

1. не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Добропілля-Автотранс» з придбання паливно-мастильних матеріалів у лютому-квітні, червні, серпні-листопаді 2012 року у ПП «Лана-Ойл» на загальну суму 409 455 грн. у т.ч. ПДВ 68 243 грн. та подальшого їх використання у господарській діяльності;

2. встановлено порушення позивачем:

1) п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на 68 243 грн., і як наслідок суму податку на додану вартість яка підлягає сплаті в бюджет у розмірі - 68 243 грн., у т.ч. за лютий 2012 - 8 340 грн., за березень 2012 - 8 473 грн., квітень 2012 - 8 470 грн., за червень 2012 - 8 337 грн., за серпень 2012 - 8 470 грн., за вересень 2012 - 8 470 грн., за жовтень 2012 - 9 217 грн., за листопад 2012 - 8 466 грн.;

2) п. 138.1, 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, встановлено відсутність факту реального здійснення господарських операцій, що призвело до безпідставного завищення валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму - 341 212 грн. та, як наслідок, заниження податку на прибуток за 2012 рік на суму - 71 655 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, відповідачем 25 листопада 2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 0000662200/6456, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Добропілля-Автотранс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 89 569,00 грн., в тому числі за основним платежем - 71 655 (сімдесят одну тисячу шістсот п'ятдесят п'ять) гривень 00 копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 17 914 (сімнадцять тисяч дев'ятсот чотирнадцять) гривень 00 копійок;

№ 0000672200/6455, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Добропілля-Автотранс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 85 304 (вісімдесят п'ять тисяч триста чотири) гривні 00 копійок, в тому числі за основним платежем - 68 243 (шістдесят вісім тисяч двісті сорок три) гривень 00 копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 17 061 (сімнадцять тисяч шістдесят одна) гривня 00 копійок (а.с. 24-25).

Висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України мотивовані тим, що не підтверджено реальність здійснення угоди, укладеної між ТОВ «Добропілля-Автотранс» та ПП «Лана-Ойл».

З матеріалів справи вбачається, що між ПП «Лана-Ойл» як Постачальником та ТОВ «Добропілля-Автотранс» як Покупцем було укладено договір № 10 від 03.01.2012 року, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується забезпечити безперебійну заправку паливом автотранспорту Покупця, а Покупець - приймати й оплачувати паливо у відповідності з умовами Договору. Асортимент, по ціни, кількість та порядок визначаються у відповідних рахунках-фактурах та накладних (п. 1). (арк. справи 33).

Виконання договору підтверджено:

· видатковими накладними: № Л-00000539 від 29.02.2012 р.; № Л-00000823 від 31.03.2012р.; № Л-00000824 від 31.03.2012р.; № Л-00001040 від 24.04.2012 р,; № Л-00001141 від 30.04.2012 р., № Л-001504 від 30.06.2012 р.; № Л-002163 від 31.08.2012 р.; №Л-001925 від 31.08.2012р.; № Л-002531 від 30.09.2012 р.; № Л-002530 від 30.09.2012р.; № Л-002811 від 31.10.2012р.; № Л-002812 від 31.10.2012р.; № Л-003119 від 30.11.2012 р.; № Л-003118 від 30.11.2012р. (а.с. 34, 38,39, 44-45, 49, 53-53, 59-60, 65-66, 71-72)

· податковими накладними: № 74 від 27.02.2012 р. на суму 50 040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8 340,00 грн.); № 23 від 13.03.2013 р. на суму 800,00 грн. (в т.ч. ПДВ 133,33 грн.); № 5 від 02.03.2012 р. на суму 50 040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8 340,00 грн.); № 46 від 20.04.2012 р. на суму 800,00 грн. (в т.ч. ПДВ 133,33 грн.); № 54 від 25.04.2012 р. на суму 50 020,20 грн. (в т.ч. ПДВ 8 336,70 грн.); № 7 від 02.07.2012 р. на суму 50 020,20 грн. (в т.ч. ПДВ 8 336,70); №13 від 08.08.2012 р. на суму 50 017,50 грн. (в т.ч. ПДВ 8 336,25 грн.); № 1 від 01.08.2012 р. на суму 800,00 грн. (в т.ч. ПДВ 133,33 грн.); № 9 від 05.09.2012 р на суму 50 017,50 грн. (в т.ч. ПДВ 8 336,25 грн.); № 64 від 21.09.2012 р. на суму 800,00 грн. (в т.ч. ПДВ 133,33 грн.); № 24 від 11.10.2012р. на суму 5 300,00 грн. (в т.ч. ПДВ 883,33 грн.); № 3 від 01.11.2012 р. на суму 800,00 грн. (в т.ч. ПДВ 133,33 грн.); № 10 від 06.11.2012 р. на суму 50 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8 333,33 грн.); № 13 від 08.06.2012 р. на суму 50 020,20 грн. (в т.ч. ПДВ 8 36,70 грн.) (а.с. 35, 40-41, 46-47, 50, 57-58, 61-62, 68, 75-76, 161)

· реєстрами виданих та отриманих податкових накладних за: лютий 2012 р., березень 2012р., квітень 2012 р., червень 2012 р., серпень 2012 р., вересень 2012 р. , жовтень 2012 р., листопад 2012 р. (а.с. 36-37, 42-43, 48, 51-52, 55-56, 63-64, 69-70, 73-74)

· рахунками фактурами: № Л-00000232 від 24.02.2012 р. на суму 50 040,00 грн.; № Л-00044 від 13.03.2012 р. на суму 800,00 грн.; № Л-00000240 від 01.03.2012 р. на суму 50 040,00 грн.; № Л-00086 від 24.04.2012 р. на суму 50 020,20 грн. ; № Л-00080 від 20.04.2012 р. на суму 800,00 грн.;№ Л-00155 від 07.06.2012р. на суму 50 020,20 грн.; № Л-0204 від 30.07.2012 на суму 800,00 грн.; № Л-0226 від 07.08.2012 р. на суму 50 017,50 грн.; № Л-0253 від 04.09.2012 р. на суму 50 017,50 грн.; № Л-0274 від 21.09.2012 р. на суму 800,00 грн.; № Л-0300 від 08.10.2012 р. на суму 50 000,00 грн. № Л- 0305 від 10.10.2012 р. на суму 5 300,00 грн.; № Л-0333 від 01.11.2012 р. на суму 800,00 грн.; № Л-0353 від 05.11.2012 р. на суму 50 000,00 грн. (арк. справи 143-156)

· платіжні доручення оплати палива: № 82 від 27.02.2012 р.; № 89 від 02.03.2012 р.; № 98 від 13.03.2012 р.; № 154 від 20.04.2012 р. ; № 155 від 24.04.2012р.; № 244 від 08.06.2012 р.; № 290 від 30.07.2012р.; № 309 від 08.08.2012р.; № 342 від 05.09.2012 р.; № 357 від 21.09.2012 р.; №388 від 08.10.2012 р.; № 393 від 11.10.2012 р.; № 424 від 01.11.2012 р.; № 430 від 06.11.2012 р. (арк.. справи 163-176)

Для використання, придбаних у ПП «Лана-Ойл», паливно-мастильних матеріалів 03.01.2012 року ТОВ «Добропілля-Автотранс» як Виконавець та ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» як Замовник уклали договір про надання послуг № 11/4-57 (арк.. справи 77-78).

28.02.2012 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 1(арк. справи 79)

01.04.2012 року між ТОВ «Добропілля-Автотранс» як Виконавцем та ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» як Замовником укладено договір № 11/4-459Т (арк. справи 80-82).

На підтвердження виконання договорів надання послуг, позивачем надано подорожні листи (арк. справи 104-135) та довідку за №9/12-117 від 11.02.2014 року Управління державної автоінспекції центр ДАІ 1418 м. Добропілля про зареєстровані за ТОВ «Добропілля-Автотранс» транспортні засоби (арк. спр. 240).

Отже, на переконання суду, відповідачем безпідставно зроблено висновок про відсутність реальності здійснення господарських операцій позивачем.

Як вбачається з податкових декларацій за спірні податкові періоди, суму витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів та суму податку на додану вартість позивач відніс до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту відповідно.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Всі вони поділяються на витрати, що враховуються і не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат (за виключенням деяких витрат, зокрема, амортизації).

Згідно з положеннями підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як встановлено судом вище, позивачем надано достатній обсяг первинних документів бухгалтерського обліку, на підставі яких визначено витрати операційної діяльності та, відповідно, визначено об'єкт оподаткування податком на прибуток, з огляду на що суд вважає необґрунтованим висновок податкового органу про порушення позивачем пункту 138.1, пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України.

Що стосується податку на додану вартість, то як зазначено судом вище, на підставі податкових накладних, виданих ПП «Лана-Ойл» за наслідками спірних господарських операцій купівлі паливно-мастильних матеріалів, позивач сформував податковий кредит, про що зазначив у податкових деклараціях з податку на додану вартість відповідних податкових періодів 2012 року. Копії зазначених декларацій наявні в матеріалах справи (арк. справи 181-226).

Відповідно до положень підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, законодавством визначено дві підстави для виникнення права на податковий кредит, а саме: фактична сплата коштів постачальнику в оплату придбаних товарів, в тому числі і податку на додану вартість та факт отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів, в якій зазначено суми податку на додану вартість. Таким чином, покупець сплачує суму податку на додану вартість у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому впливати на надходження цих сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Враховуючи наявність у позивача первинних документів, що були досліджені під час розгляду справи, суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено правомірність формування сум податкового кредиту за перевіряємий період.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що господарські операції поставки не є реальними, а самі договори мають ознаки нікчемності, як на підставу заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, з огляду на таке.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення Цивільного кодексу України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів. Також, вказані правочини не визнавались недійсним у судовому порядку.

Суд зазначає, що відповідач не взяв до уваги припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цих актах не були відображені. Вказані ж в актах висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України, суд доходить висновку, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника-фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП «Лана-Ойл» правочинів. Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача у акті перевірки на результати перевірки його контрагента ПП «Лана-Ойл» по придбанню паливно-мастильних матеріалів у ТОВ «Шоковита» та ТОВ «Лігран» з таких підстав.

Так, реальність здійснення господарських операцій ПП «Лана-Ойл» побула предметом дослідження під час судового розгляду адміністративної справи № 805/9664/13-а (арк. справи 87-93).

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 255 КАС України встановлено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Отже, суд вважає такими, що не підлягають доказуванню, наведені вище обставини, встановлені постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.09.2013 у справі № 805/9664/13-а.

З огляду на викладене, висновки податкового органу про непідтвердженість реальності вчинення правочинів, укладених між ТОВ «Добропілля-Автотранс» і ПП «Лана-Ойл», є необгрунтованими.

Підсумовуючи вищевикладене, а також те, що під час судового розгляду справи не знайшов підтвердження факт порушень з боку ТОВ «Добропілля-Автотранс» вимог податкового законодавства, суд приходить до висновку про відсутність у податкового органу підстав для донарахування позивачу податкових зобов'язань спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Разом із тим, обираючи спосіб захисту порушеного права, позивач просить визнати спірні податкові повідомлення-рішення недійсними. Суд зазначає, що недійсність рішення суб'єкта владних повноважень означає втрату ним чинності з моменту його прийняття, а скасування - з моменту набрання відповідним рішенням суду законної сили. Оскільки статтею 55 Податкового кодексу України передбачено можливість скасування податкових повідомлень-рішень, суд вважає, що необхідним способом захисту порушеного права позивача буде саме скасування податкових повідомлень-рішень Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Донецькій області.

На підставі статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору, що документально підтверджені, пропорційно задоволеним позовним вимогам, тобто у розмірі 1 748,43 грн.

Керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Добропілля - Автотранс" до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 25.11.2013 №0000662200/6456, від 25.11.2013 № 0000672200/6455 - задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 25.11.2013 № 0000672200/6455, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 68 243,00 гривень за основним платежем та 17 061,00 гривень за штрафними санкціями.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 25.11.2013 №0000662200/6456, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 71 655,00 гривень за основним платежем та 17 914,00 гривень за штрафними санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропілля - Автотранс» судові витрати з судового збору в розмірі 1 748 (одна тисяча сімсот сорок вісім) гривень 43 коп.

Постанову прийнято у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини 18 лютого 2014 року.

Повний текст постанови виготовлено 24 лютого 2014 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Толстолуцька М.М.