Постанова № 37360695, 14.02.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

в порядку письмового провадження

м. Київ

14 лютого 2014 року № 826/222/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АВ-Сервіс»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проскасування податкового повідомлення-рішення від 16.09.2013 року №49026552207

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АВ-Сервіс» (далі - позивач, ТОВ «АВ-Сервіс») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.09.2013 року №49026552207, яким визначено сплату грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 107 241,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2014 р. відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд справи.

В судове засідання 05.02.2014 р. сторони прибули. З урахуванням вимог ст. ст. 41, 122 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні за клопотанням сторін суд продовжив розглядати справу в письмовому провадженні.

Позивач позов підтримує в повному обсязі. Позовні вимоги вмотивовує тим, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ Мнідоходів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 28.08.2013 року №282/26-55-22-07/31243561 щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Сервіс А-Плюс», прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.09.2013 р. №49026552207 та №49126552207, які позивач вважає необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених в письмових запереченнях від 27.01.2014 р., та пояснень, наданих в судових засіданнях. Відповідач звертає увагу на обґрунтованість висновків акту перевірки від 28.08.2013 року №282/26-55-22-07/31243561 та, відповідно, податкових повідомлень-рішень від 16.09.2013 р. №49026552207 та №49126552207. Так, відповідачем вказано на нікчемність господарських операцій між ТОВ «АВ-Сервіс» та ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс» як таких, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків за відсутності підтвердження господарських операцій первинними документами.

Дослідивши матеріали справи, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «АВ-Сервіс», зареєстровано як юридичну особу Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією 17.01.2001 року № 10701200000013913, ідентифікаційний код юридичної особи 31243561, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи №036193. Відповідно до довідки АА №778708 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України до видів діяльності ТОВ «АВ-Сервіс» за КВЕД відносяться неспеціалізована оптова торгівля, виробництво інших меблів, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля меблями, освітлювальними приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. На час розгляду справи ТОВ «АВ-Сервіс» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 09.02.2001 року (індивідуальний податковий номер 312435626106), згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №37559064.

Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «АВ-Сервіс» по взаємовідносинах з ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2011 р. та складено акт перевірки від 28.08.2013 року №282/26-55-22-07/31243561.

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення ТОВ «АВ-Сервіс»: п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, пп. «а» п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого: занижено податок на додану вартість на загальну суму 107240,00 грн., у тому числі за квітень 2011 року в сумі 60260,00 грн., за червень 2011 року в сумі 45880,00 грн.; завищено від'ємне значення за травень 2011 року в сумі 20620,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.09.2013 року №49126552207, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 20620,00 грн., та податкове повідомлення-рішення від 16.09.2013 №49026552207, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 107241,00 грн., в тому числі, по сплаті штрафних санкцій в розмірі 1,00 грн.

Позивачем 23.09.2013 р. направлено скаргу до ГУ Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.09.2013 року №49126552207 та №49026552207.

Рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги ТОВ «АВ-Сервіс» від 22.11.2013 р. №6399/10/26-15-10-04-04 скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.09.2013 року №49126552207, в решті вимог скарги - залишено без задоволення.

Частково не погоджуючись із рішенням про результати розгляду первинної скарги ГУ Міндоходів у м. Києві в частині залишення без змін податкового повідомлення-рішення від 16.09.2013 року №49026552207, позивачем направлено скаргу до Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 20.12.2013 р. №17899/6/99-99-10-01-15 скаргу ТОВ «АВ-Сервіс» залишено без задоволення.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складено в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акту перевірки Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів та зборів у місті Києві від 28.08.2013 року №282/26-55-22-07/31243561, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність первинних документів, тому господарські операції між ТОВ «АВ-Сервіс» та ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс» за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними.

Судом встановлено, що між позивачем (замовником) та ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс» (експедитором) 01.04.2011 року укладено договір №0104 по експедиційному обслуговуванню перевезення вантажів, за умовами якого замовник доручає, а експедитор приймає на себе обов'язки від свого імені та за рахунок замовника здійснювати експедиційне обслуговування вантажів автомобільним транспортом по території України. Відповідно до п.1.2 цього договору вид та найменування вантажу, заявленого до перевезення згідно з даним договором, а також пункти відправлення та призначення вантажу зазначаються в заявках. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.03.2012 року.

Відповідно до частини 1-3 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

На виконання умов договору №0104 сторонами підписано акти наданих послуг від 29.04.2011 р. №БС-29045, від 31.05.2011 р. №БС-31056, від 30.06.2011 р. №БС-30062.

Крім того, ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс» виписано податкові накладні від 31.05.2011 р. №310512, від 30.06.2011 р. №30062, від 29.04.2011 р. №290411, які в подальшому було включено позивачем до складу податкового кредиту за звітний період з квітня по червень 2011 року.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних, квітень-червень 2011 року, контрагент позивача - ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс» - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку (індивідуальний податковий номер - 350176726561).

11.08.2011 р. анульовано реєстрацію ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», як платника ПДВ за ініціативою податкової, тобто після оскаржуваного періоду по даній справі. В свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

На підтвердження виконання умов договору позивачем до матеріалів справи надано платіжні доручення по оплаті за експедиційні послуги згідно договору від 01.04.2011 р. № 0104 від 18.05.2011 року №211, від 19.05.2011 року №601, від 19.05.2011 року №217, від 04.07.2011 року №241, від 18.05.2011 року №212, від 06.06.2011 року №233.

В свою чергу, під час проведення перевірки позивача, для прийняття рішення відповідачем було використано акт №352/23-618/35017678 від 20.09.2011 р. ДПІ у Подільському районі м. Києва «Про проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 року».

Посилання ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів на висновки вищевказаного акту у м. Києві щодо підробки посадовими особами спірного контрагента податкових накладних та інших первинних документів спростовуються з огляду на наступне.

До матеріалів справи долучено постанову Ленінського районного суду міста Луганська від 08.02.2013 року по справі №1-445/13, відповідно до якої ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності та провадження по кримінальній справі по звинуваченню ОСОБА_2 в здійсненні злочину, передбаченого ст. 28 ч.2, ст. 205 ч.2, ст. 385 ч. 1, 2, 3 КК України, припинено.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Виходячи з вищевикладеного, посилання відповідача на обвинувальний висновок не є доказом вини ОСОБА_2, а за наявності постанови Ленінського районного суду міста Луганська від 08.02.2013 року по справі №1-445/13 суд не бере до уваги доводи відповідача щодо підробки документів посадовими особами ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс».

Також, з аналізу норм Податкового кодексу України, необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

При з'ясуванні питання, щодо підтвердження використання позивачем у господарській діяльності послуг, отриманих від ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», судом встановлено наступне.

В матеріалах справи наявний запит ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 27.02.2013 року №9039/10/22.1 до ТОВ «АВ-Сервіс» про надання інформації з метою документального підтвердження господарських відносин позивача з ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс».

У відповідь на запит від 27.02.2013 року №9039/10/22.1 позивачем надано тільки частину первинних документів, на думку відповідача, що призвело до вищевказаних висновків податкового органу.

Проте в судовому засіданні позивачем на спростування висновків акту перевірки та підтвердження реалізації товару різним контрагентам за допомогою експедиційних послуг ТОВ «Бізнес Серві А-Плюс» надано підтверджуючі документи.

На підтвердження дійсного постачання товарів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано до суду товарні накладні, видаткові накладні та податкові накладні за період з квітня по червень 2011 року з контрагентами ТОВ «Метро Кем енд Кері Україна», ТОВ «Епіцентр К», ТОВ «Ріал істейт Ф.К.А.У.», ТОВ «Зроби сам Україна» та інші. Також позивачем надані довіреності осіб, які отримували товар від позивача.

Згідно частини 11 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Аналізуючи надані документи, суд встановив, що вони відповідають вимогам законодавства та позивачем надано докази для підтвердження реальності господарських операцій.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем також не надано.

Оскільки вище встановлено, що придбання позивачем послуг у ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс» безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, суд вважає, що позивач правомірно сформував податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинах зі спірним контрагентом, а висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України щодо завищення податкового кредиту та заниження податку на додану вартість є помилковими.

За таких підстав суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів м. Києва від 16.09.2013 року №49026552207 підлягає скасуванню.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочину - договору про надання послуг від 01.07.2011 року № 201112 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.09.2013 №49026552207 - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 16.09.2013 №49026552207.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ-Сервіс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 215 грн.00 коп.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л. О. Маруліна