Рішення № 37354778, 24.02.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/9913/13-ц Головуючий у І інстанції Медвідь Н.О.Провадження № 22-ц/780/949/14 Доповідач у 2 інстанції КасьяненкоКатегорія 50 24.02.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

11 лютого 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :

Головуючого судді: Касьяненко Л.І.,

Суддів: Гуля В.В., Антоненко В.І.

При секретарі: Ромашині І.В.,

Розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво- Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до обслуговуючого кооперативу «Пуща Водиця» про стягнення середньо- місячної заробітної плати за час затримки розрахунку,-

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2013 року позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вона працювала на посаді контролера КПП ОК СТ «Пуща Водиця», 21.04.2012 року була звільнена з займаної посади за власним бажанням по ст.38 КЗпП України.

На час звільнення їй була виплачена тільки заробітна плата, а компенсацію за невикористану відпустку не компенсовано з вини відповідача.

Вона неодноразово зверталась до Голови правління ОК СТ «Пуща Водиця» ОСОБА_1, з вимогою розрахуватись з нею в повному обсязі на час звільнення як заробітної плати так і компенсації за невикористані відпустки, проте відповідач ухилявся від будь- якого розрахунку.

Вважала, що відповідач мав виплатити їй з розрахунку компенсації, як заробітну плату так і компенсацію за невикористані відпустки не тільки на момент звільнення, а і на момент повного розрахунку.

Всього загальна сума заборгованості середньої місячної заробітної плати за термін часу від 21.04.2012 року по 01.10.2013 року та компенсації за невикористану відпустку за період з 15.08.2011 року по 21.04.2012 року на час звернення до суду становить: - 17526, 72 грн., також вважала, що в зв'язку з неповним розрахунком на момент звільнення їй нанесена моральна шкода у розмірі 5000, 00грн.

Уточнюючи позовні вимоги, просила стягнути середню місячну заробітну плату за період з 21.04.2012 року по 22.04.2013 року в розмірі 12000 гр., так як компенсація за невикористану відпустку за період з 15.08.2011 року по 21.04.2013 року виплачена 09.12.2013 року та судові витрати.

Рішенням Києво- Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2013 року позов задоволено.

Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу СТ «Пуща Водиця» на користь ОСОБА_2 12 000 грн. середньо-місячної заробітної плати за час затримки розрахунку, та судові витрати на користь держави в сумі 120 грн.

В апеляційній скарзі ОК СТ «Пуща Водиця» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

По справі встановлено, що позивачка працювала на посаді контролера КПП ОК «СТ «Пуща-Водиця» звільнена з займаної посади за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України 21.04.2012року.

Згідно зі ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

З матеріалів справи вбачається, що 20 квітня 2012 року позивачка ОСОБА_2 подала заяву про звільнення її з роботи за власним бажанням з 21 квітня 2012 року.

До спливу двотижневого строку попередження ОК «СТ «Пуща-Водиця» про розірвання трудового договору за власним бажанням та до одержання згоди ОК «СТ «Пуща- Водиця» розірвати трудовий договір з дати, з якої просить працівник, що є правом, а не обов'язком працедавця, ОСОБА_2 з 21 квітня 2012 року припинила виходити на роботу і виконувати трудові обов'язки.

В зв'язку з тим, що причина відсутності ОСОБА_2 на роботі з 21 квітня 2012 року по 29 квітня 2012 року ОК «СТ «Пуща-Водиця» не була відома, 29 квітня 2012 року ОК «СТ «Пуща- Водиця» склала Акт про відсутність ОСОБА_2 на роботі в ОК «СТ «Пуща-Водиця» в цей період.

29 квітня 2012 року позивачка ОСОБА_2 прибула в ОК «СТ «Пуща-Водиця», але документів, які б підтверджували поважність причини відсутності її на роботі з 21 по 29 квітня 2012 року не надала, пояснивши, свій невихід на роботу в зв'язку з подачею заяви про звільнення та наполягала на розірванні трудового договору на підставі ст. 38 КЗпП України згідно з раніше поданою заявою.

Наказом по ОК «СТ «Пуща-Водиця» ОСОБА_2 була звільнена з роботи 21 квітня

2012 року згідно зі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з дня з якого вона припинила виходити на роботу. На час звільнення позивачці відповідачем виплачено заробітну плату , а компенсацію за невикористану відпустку виплачено тільки 9.12.2013 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_2 в день звільнення 21 квітня 2012 року не працювала, вимоги про розрахунок до ОК «СТ «Пуща-Водиця» не пред'являла і наступного дня після пред'явлення такої вимоги на ОК «СТ «Пуща-Водиця» для одержання розрахунку не приходила.

Відповідно до положень ч.1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Отримавши розрахунок при звільненні , ОСОБА_2 знала і бачила за що, і які їй суми нараховані, тому мала змогу і повинна була заявити про неповний розрахунок з нею та виплату їй суми за невикористану відпустку.

Проте, ОСОБА_2 таким правом не скористалась, порушила тримісячний строк , на протязі якого вправі була звернутися до суду з позовом про виплату їй недоплаченої компенсації за невикористану відпустку, оскільки це не є заробітна плата , а компенсійні виплати , на які розповсюджуються положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

За таких обставин, рішення суду І інстанції на підставі ст. 309 ЦПК України слід скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст.309,316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Києво- Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до обслуговуючого кооперативу «Пуща Водиця» про стягнення середньо- місячної заробітної плати за час затримки розрахунку відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: