Рішення № 37351989, 18.02.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23637/13 18.02.14

За позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі відділення «Київська регіональна дирекція» ПАТ «ВТБ Банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КХП «ЗІДА»

про зобов'язання вчинити дії

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Супряга С.О. за довіреністю № 186/11.5.2 від 24.04.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» в особі відділення «Київська регіональна дирекція» ПАТ «ВТБ Банк» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «КХП «ЗІДА» (далі - відповідач) про зобов'язання відповідача розглянути по суті грошові вимоги позивача, що викладені в заяві з грошовими вимогами № 4939/100-2 від 21.12.2012 р.; визнати грошові вимоги позивача до боржника - ТОВ «КЗП «ЗІДА» у розмірі 5 168 998, 36 грн.; та включити грошові вимоги позивача в сумі 5 168 998, 36 грн. до проміжного ліквідаційного балансу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що в газеті «Голос України» № 31 (5481) було опубліковано оголошення про ліквідацію ТОВ «КХП «ЗІДВ» (код ЄДРПОУ 36258959) та повідомлено, що кредиторські вимоги будуть прийматись протягом 2-х місяців. 22.12.2012 р. позивач направив на фактичну адресу ТОВ «КХП «ЗІДА» заяву з грошовими вимогами № 4939/100-2 від 21.12.2012 р., якою заявив вимоги за Кредитним договором № 100.2.3-01/338к-08 від 25.12.2008 р., що станом на 05.12.2012 р. склали 5 168 998, 36 грн. Як зазначає позивач, 15.11.2013 р. він направив на адресу відповідача запит про надання інформації щодо розгляду грошових вимог ПАТ «ВТБ Банк», однак станом на 21.11.2013 р. жодної відповіді від ліквідаційної комісії так і не отримав. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту власних прав та законних інтересів.

Разом з позовною заявою позивачем також подано до суду заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до якої він просить суд заборонити ліквідаційній комісії ТОВ «КХП «ЗІДА» на час до винесення рішення у справі складати проміжний ліквідаційний баланс; виносити на затвердження загальними зборами ТОВ «КХП «ЗІДА» проміжний ліквідаційний баланс; заборонити загальним зборам ТОВ «КХП «ЗІДА» затверджувати ліквідаційний баланс ТОВ «КХП «ЗІДА». Заява мотивована тим, що розгляд даної справи може тривати довгий час, проте як затвердження ліквідаційного звіту до завершення розгляду цього спору може призвести до порушення прав позивача.

17.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 21.01.2014 р. від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.01.2014 р. на підставі клопотання позивача було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 18.02.2014 р.

Представник відповідача в судове засідання 18.02.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Від представника позивача надійшла заява про виправлення описки в позовній заяві, яку судом прийнято до розгляду та відповідно до якої він звертає увагу на те, що ним помилково зазначено про те, що позов заявлено до ліквідаційної комісії, проте як і дійсності позов подано до Товариства з обмеженою відповідальністю «КХП «ЗІДА» в особі ліквідаційної комісії.

У судовому засіданні 18.02.2014 р. судом було також розглянуто заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та вирішено залишити її без задоволення.

Так, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

У судовому засіданні 18.02.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.12.2008 р. між позивачем (кредитор) та відповідачем (позичальник) було укладено Договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 100.2.3-01/338к-08, відповідно до п. 1.1. якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування.

До вказаного Договору сторони неодноразово вносили зміни, зокрема, шляхом підписання Договору № 1 про внесення змін від 24.07.2009 р., Договору № 2 про внесення змін від 24.12.2009 р., Договору № 3 про внесення змін від 25.01.2010 р., Договору № 4 про внесення змін від 24.12.2010 р., Договору про внесення змін № 5 від 04.11.2011 р.

26.06.2012 р. сторони підписали Договір № 6 про внесення змін до Кредитного договору, яким виклали зміст Кредитного договору та додатки до нього в новій редакції, у відповідності до якої згідно з п. 1.1. банк зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 5 000 000, 00 грн., а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит на умовах та в строки/терміни, визначені даним Договором, але не пізніше 24.06.2013 р., а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені даним Договором. Кредит за Договором надається позичальнику в українській гривні.

Згідно з п. 3.1. Договору плата за користування кредитом встановлюється у вигляді процентів за користування кредитом, розмір яких є фіксованим та складає 19 процентів річних.

Відповідно до п. 3.2. Договору нарахування процентів за користування кредитом, починаючи з дня надання кредиту по день, що передує дню повного його повернення, із розрахунку факт/365. При нарахуванні процентів за користування кредитом враховується день надання та не враховується день повернення кредиту. Плата за користування кредитом нараховується банком 24 числа поточного місяця, в останній банківський день поточного місяця та в день погашення заборгованості за кредитом в повному обсязі.

Згідно з п. 5.1. Договору несприятливою подією вважається несплата позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь банку згідно цього Договору, у передбачений ним строк, та/або невиконання або неналежне виконання позичальником будь-яких інших обов'язків за цим Договором та прийняття рішення про ліквідацію позичальника.

Відповідно до п. 5.3. Договору банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальнику кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події (за винятком виникнення несприятливої події, вказаної в п. 5.1.14 та/або п. 5.1.15 цього Договору) та у разі, якщо ця несприятлива подія не буде виправлена (припинена) позичальником протягом періоду виправлення, позичальник зобов'язаний, незважаючи на положення п. п. 1.1. Кредитного договору, виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит (окрім комісійної винагороди за зміну умов договору), договірні санкції, пеню та штрафи, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно з умовами цього договору, в строк, не пізніше 10 банківських днів з дати відправлення банком відповідної вимоги, при настанні подій, визначених п.п. 5.1.1., 5.1.2., 5.1.9., 5.1.13., 5.1.16., 5.1.18., 5.1.18.2.-5.1.18.4, 5.1.19., 5.1.20. та не пізніше 3 банківських днів з дати відправлення банком відповідної вимоги, при настанні подій, визначених п. 5.1.3. - 5.1.8., 5.1.10. - 5.1.12., 5.1.17., 5.1.18.1. Договору.

В якості забезпечення виконання відповідачем зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій та інших витрат здійснення забезпеченої вимоги, між позивачем та відповідачем було укладено: Іпотечний договір, посвідчений 25.12.2008 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюк Д.В. за реєстровим номером 1202, предметом іпотеки за яким є комплекс загальною площею 8 497. 3 кв.м., розташований за адресою: Луганська область, Сватівський район, м. Сватове, пл. 50-річчя Перемоги, 23, заставною вартістю 2 411 405, 00 грн.; Договір застави товарів в обороті № 100.23-01/68з-09 від 15.09.2010 р., предметом застави за яким є товари в обігу, а саме: пшениця та/або готова продукція (мука), перелік та кількість якого наведено на дату укладання договору у Додатку № 1 до Договору, заставною вартістю 1 377 810, 25 грн.; Договір застави № 100.2.3-01/339з-08 від 25.12.2008 р., предметом застави за яким є обладнання борошномельного комплексу, передбаченого Додатком № 1 до Договору, заставною вартістю 2 063 313, 00 грн.

Як зазначає позивач, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання за Кредитними договором і станом на 05.12.2012 р. за ним рахується борг в сумі 5 168 998, 36 грн., а саме: строкова заборгованість по кредиту станом на 05.12.2012 р. - 5 000 000, 00 грн., строкова заборгованість по процентам станом на 05.12.2012 р. - 26 027, 40 грн., прострочена заборгованість по сплаті процентів, нарахованих з 25.09.2012 р. по 24.11.2012 р. - 141 816, 27 грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів за період з 01.11.2012 р. по 04.12.2012 р. - 962, 24 грн., 3 % річних за весь час прострочення сплати процентів за період з 01.11.2012 р. по 04.12.2012 р. - 192, 45 грн.

Відповідно до представленої до матеріалів справи копії Протоколу загальних зборів учасників ТОВ «КХП «ЗІДА» № 11 від 24.10.2012 р., рішенням Загальних зборів відповідача, які відповідно до відображеної в протоколі інформації проводились в офісі ТОВ «КХП «ЗІДА» за адресою: м. Сватове Луганської області, пл. 50-річчя Перемоги, 23, було вирішено припинити Товариство у зв'язку з ліквідацією.

Згідно з поясненнями позивача, які підтверджуються матеріалами справи, 05.12.2012 р. в газеті «Голос України» № 31 (5481) було опубліковано оголошення про ліквідацію ТОВ «КХП «ЗІДА» (код ЄДРПОУ 36258959) та повідомлено, що кредиторські вимоги будуть прийматись протягом 2-х місяців за телефоном: (06471) 3-14-03.

22.12.2012 р. позивач направив на адресу: 92600, Луганська область, м. Сватове, пл. 50-річчя Перемоги, 23, заяву з грошовими вимогами № 4939/100-2 від 21.12.2012 р., якою заявив вимоги за Кредитним договором № 100.2.3-01/338к-08 від 25.12.2008 р., що станом на 05.12.2012 р. склали 5 168 998, 36 грн., вказавши, що вона адресована ліквідаційній комісії відповідача.

Як зазначає позивач, про результати розгляду вказаної заяви його повідомлено не було.

15.11.2013 р. позивач направив на адресу відповідача запит про надання інформації щодо розгляду грошових вимог ПАТ «ВТБ Банк», однак станом на 21.11.2013 р. жодної відповіді від ліквідаційної комісії так і не отримав.

Враховуючи ухилення ліквідаційної комісії відповідача від розгляду вимог позивача, викладених у заяві про визнання кредиторських вимог, позивач 05.12.2013 р. звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач отримав від позивача кредитні кошти, у нього виник обов'язок з їх повернення разом зі сплатою на умовах укладеного між ними Договору процентів за користування кредитом, а також нарахованих штрафних санкцій за порушення строків платежів за Договором.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження належного виконання ним зобов'язань за Кредитним договором, як і не оспорено суму, заявлену до стягнення.

Водночас, встановивши зазначені вище обставини та дійшовши відповідних висновків про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, суд не вбачає за можливе задовольнити поданий у даній справі позов, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Відповідно до ч. 2 ст. 105 ЦК України після внесення запису про прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи публікується у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється (ч. 3 ст. 105 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 105 ЦК України строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

05.12.2012 р. в газеті «Голос України» № 31 (5481) було опубліковано оголошення про ліквідацію ТОВ «КХП «ЗІДВ» (код ЄДРПОУ 36258959) та повідомлено, що кредиторські вимоги будуть прийматись протягом 2-х місяців.

Як зазначає позивач, він в межах строку пред'явлення вимог кредиторів 22.12.2012 р. направив до ліквідаційної комісії ТОВ «КХП «ЗІДА» заяву з грошовими вимогами № 4939/100-2 від 21.12.2012 р., якою заявив вимоги за Кредитним договором № 100.2.3-01/338к-08 від 25.12.2008 р., що станом на 05.12.2012 р. склали 5 168 998, 36 грн.

Суд звертає увагу на те, що вказана заява направлена не на юридичну адресу відповідача, а на адресу, вказану в представленій позивачем копії Протоколу загальних зборів учасників ТОВ «КХП «ЗІДА» № 11 від 24.10.2012 р.: м. Сватове Луганської області, пл. 50-річчя Перемоги, 23.

Належних та допустимих доказів, що саме за вказаною адресою знаходиться ліквідаційна комісія відповідача або його представництво, - суду не надано.

Разом з тим, слід зазначити, що навіть якщо ліквідаційною комісією було отримано спірну заяву відповідача, докази чого відсутні в матеріалах справи, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 8 ст. 111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду.

З пояснень позивача, вбачається, що зі спливом двохмісячного строку для пред'явлення вимог кредиторів його вимоги розглянуті так і не були.

Відповідно до ч. 3 ст. 112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними (ч. 3 ст. 112 ЦК України).

Оскільки строк пред'явлення вимог кредиторів відповідача закінчився 06.02.2013 р., на переконання суду, починаючи від вказаної дати позивач мав дізнатись про ухилення ліквідаційної комісії від розгляду його вимог.

В даному випадку, не зважаючи на те, що відповіді про результати розгляду заявлених позивачем вимог не під час строку пред'явлення вимог кредиторів не після надано не було, він звернувся до суду з даним позовом лише 05.12.2013 р., тобто з пропуском місячного строку звернення до суду щодо оскарження дій або бездіяльності ліквідаційної комісії.

Приписами ст. 112 ЦК України не встановлено, що строк, протягом якого кредитори мають право звернутись до суду з позовом до ліквідаційної комісії є граничним та не підлягає відновленню, у зв'язку з чим необхідно дійти висновку, що він, як процесуальний строк, може бути поновлений судом за наявності доказів поважності причин його пропуску.

Однак, позивач не наводить жодних об'єктивних причин, які перешкоджали йому звернутись до суду з даним позовом з дотриманням строків, встановлених ст. 112 ЦК України.

Так, поважними причинами пропуску процесуальних строків, на думку, суду можуть бути обставини, які або незалежно від волі і бажання відповідної особи настають або ж вчиняються за волею таких осіб через об'єктивну необхідність і безпосередньо перешкоджають вчиненню відповідних процесуальних дій.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно з п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи

Оскільки матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих поважність пропуску позивачем строків звернення до суду, суд залишає заявлені у даній справі позовні вимоги без задоволення.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.02.2014 р.

Суддя В.С. Ломака