Постанова № 37347386, 25.02.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2014 р. Справа№ 910/22903/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Сухового В.Г.

секретар судового засідання: Кац О.В.,

в судове засідання з'явились представники:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Корелін М.І. - дов. № 40 від 18.05.2013р.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства заводу «Арсенал»,

на рішення Господарського суду міста Києва від 23 грудня 2013 року,

у справі № 910/22903/13 (суддя Ковтун С.А.),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілекс», м. Івано-Франківськ,

до Державного підприємства заводу «Арсенал», м. Київ,

про стягнення 394 291,29 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Вілекс» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ДП заводу «Арсенал» про стягнення 394 291,29 грн. (а.с. 4-6).

Рішенням господарського суду міста Києва від 23 грудня 2013 року по справі № 910/22903/13 позов задоволено повністю (а.с. 75-77).

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23 грудня 2013 року у справі № 910/22903/13.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки безпідставно стягнуто витрати на проїзд, не вірно розраховано суму пені, яка підлягає до стягнення, а також проведено судове засідання без участі відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду апеляційну скаргу ДП заводу «Арсенал» по справі № 910/22903/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Чорногузу М.Г. Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду Андрієнка В.В. від 27 січня 2014 року для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/22903/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Чорногуз М.Г., судді: Агрикова О.В., Суховий В.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27 січня 2014 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено справу до розгляду на 11 лютого 2014 року.

11 лютого 2014 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 25 лютого 2014 року у зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін.

В судовому засіданні 25 лютого 2014 року представник відповідача надав суду пояснення в яких підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23 грудня 2013 року по справі № 910/22903/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та витрат позивача на проїзд його представника.

Представник позивача в судове засідання не з'явився. На адресу суду надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти апеляційної скарги, в задоволенні якої просив відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Також, представник позивача заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи ту обставину, що ухвалою про прийняття апеляційної скарги до провадження та про відкладення розгляду справи учасників процесу було попереджено, що у разі неявки у судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами, враховуючи заявлене клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, а також те, що неявка представника позивача не перешкоджає повному, всебічному та об'єктивному розгляду справи, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та за відсутності представника позивача.

Згідно з частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

17 вересня 2012 року між ТОВ «Вілекс» (постачальник) та ДП заводом «Арсенал» (покупець) укладено договір поставки № 251-З/МТП-53-12 (далі - договір), (а.с. 11-15).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцеві товар (підшипники), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити цей товар.

В пункті 1.2 договору сторони погодили, що найменування, одиниця виміру, ціна, кількість товару, термін поставки вказується в специфікаціях, які будуть накопичуватись протягом дії договору.

Згідно з п. 2.1 договору, загальна орієнтовна сума договору на момент його підписання сторонами складає 400 000,00 грн. (з урахуванням ПДВ).

Оплата товарів покупцем здійснюється протягом 10 календарних днів з дати поставки товару (п. 5.2 договору).

Також сторони підписали ряд специфікацій в яких погодили найменування товару, ціну та термін поставки (а.с.17-21).

Позивачем поставлено, а відповідачем отримано товару на загальну суму 366 269,59 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані сторонами без зауважень, та довіреностями на отримання матеріальних цінностей (а.с. 22-35).

Як зазначає позивач, всупереч умов договору, за поставлений товар відповідач не розрахувався.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Позивачем поставлено товар належним чином та прийнятий відповідачем, однак, останній всупереч умов договору, за поставлений товар не розрахувався, доказів на підтвердження оплати заявленої суми боргу чи спростування такої заборгованості суду не надав.

Отже, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи та апеляційну скаргу погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 366 269,59 грн.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо необхідності стягнення з відповідача на користь позивача пені та 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В пункті 6.4 договору сторони погодили, що за прострочення платежу, понад строк згідно п. 5.2 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення.

Провівши повторний розрахунок суми пені та 3% річних за допомогою «калькулятора підрахунку ЛІГА:ЗАКОН», колегія суддів київського апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума пені, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача становить 23 020,12 грн., а 3% річних - 5001,58 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на помилковий висновк суд першої інстанції, що період прострочення за який стягується пеня становить з 30.12.2012р. по 22.11.2013р., оскільки в статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вказані доводи апелянта є безпідставними та необґрунтованими, оскільки суд погодився з розрахунком позивача, в якому пеню розраховано та стягнуто окремо по кожній видатковій накладні (окреме зобов'язання), а період нарахування по кожній накладні не перевищує встановлений в ст. 232 ГК України шестимісячний строк (а.с. 10). Вказаний в оскаржуваному рішенні період з 30.12.2012р. по 22.11.2013р. є загальним періодом протягом якого нараховувалась пеня, однак нарахування по кожній з накладних закінчувалось через шість місяців з моменту коли зобов'язання мало бути виконано.

Щодо вимог позивача про стягнення 2 026,85 грн. на проїзд, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В абзаці 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21 лютого 2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено: «До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.»

В ухвалі Господарського суду міста Києва від 27 листопада 2013 року про порушення провадження у справі, суд зобов'язав сторін направити в судове засідання своїх представників (а.с. 1).

Як вбачається з матеріалів справи фактична та юридична адреса позивача місто Івано-Франківськ, вул. Чорновола. На підтвердження витрат на проїзд позивач надав суду проїзні документи (квитки на поїзд сполученням Івано-Франківськ - Київ та Київ - Івано-Франківськ) на загальну суму 2 026,85 грн. (а.с. 70,72).

Отже, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрат за проїзд є обгрунтованими, а твердження апелянта, що вказані витрати не пов'язані з розглядом справи та не можуть бути стягнуті з відповідача - безпідставними.

Також відповідач в апеляційні скарзі зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності та не відклав розгляд справи, як передбачено ст. 77 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, перше судове засідання по даній справі відбулось 16 грудня 2013 року, на якому представник відповідача був присутній, що підтверджується протоколом судового засідання (а.с. 68). У вказаному судовому засіданні оголошено перерву до 23 грудня 2013 року, на яке представник відповідача не з'явився.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такою обставиною, зокрема є нез'явлення у судове засідання представників сторін.

Представник відповідача належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, а нез'явлення його в судове засідання не є обставиною, за якою спір не міг бути вирішений в даному засіданні, тому доводи відповідача про порушення його прав, так як розглянуто справу за його відсутності є безпідставними.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів зазначає, що скаржник не надав суду достатніх доказів в розумінні статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, які б могли стати підставою для задоволення апеляційної скарги.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Рішення господарського суду міста Києва від 23 грудня 2013 року по справі № 910/22903/13 підлягає залишенню без змін.

Апеляційна скарга ДП заводу «Арсенал» на рішення господарського міста Києва від 23 грудня 2013 року по справі № 910/22903/13 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ч.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства заводу «Арсенал» на рішення господарського суду міста Києва від 23 грудня 2013 року по справі № 910/22903/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 23 грудня 2013 року по справі № 910/22903/13 залишити без змін.

3. Справу № 910/22903/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді О.В. Агрикова

В.Г. Суховий