Ухвала суду № 37345588, 13.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2014 року м. Київ К/800/62075/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року у справі № 814/1146/13-а за позовом Державної фінансової інспекції в Миколаївській області до Братської районної державної адміністрації Миколаївської області про зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2013 року державна фінансова інспекція в Миколаївській області звернулася в суд з позовом до Братської районної державної адміністрації Миколаївської області, в якому просила зобов'язати Братську районну державну адміністрацію Миколаївської області виконати п. 2 і п. 3 вимоги від 26 грудня 2012 р. про усунення порушень № 14-08-13-15/7631.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Державною фінансовою інспекцією в Миколаївській області проведена ревізія Братської районної державної адміністрації Миколаївської області, за наслідками якої 26 грудня 2012 р. прийнята вимога про усунення порушень № 14-08-13-15/7631. Зазначена вимога отримана відповідачем, але в добровільному порядку в повному обсязі не виконана.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Державна фінансова інспекція в Миколаївській області звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у вересні-листопаді 2012 р. позивачем проведена планова виїзна ревізія фінансово-господарської діяльності Братської районної державної адміністрації Миколаївської області(Далі - РДА) за період 2010-2011 р.р. та завершений період 2012 р. Результати ревізії оформлені актом від 21 листопада 2012 р. № 14-24/68.

В акті ревізії позивач зробив висновок, що всупереч вимогам розпорядження РДА від 30 липня 2007 р. № 288-р, яким визначався розмір орендної плати за користування земельними ділянками, відповідачем укладені довгострокові договори оренди земельних ділянок із заниженням розміру орендної плати, що призвело до втрат місцевого бюджету в загальній сумі 16 408,43 грн. Крім цього, відповідно до умов 51-го договору оренди земельних ділянок відповідачем не включений коефіцієнт нормативної грошової оцінки земель, що призвело до втрат бюджету в загальній сумі 144 040,60 грн. На підставі акту ревізії 26 грудня 2012 р. Державна фінансова інспекція в Миколаївській області(Далі - ДФІ) прийняла вимогу про усунення порушень № 14-08-13-15/7631, в п. 2 якої вимагає від РДА внести зміни до договорів оренди з метою приведення розміру орендної плати у відповідність з вимогами діючих на момент укладання договорів регуляторних актів та стягнути недоотримані доходи в сумі 16 408,43 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи. В п. 3 вимагається внести зміни до договорів оренди в частині передбачення положень щодо збільшення розміру орендної плати із урахуванням коефіцієнту 1,756 нормативної грошової оцінки земель і стягнути недоотримані доходи в сумі 144 040,60 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи.

Відповідач частково виконав п. 3 вимоги щодо стягнення коштів, у зв'язку із чим залишок недоотриманої суми складає 35 710 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що пункти 2, 3 вимоги ДФІ від 26 грудня 2012 р. про усунення порушень № 14-08-13-15/7631 не узгоджуються з встановленими Законом правами Державної фінансової інспекції, і є такими що виходять за межі її повноважень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Стосовно пунктів 2, 3 вимоги ДФІ від 26 грудня 2012 р. про усунення порушень № 14-08-13-15/7631 слід зазначити наступне.

Пунктом 2 вимоги зобов'язано РДА внести зміни до договорів оренди з метою приведення розміру орендної плати у відповідність з вимогами діючих на момент укладання договорів регуляторних актів та стягнути недоотримані доходи в сумі 16 408,43 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи.

Пунктом 3 вимоги зобов'язано РДА внести зміни до договорів оренди в частині передбачення положень щодо збільшення розміру орендної плати із урахуванням коефіцієнту 1,756 нормативної грошової оцінки земель і стягнути недоотримані доходи в сумі 144 040,60 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи.

Відповідно ст. 525 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-IV одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна умов договорів є результатом вільного волевиявлення сторін, отже не може бути зумовлена зобов'язанням виконання вимоги.

Таким чином, суди вірно зазначили, що вимоги ДФІ щодо зобов'язання РДА внести зміни до договорів оренди суперечать положенням Закону.

Разом з тим, відповідно п. 49 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550, передбачений конкретний порядок пред'явлення цивільних позовів, а саме: до винних працівників об'єкту контролю.

Отже, встановивши, що державному підприємству завдана шкода, інспекція ставить вимоги перед керівником об'єкту контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб.

Виходячи з головних завдань державної фінансової інспекції визначених у статті 2 і обсягу прав, встановлених статтею 10 Закону №2939-ХІІ, відповідач, здійснюючи державний фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів і майна реалізує такі через механізм вилучення в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, стягнення у дохід держави коштів, одержаних підконтрольними установами, за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства, звернення до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечене виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також порушення перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства, накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осі підконтрольних установ адміністративні стягнення.

Приписи зазначених норм матеріального права не наділяють суб'єкта владних повноважень правами щодо спонукання господарюючого суб'єкта на проведення претензійно-позовної роботи, укладення договорів чи здійснення коригування фінансового обліку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищенаведене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до вірних висновків про незаконність пунктів 2, 3 вимоги Державної фінансової інспекції в Миколаївській області від 26 грудня 2012 р. про усунення порушень № 14-08-13-15/7631.

Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Миколаївській області відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: