Ухвала суду № 37345553, 17.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2014 року м. Київ К/800/19792/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.10.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013

у справі № 2а/1570/10484/2011

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Одеський завод поршневих кілець"

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01.10.2012, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013, задоволено позов: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.11.2011 №0005752301 та №0005762301.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В поданих запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами заявника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 30.06.2011, складено акт №289/23-213/00235878-5074 від 18.11.2011, в якому встановлено порушення, зокрема:

- пп.7.2.1, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податку на додану вартість на загальну суму 76074,00 грн.;

- пп.7.4.1, пп.7.4.4, п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.135.2 ст.135 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 30591,00 грн.;

- пп.7.3.1, п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 17941,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем 21.11.2011 прийняті податкові повідомлення-рішення: №0005752301, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 30591,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 7235,00 грн.; №0005762301, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 97015,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 18672,00 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Аналогічне закріплене і в п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та ПП "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА "ВОЛОДИМИР-В" було укладено договори про виконання робіт №12 від 25.06.2010 та №14 від 20.07.2010, за умовами яких замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання провести будівельно-монтажні роботи в шихтовому дворі заготівельного цеху, який знаходиться на території ВАТ "Одеський завод поршневих кілець" за адресою: м.Одеса, вул.Желябова, 4.

На виконання зазначених договорів ПП "БУДІВЕЛЬНА ФІРМА "ВОЛОДИМИР-В" у липні було виконано демонтаж армованого бетону, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними.

27.08.2010 між позивачем та ПП "ОПТИМАСНАБ" було укладено договір поставки навантажувальної техніки №б/н від 27.08.2010, за умовами якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти й оплатити автонавантажувач Balkanar Rekord.

У вересні 2010 року позивачем було придбано у ПП "ОПТИМАСНАБ" автонавантажувач Balkanar Rekord, що підтверджується видатковою накладною, актом приймання-передачі, податковими накладними. На зазначений автонавантажувач позивачем 11.10.2010 було отримане відповідне свідоцтво про реєстрацію.

Також, факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ"МЕТАЛОНГ-ІНВЕСТ", згідно договору поставки №0112/3-10 від 01.12.2010, підтверджується податковими накладними.

Як було вірно встановлено судами, на момент видачі податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право видавати податкові накладні, на підставі яких позивачем включено суми ПДВ до податкового кредиту, та які відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що не заперечується в акті перевірки.

Слід зазначити, що чинне законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Щодо висновку відповідача про порушення позивачем пп.7.4.1, пп.7.4.4, п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого підприємством не включено до складу валового доходу різницю між продажною вартістю продукції власного виробництва та звичайними цінами у розмірі 89706,00 грн.; перевіркою повноти визначення податку на прибуток встановлено його заниження у сумі 30 591,00 грн., слід зазначити наступне.

В ході перевірки було встановлено, що позивачем у перевірений період при реалізації продукції за ціною нижчою ніж фактична собівартість на адресу фізичних осіб - не платників податку на прибуток на загальних підставах до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість включались суми, виходячи із продажної вартості, що є значно нижчою за фактичну собівартість.

Однак, як було вірно встановлено судами, податковим органом помилково застосовано поняття "собівартість товарів" замість поняття "звичайна ціна", що не передбачено Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки для доказів обґрунтування "звичайної ціни" можуть використовуватися терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", визначення яких наведене в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що згідно приписів п.1.20.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Разом з тим, податковий орган не скористався своїм правом, передбаченим п.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", надати запит платнику податку щодо обґрунтованості рівня договірних цін.

Відповідно, враховуючи порушення відповідачем порядку визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, безпідставним є висновок податкового органу про заниження, задекларованих позивачем за період травень-листопад 2010 року, показників зобов'язання з податку на додану вартість у рядку 1 декларацій "Операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20 відсотків, крім імпорту товарів" в сумі 17941,00 грн.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у відповідача були відсутні підстави для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, а відтак - протиправність прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень від 21.11.2011.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль