Ухвала суду № 37345287, 06.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 року м. Київ К/800/29287/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року

у справі № 2а-1570/5947/2011

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси

Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення ,-

В С Т А Н О В И В

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (надалі також - ФОП ОСОБА_4, позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 19 липня 2011 року № 0000147171.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2012 року у задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000147171 від 19 липня 2011 року відмовлено повністю.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишено без задоволення, а постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2012 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Жержавної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишено без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року і ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.

Відповідач не скористався процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, підставою для нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 72325 грн. (у тому числі: за основним платежем у сумі 57860 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 14465 грн.) на підставі податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті від 21 червня 2011 року №2774/17-1/1699101643, про порушення позивачем вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6, та підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Щодо правомірності нарахування сум податку на додану вартість на загальну суму у сумі 7788,43 грн. на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, то судами попередніх інстанцій встановлено, що з 1 квітня 2009 року по 31 грудня 2009 року позивач здійснювала діяльність за спрощеною системою оподаткування відповідно до вимог Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (надалі також - Указ; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Перевіркою правильності визначення валового доходу за даними перевірки позивача встановлено, що обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2009 рік склав 537528 грн., в результаті чого відбулось перевищення від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2009 рік.

Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону особа підлягає обов'язковій реєстрації, як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000,00 грн. (без урахування податку на додану вартість).

Відповідно до пункту 9.6 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» з урахуванням положень пункту 9.5 цієї статті заява про реєстрацію має бути подана (надіслана) податковому органу: особами, що підлягають реєстрації згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій, визначеної зазначеним пунктом.

У зв'язку з тим, що сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) за 12 місяців 2009 року сукупно перевищувала 300000 грн. (без урахування податку на додану вартість), на виконання вимог підпункту 2.3.1 пункту 2.3 позивач зобов'язана була зареєструватися як платник податку на додану вартість, не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій.

Разом з тим, позивачем протягом встановленого терміну (до 20 січня 2010 року) не надано заяву про реєстрацію протягом встановленого терміну, а зареєструвалась платником податку на додану вартість лише 11 лютого 2010 року.

Відповідно до пункту 9.4 статті 9 Закону якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду.

Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Отже, чинне на час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство, встановлюючи обов'язок особи зареєструватися платником ПДВ за умови перевищення обсягу оподатковуваних операцій, не містить будь-яких особливостей або застережень в залежності від режиму оподаткування, на якому перебуває така особа. Невиконання ж такого обов'язку особою у визначений законом строк тягне застосування передбачених законом наслідків, що обумовлює правомірність донарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ.

За таких обставин, як встановлено судами попередніх інстанцій, з чим погоджується і Вищий адміністративний суд України, позивачем протиправно не включено до податкових зобов'язань суми податку на додану вартість по операціях із надання в оренду приміщення, що здійснювані останнім у період з 20 січня 2010 року по 10 лютого 2010 року на загальну суму 46730,58 грн. (в т.ч. ПДВ 7788,43 грн.).

Крім того, порушення позивачем вимог Закону полягає в тому, що останнім віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ у складі ціни придбаних послуг, по яких не доведено факт отримання послуг та використання їх у господарській діяльності, а саме: за послуги, по яким під час перевірки не було надано вичерпних, оформлених належним чином відповідно до вимог діючого законодавства, документів, на підставі яких можливо достовірно визначити, що сума, зазначена в податковій накладній дійсно складає суму організації технічного обслуговування життєдіяльності об'єкту та що вони придбані з наміром використання у власній господарській діяльності. При цьому, за змістом акту перевірки, згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобов'язань та/або податкового кредиту з податку на додану вартість між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями контрагентів встановленні розбіжності на загальну суму 50071 грн., а саме: по ПП «ТПК Меридіан» за період березень-липень 2010 року розбіжність у загальному розмірі становить 36041 грн.; по ТОВ «Бізнесстратег - БСК» за період серпень-вересень 2010 року розбіжність у загальному розмірі становить 14030 грн.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинний на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 статті 7 вказаного вище Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм право платника податку на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Разом з тим, з наданих позивачем до суду доказів, оцінка яким надана судами попередніх інстанцій з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, неможливо встановити які саме послуги (зміст цих послуг), в якому обсязі, були надані контрагентами позивача (ПП «ТПК Меридіан», ТОВ «Бізнесстратег - БСК»), яким чином визначено вартість наданих послуг, не доведено зв'язок цих послуг із господарською діяльністю позивача, а також, економічної доцільності витрат на зазначені послуги, зокрема їх вплив на отримання прибутку. Позивачем документально не доведено факту здійснення господарської операції, у тому числі не доведено мети використання даних послуг у власній господарській діяльності в майбутньому.

Відтак, вірними є висновки судів попередніх інстанцій про відповідність вимогам чинного законодавства донарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на підставі податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко