Ухвала суду № 37345269, 06.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2014 року м. Київ К/800/29999/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року

у справі № 826/1414/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Текно Україна»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Текно Україна» (надалі також - ТОВ «Текно-Україна», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 жовтня 2012 року № 0010162208 та № 0010172208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Текно Україна» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 квітня 2013 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Текно Україна» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 11 жовтня 2012 року № 0010162208 про визначення податкового зобов'язання ТОВ «Текно Україна» з податку на прибуток за основним платежем - 224 959,00 грн., за штрафними санкціями - 1,00 грн., всього на суму - 224 960,00 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 11 жовтня 2012 року та № 0010172208 з податку на додану вартість за основним платежем - 181 349,00 грн., за штрафними санкціями - 1,00 грн., всього на суму - 181 350,00 грн.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 квітня 2013 року.

Позивач не скористався процесуальним правом надати заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою для нарахування зобов'язання зі сплати податку на додану вартість та податку прибуток на підставі податкових повідомлень-рішень 11 жовтня 2012 року № 0010162208 (загальна сума грошового зобов'язання 224960 грн.) та від та № 0010172208 (загальна сума грошового зобов'язання 181349 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної позапланової виїзної перевірки від 27 вересня 2012 року № 767/22-8/37506976, про порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 224959, грн., а саме за І квартал 2011 року - 205094 грн., за 2 квартал 2011 року - 19865 грн.; пункту 198.1 статті 198, статті 185 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 191349, 00 грн., у тому числі по періодах: березень 2011 року - 164075 грн., травень 2011 року -17274 грн.

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що договори, укладені позивачем з його контрагентами є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, порушують публічний порядок, а тому є нікчемними, оскільки у контрагентів підприємства відсутні матеріально-технічні ресурси для ведення господарської діяльності, що підтверджується актом від 10 лютого 2012 року № 315/231-36917481 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Ново-Ком» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за період із 1 лютого по 30 вересня 2011 року та актом від 15 травня 2012 року № 299/22-300/37156768 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Ардея Тех» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за період із 1 вересня 2010 року по 31 травня 2011 року.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналогічні положення щодо права платника на включення витрат до складу витрат містилися і в підпункті 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинний до 1 квітня 2011 року.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 1 березня 2011 року між позивачем та ПП «Ново-Ком» укладено договір поставки освітлювального обладнання № 01/03/11-001, а з ПП «Ардея Тех» - договір поставки освітлювального обладнання № 01.03-11-2 за умовами яких контрагенти позивача зобов'язались поставити товар, а позивач - прийняти та оплатити його.

Фактичне здійснення господарських операцій на виконання умов зазначених вище договорів підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та податковими накладними, договором зберігання. Оплата згідно з вказаними договорами підтверджується виписками банку, що містяться в матеріалах справи.

Крім цього, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, отриманий від ПП «Ардея Тех» та ПП «Ново-Ком» товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності шляхом подальшого продажу обладнання ТОВ «АТСЕТ», ТОВ «ЕКСПОЛАЙТБУД КОМПАНІ», ТОВ «МАРКА Україна».

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Ардея Тех» та ПП «Ново-Ком».

Також суд апеляційної інстанції дотримався позиції Європейського суду з прав людини, що висловив суд пункті 53 Рішення від 20 вересня 2012 року у справі «Федорченко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку, що акти про результати податкових перевірок контрагентів позивача не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовує реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Ардея Тех» та ПП «Ново-Ком», факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, юридично правильним є висновок про те, що податкові повідомлення-рішення 11 жовтня 2012 року № 0010162208 та № 0010172208 прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення по справі рішення є законним і обґрунтованим, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко