Рішення № 37344250, 04.02.2014, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1328/2-302/11 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л.

Провадження № 22-ц/783/1127/14 Доповідач в 2-й інстанції: Штефаніца Ю. Г.

Категорія: 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Штефаніци Ю.Г.

суддів: Бойко С.М., Берези В.І.,

за участі судового секретаря: Брикайло М.В.,

представника ПАТ«Фольксбанк» Федорюк І.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк» на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 21 травня 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и л а:

В липні 2010 року позивач звернувся із позовом до суду, в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог, просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку на його користь заборгованість за кредитним договором №KF45275 в сумі 222 235,07 доларів США.

Вимоги обґрунтовував тим, що 26 жовтня 2007 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є позивач та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №KF45275, відповідно до умов якого банк надав останній грошові кошти в сумі 218 000 доларів США з кінцевим строком погашення заборгованості до 16 жовтня 2027 року.

В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 26 жовтня 2007 року було укладено договір поруки із ОСОБА_4, відповідно до умов якого, поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник.

Відповідачі своїх зобов'язань належним чином не виконують, внаслідок чого в них утворилась заборгованість, яка становить 222 235,07 доларів США.

З огляду на те, що відповідачі в добровільному порядку відмовляються погасити заборгованість за кредитним договором, позивач вимушений звернутися до суду за захистом порушеного права.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 21 травня 2012 року вищезазначений позов задоволено частково. Судом постановлено стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованість по тілу кредиту в розмірі 11804 доларів США, відсотків за користування кредитом в розмірі 16 887,36 доларів США та пеню в розмірі 3691,71 доларів США. Вирішено питання про судові витрати. В решті позовних вимог відмовлено.

Це рішення суду оскаржив позивач, Публічне акціонерне товариство (далі ПАТ) «Фольксбанк». В апеляційній скарзі, посилаються на незаконність, необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалення рішення без повного та всебічного з'ясування обставин справи, без належної оцінки всіх доказів. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апелянт стверджує, що судом першої інстанції не враховано той факт, що Банк неодноразово направляв листи, в яких зазначалася сума простроченого боргу та попереджалося про те, що у випадку непогашення боргу Банком буде вжито заходи щодо примусового стягнення суми боргу.

Крім того зазначає, що 23 грудня 2009 року відповідачам було направлено листи-вимоги, в яких чітко зазначалось, що у випадку непогашення простроченої заборгованості протягом 30 днів з моменту отримання даної вимоги, банк буде вимагати дострокового повернення суми кредиту, що залишилась.

В апеляційній скарзі також звертається увага суду не те, що протягом встановленого у вимозі банку строку відповідачами не було повернуто всієї простроченої заборгованості за кредитом, а тому банк скористався правом на дострокове повернення кредиту, процентів та штрафних санкцій. Апелянт також вказує, що при винесенні рішення суд не дослідив той факт, що на день ухвалення рішення розмір простроченої заборгованості за кредитним договором є значно більшим, адже позивачем подавався розрахунок боргу станом на 03 червня 2010 року. (а.с. 136-137).

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.190-191).

Причину неявки представника ОСОБА_3 в судове засідання апеляційного суду у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі в районному суді, без надання будь-яких підтверджень даним обставинам, колегія суддів не визнала поважною та не знайшла підстав для задоволення її клопотання щодо відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника «Фольксбанк» Федорюк І.Г. на обґрунтування апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як визначено положеннями ст.214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин,яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак зазначеним вимогам закону дане рішення в повній мірі не відповідає.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір.

Відповідно з ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи та безспірно встановлено судом, 26 жовтня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № KF 45275, згідно якого їй було надано грошові кошти у розмірі 218 тис. дол. США строком на 20 років з кінцевим строком погашення не пізніше 16 жовтня 2027 року. Вказаний кредит надавався для рефінансування іпотечного кредиту та ремонту житлового будинку.

Згідно п. 1.2. кредитного договору позичальник зобов'язується повернути банку основну суму кредиту частинами відповідну до графіку платежів за кредитом, згідно із додатком № 1 до кредитного договору і є його невід'ємною частиною та сплатити проценти за користування кредитом у строки та в порядку, передбачених кредитним договором.

Згідно із п. 1.3. кредитного договору процент за користування кредитом встановлюється у розмірі 11,5% річних. У випадку виникнення простроченої заборгованості за кредитом або частиною кредиту та/або процентами, процент за користування кредитом встановлюється в розмірі 14,5% річних.

У якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором з відповідачем ОСОБА_4 укладено договір поруки від 26 жовтня 2007 року за № РО 91402, згідно з умовами якого ОСОБА_4 являється поручителем по зобов'язаннях позичальника.

Відповідно до розрахунку кредитної заборгованості станом на 03 червня 2010 року заборгованість відповідача ОСОБА_3 перед банком складає 222 235,07 дол. США, з них 11 804, 00 дол. США заборгованість за кредитом, 201 656, 00 дол. США - заборгованість по залишку кредиту, 16 887, 36 дол. США - заборгованість по процентах, 3691, 71 дол. США - пеня.

Задовольняючи частково позовні вимоги та відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції керувався висновками Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за № 1-26/2011 та дійшов до висновку про те, що споживач за договором споживчого кредиту має право не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень.

При вирішенні цього питання суд виходив з положень п.10 ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено обов'язок кредитодавця письмово повідомити споживача про свою вимогу дострокового повернення споживчого кредиту. За висновком суду першої інстанції даної вимоги позивачем дотримано не було.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що перед зверненням до суду із цим позовом банк не направляв відповідачам письмові вимоги про повернення всієї суми кредиту (у тому числі частини кредиту, строк виплати якого ще не настав) та нарахованих відсотків. Ці вимоги стосувалися лише простроченої заборгованості по кредиту та відсотках, про що в них чітко зазначалося з вказівкою суми. У них позивач роз'яснює боржникам своє право, передбачене ч. 2 ст. 1050 ЦК України, вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася. Однак цим правом не скористався і такої письмової вимоги не заявив.

Однак, колегія суддів за результатами перевірки матеріалів справи, законності і обґрунтованості оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог вважає такі висновки суду необґрунтованими, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до умов кредитного договору, а саме п. 5.2.9 позичальник зобов'язується повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти, а також можливі пеню та штрафні санкції, незалежно від строку виконання зобов'язання у наступних випадках, зокрема:

· затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць;

· або перевищення суми заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків;

· несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту;

· утворення у позичальника простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами;

· іншого істотного порушення умов кредитного договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченнями), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Як вбачається із положень пункту 1.2. додатку № 1 від 26 жовтня 2007 р. до кредитного договору, сторони погодили та передбачили, що у випадку недотримання Позивачем даного графіку, Банк має право достроково розірвати кредитний договір.

Матеріалами справи встановлено, що банк неодноразово надсилав на адресу позичальника та поручителя листи вимоги про погашення всієї суми заборгованості та попереджав про наслідки невиконання вимог банку, зокрема про право банку достроково вимагати повернення кредиту (а.с.29, 31, 33 108, 119).

Зазначені листи відповідачами отримані (а.с.30,32,34, 108 зв.,110).

Відповідно до ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі, зокрема: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці.

Відповідно до розрахунку загальної заборгованості по Кредитному договору №КF45275 від 26.10.2007 року станом на 03.06.2010 року заборгованість відповідача ОСОБА_3 перед ПАТ «Фольксбанк» складає 222 235,07 доларів США, зокрема, з них 11804,00 доларів США - заборгованість за кредитом, 201 656,00 доларів США - заборгованість по залишку кредиту у зв'язку з рішенням про припинення кредитування, 16887,36 доларів США - заборгованість по процентах, 3691,71 доларів США - пеня.

Вказані розрахунки відповідачем належно не спростовані.

Згідно наданої банком виписки по кредитному договору №KF45275 від 26.10.2007 року (а.с.115-117) та тверджень апелянта щодо фактично погашених сум по кредиту станом на 3 червня 2010 року, останнє погашення по відсотках здійснено позичальником 09 березня 2010 року, а по тілу кредиту 29 травня 2009 року, що свідчить про істотне порушення умов кредитного договору та надавало право банку на дострокове повернення кредиту.

На момент прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення від 21 травня 2012 року боржником не надано суду належних доказів того, що порушення ним умов виконання кредитного договору щодо погашення заборгованості не носило істотного характеру та не давало підстав для дострокового повернення кредиту.

Діючи відповідно до положень ст.15, 16 ЦК України, банк правомірно звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення суми Боргу за кредитом, в тому числі щодо дострокового стягнення неповернутої основної суми кредиту в розмірі 201 656 доларів США..

На вказані обставини спраи та вимоги норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції не звернув уваги та безпідставно відмовив банку стягнути достроково з відповідачів солідарно заборгованість по залишку кредиту.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає що оскаржуване рішення суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Фольксбанк», як правонаступника ВАТ «Електрон Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 щодо стягнення заборгованості по залишку кредиту в розмірі 201 656 доларів США слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

З відповідачів підлягають стягненню і понесені позивачем судові витрати в розмірі 1609 грн. у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1ст.307, ч.1ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 21 травня 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 щодо стягнення заборгованості по залишку кредиту в розмірі 201 656 доларів США скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким ці позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно в користь Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк» ( 79000, м.Льві, вул.Грабовського, 11, код ЄДРПОУ 19358632, МФО 325213, р/р№32002100500 в ЛТУ НБУ м.Львова) заборгованість по залишку неповернутого кредиту за кредитним договором №KF45275 від 26.10.2007 року в розмірі 201 656 (двісті одна тисяча шістсот п'ятдесят шість) доларів США та сплачений судовий збір в розмірі 1609 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Штефаніца Ю.Г.

Судді: Береза В.І.

Бойко С.М.