Постанова № 37342262, 24.02.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2014 р. Справа № 903/1176/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Миханюк М.В.

судді Василишин А.Р. ,

судді Савченко Г.І.

при секретарі судового засідання Кушніруку Р.В.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення господарського суду Волинської області від 12.12.2013 р. у справі №903/1176/13

за позовом Волинської обласної спілки споживчих товариств

до підприємця ОСОБА_1

про стягнення 56070 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Сорока В.Г. (дов. №1-48/1 від 03.02.2014 року)

відповідача - ОСОБА_3 (дов. б/н, від 21.01.2014 року)

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 ГПК України. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу заявлено не було. Заяви про відвід суддів не надходило.

Рішенням господарського суду Волинської області від 12.12.2013 року №903/1176/13 (суддя Черняк Л.О.) задоволено позов Волинської обласної спілки споживчих товариств до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення в сумі 56070 грн. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Волинської спілки споживчих товариств 56070,00 грн. - 3% річних, а також 1720,50 грн. - судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення з позовом до суду підприємець ОСОБА_1 обов'язок зі сплати грошової суми покладений на нього в судовому порядку не виконав, про що свідчить довідка Волинської облспоживспілки за підписом голови правління та головного бухгалтера, в якій зазначено, що станом на 15.10.2013р. кошти в сумі 803520,00грн., присуджені до стягнення в рахунок відшкодування вартості користування майном, позивачу не сплачені. Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. А тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, за період з 16.06.2011 року по 15.10.2013 року. Враховуючи те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України.

Не погоджуючись з даним рішенням підприємець ОСОБА_1 звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 12.12.2013 року у справі №903/1176/13 повністю та прийняти нове рішення, яким в позові Волинської обласної спілки споживчих товариств відмовити.

Скаржник вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим і таким, що винесено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, мають місце невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. В обгрунтування викладеного в скарзі скаржник зазначає, що господарським судом Волинської області при прийнятті рішення не враховано, що на підставі рішення господарського суду Волинської області від 11.04.2011 року у справі №5004/110/11 у відповідача виникло зобов'язання щодо сплати позивачу певної грошової суми. Термін виконання даного зобов'язання не встановлений. Окрім того, покладаючи на сторони обов'язок повернути все отримане на виконання недійсної угоди, стаття 216 Цивільного кодексу України не встановлює терміну виконання такого обов'язку. За таких умов немає підстав вести мову та ставити вимогу про наслідки порушення терміну виконання рішення про застосування наслідків недійсного правочину. Суд першої інстанції не врахував даних вимог законодавства, не застосував тих норм матеріального права, які необхідно було застосувати. Судом першої інстанції безпідставно застосовано приписи статті 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, оскільки вартість користування майном в сумі 803520 грн., яку відповідача зобов'язано повернути позивачу, є не стягненням орендної плати за договором, а є наслідком застосування реституції за недійсним договором.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.01.2014 року апеляційну скаргу підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Волинської області від 12.12.2013 року у даній справі, у складі колегії суддів: головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Павлюк І.Ю., суддя Савченко Г.І. прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.02.2014 року.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 31.01.2014 року, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Павлюк І.Ю., внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді та визначено у справі №903/1176/13 колегію суддів у складі: головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Василишин А.Р., суддя Савченко Г.І.

03.02.2014 року позивач надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити без змін рішення господарського суду Волинської області від 12.12.2013 року у даній справі, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення..

В судовому засіданні 03.02.2014 року оголошувалася перерва до 24.02.2014 року.

Представник скаржника в судових засіданнях 03.02.2014 року та 24.02.2014 року підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення господарського суду Волинської області від 12.12.2013 року у справі №903/1176/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В судових засіданнях апеляційної інстанції 03.02.2014 року та 24.02.2014 року представник позивача повністю заперечив проти доводів апеляційної скарги, надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції, просив апеляційний господарський суд залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В обгрунтування своїх заперечень представник позивача зазначив, що згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. А тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за період з 16.06.2011 року по 15.10.2013 року. Враховуючи те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, судом правомірно застосовано до спірних правовідносин положення статті 625 Цивільного кодексу України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 15.06.2011 року у справі №06/5004/110/11 23.02.2002 між орендодавцем Луцьким госпрозрахунковим ринком, правонаступником якого є Волинська Обласна спілка споживчих товариств, та орендарем - підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди з викупом споруди туалету площею 216 кв. м, яка розташована на ринку "Завокзальний" у АДРЕСА_1 терміном на 12 років 9 місяців. Пунктом 4.1 договору передбачено, що орендні платежі здійснюються шляхом зарахування вартості виконаних робіт по капітальному ремонту в орендну плату об'єкту, що орендується.

Рішенням господарського суду Волинської області від 15.11.2007 у справі за №8/77-92 задоволено позов Волинської Обласної спілки споживчих товариств та визнано недійсним Договір оренди з викупом від 23.03.2003, укладений на 12 років і 9 місяців між Луцьким госпрозрахунковим ринком та підприємцем ОСОБА_1 на споруду туалету, площею 216 м2, який розташований на території ринку "Завокзальний" у м.Луцьку. Залишаючи дане рішення без змін, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 22.05.2008 вказав, що застосування реституції за оспорюваним договором попередніми судовими інстанціями не розглядалось, а тому може бути предметом розгляду іншого судового провадження.

Колегією суддів Рівненського апеляційного господарського суду встановлено, що як слідує з постанови Вищого господарського суду України від 31.12.2012 року у справі №06/5004/110/11 підприємець ОСОБА_1 звертався із позовом до Волинської обласної спілки споживчих товариств та просив стягнути 264 568 грн. вартості здійсненого капітального ремонту громадської вбиральні, яка розташована на території ринку "Завокзальний". АДРЕСА_1. Оскільки недійсна угода не створює юридичних наслідків, посилаючись на п.1 ст.216 Цивільного кодексу України, позивач просив застосувати реституцію за недійсною угодою у вигляді повернення вартості капітального ремонту об'єкта оренди. Ухвалою господарського суду від 24.03.2011 даний позов залишено без розгляду за клопотанням відповідача, погодженим у судовому засіданні із представником позивача, на підставі п.2 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у провадженні господарського суду Волинської області є справа між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а саме між ФОП ОСОБА_1 та Волинською ОСС про стягнення 264568 грн. вартості капітального ремонту споруди туалету в межах заявленого зустрічного позову у справі №6/32-71 за позовом Волинської обласної спілки споживчих товариств до ФОП ОСОБА_1, за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації", про повернення майна, переданого за недійсним правочином.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду від 11.04.2011 року у справі №06/5004/110/11 позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Волинської обласної спілки споживчих товариств про стягнення 264 568 грн. 00 коп. витрат на капітальний ремонт - залишено без розгляду з підстав п.2 ст.81 Господарського процесуального кодексу України.

Зустрічний позов Волинської обласної спілки споживчих товариств - задоволено, з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь останньої стягнуто плату за користування майном в сумі 803520 грн. 00 коп. та 8 271 грн. - судових витрат.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.06.2011 року у справі №06/5004/110/11, з підстав порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме розгляд господарським судом справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Волинської області від 11.04.2011р. у справі №06/5004/110/11 - задоволено частково. Рішення місцевого суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким зустрічний позов Волинської обласної спілки споживчих товариств задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, Ідент. номер НОМЕР_1. р/р НОМЕР_2 в Ощадбанку м.Луцька МФО 3033989) на користь Волинської обласної спілки споживчих товариств (43016 м.Луцьк, вул.Ковельська, 13, код ЄДР 03339242. р/р 260053013000 в КБ "Західінкомбанк". МФО 303484) 803520грн. плати за користування майном, 8035грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. плати за послуги з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Як встановлено судом першої інстанції 01.07.2011р. на виконання рішення господарського суду Волинської області від 11.04.2011 р. у справі №06/5004/110/11 та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 15.06.2011р. господарським судом Волинської області видано наказ про примусове виконання рішення №06/5004/110/11. Останній дійсний для пред'явлення до виконання до 15.06.2012 р.

21.07.2011р. заступником начальника відділу державної виконавчої служби Луцького районного управління юстиції видано постанову про відкриття виконавчого провадження (ВИ № 27746914) з виконання наказу №06/5004/110/11 від 01.07.2011 року. .

05.09.2011р. підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Волинської області із скаргою на дії органів ВДВС та просив постанову заступника начальника відділу державної виконавчої служби Луцького районного управління юстиції від 21.07.2011 року про відкриття виконавчого провадження (ВП № 27746914) скасувати.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 05.09.2011р. у справі № 06/5004/110/11 було прийнято вказану скаргу до розгляду, провадження у справі по її розгляду зупинено до повернення матеріалів справи з Рівненського апеляційного господарського суду до господарського суду Волинської області.

03.10.2011р. на адресу господарського суду Волинської області надійшли матеріали по справі № 06/5004/110/11, чим усунуто обставини, що були підставою для зупинення провадження у справі.

Ухвалою господарського суду від 14.11.2011р., провадження по розгляду скарги про визнання неправомірними дії органу державної виконавчої служби - відділу державної виконавчої служби Луцького районного управління юстиції було зупинено до закінчення касаційного перегляду справи №06/5004/110/11 за позовом підприємця ОСОБА_1 до Волинської обласної спілки споживчих товариств про стягнення 264568 грн. та зустрічним позовом Волинської обласної спілки споживчих товариств до Підприємця ОСОБА_1 про стягнення 803520 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.01.2012 року у справі №06/5004/110/11 касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.06.2011 року у справі №06/5004/110/11 скасовано, рішення господарського суду Волинської області від 11.04.2011 року у справі №06/5004/110/11 залишено без змін.

14.02.2012р. на адресу господарського суду Волинської області надійшли матеріали по справі №06/5004/110/11 із Вищого господарського суду України, чим усунуто обставини, що були підставою для зупинення розгляду скарги. Тому, ухвалою суду від 21.02.2012р. провадження у справі поновлено.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 27.02.2012р. у задоволенні скарги судом відмовлено.

24.10.2012р. ухвалою суду в задоволенні заяви підприємця ОСОБА_1 про відстрочку виконання рішення господарського суду Волинської області від 11.04.2011р., відмовлено.

Ухвалою суду від 13.03.2013р. задоволено скаргу Волинської облспоживспілки, визнано неправомірною бездіяльність відділу Державної виконавчої служби Луцького районного управління юстиції в частині не опису земельних ділянок в межах суми звернення стягнення та витрат на виконавче провадження при примусовому виконанні наказу господарського суду № 06/5004/110/11-1 від 01.07.2011р., зобов'язано відділ Державної виконавчої служби Луцького районного управління юстиції описати земельні ділянки, які належать на праві власності підприємцю ОСОБА_1, в межах суми звернення стягнення та витрат на виконавче провадження.

На момент звернення з позовом до суду підприємець ОСОБА_1 обов'язок зі сплати грошової суми покладений на нього в судовому порядку не виконав, про що свідчить довідка Волинської облспоживспілки за підписом голови правління та головного бухгалтера, в якій зазначено, що станом на 15.10.2013р. кошти в сумі 803520,00 грн., присуджені до стягнення в рахунок відшкодування вартості користування майном, позивачу не сплачені. Відтак, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, Волинська обласна спілка споживчих товариств звернулася до господарського суду Волинської області із позовом про стягнення 3% річних в розмірі 56136 грн., за неналежне виконання відповідачем рішення господарського суду Волинської області від 11.04.2011 року у справі №06/5004/110/11.

З матеріалів справи вбачається, що 12.12.2013 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог та просив суд зменшити розмір позовних вимог, у зв'язку з перерахунком розміру 3% річних, оскільки період за який нараховано відсотки в позовній заяві визначено позивачем невірно.

Зменшення позовних вимог прийнято судом першої інстанції та спір вирішувався судом стосовно ціни позову - 56070 грн.

Рішенням господарського суду Волинської області від 12.12.2013 року №903/1176/13 задоволено позов Волинської обласної спілки споживчих товариств до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення в сумі 56070 грн. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Волинської спілки споживчих товариств 56070,00 грн. - 3% річних, а також 1720,50 грн. - судового збору.

Перевіривши дотримання місцевим судом вимог чинного законодавства при ухваленні оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Колегією суддів Рівненського апеляційного господарського суду встановлено, що рішенням господарського суду Волинської області від 15.11.2007 року, залишеним без змін апеляційною інстанцією (постанова Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2008 року) задоволено позовні вимоги Волинської обласної спілки споживчих товариств до підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна. Визнано недійсним договір оренди з викупом від 23.02.2002 року, укладений на 12 років 9 місяців між Луцьким госпрозрахунковим ринком та підприємцем ОСОБА_1 на споруду туалету, площею 216 кв.м; стягнуто з підприємця ОСОБА_1 на користь Волинської обласної спілки споживчих товариств 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.05.2008 року касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 від 12.02.2008 року залишено без задоволення, а постанову від 23.01.2008 року Львівського апеляційного господарського суду у справі №8/7-92 та рішення господарського суду Волинської області від 15.11.2007 року у даній справі залишено без змін.

Дослідженням матеріалів справи №903/1176/13 встановлено, що підприємець ОСОБА_1 звертався із позовом до Волинської обласної спілки споживчих товариств та просив стягнути 264568 грн. вартості здійсненого капітального ремонту громадської вбиральні, яка розташована на території ринку "Завокзальний", АДРЕСА_1

Ухвалою господарського суду від 24.03.2011р. даний позов залишено без розгляду на підставі п.2 ст.81 Господарського процесуального кодексу України.

В даній справі Волинською обласною спілкою споживчих товариств було заявлено зустрічний позов до підприємця ОСОБА_1 про стягнення 842400 грн. вартості користування майном.

Як вбачається з рішення господарського суду Волинської області від 11.04.2011 року у справі №06/5004/110/11, прийнятого за результатами розгляду зустрічного позову Волинської обласної спілки споживчих товариств до підприємця ОСОБА_1, зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що в зв'язку з визнанням недійсним договору оренди з викупом від 23.02.2002 року на приміщення вбиральні на ринку "Завокзальний" по АДРЕСА_1 та пред'явленням підприємцем ОСОБА_1 позову про застосування наслідків недійсності угоди у вигляді відшкодування вартості ремонту об'єкта оренди в сумі 264568 грн., облспоживспілка має право на застосування реституції в частині відшкодування вартості користування підприємцем майном за період з 23.02.2002р. по 05.03.2007 року (повних 60 місяців) за цінами які існують на момент відшкодування. При цьому за доводами Волинської обласної спілки споживчих товариств вартість користування таким майном за 1 кв.м. становить 62 грн/м.кв, що підтверджує договором оренди, укладеним на даний об'єкт із іншим підприємцем від 01 лютого 2011 року та постановою правління обласної спілки споживчих товариств від 29.12.2010р. Вважає, що оскільки розмір площі , якою користувався підприємець становить 216 кв.м., то загальна сума , що підлягає відшкодуванню становить 803520 грн.

Отже, підставою для звернення Волинської обласної спілки споживчих товариств із зустрічним позовом до підприємця ОСОБА_1 було відшкодування вартості користування підприємцем майном за договором оренди.

Колегією суддів Рівненського апеляційного господарського суду встановлено, що звертаючись із позовною заявою про стягнення з підприємця ОСОБА_1 56136 грн. 3% річних Волинська обласна спілка споживчих товариств здійснила такі нарахування за неналежне виконання рішення господарського суду Волинської області від 11.04.2011 року у справі №06/5004/110/11 в частині відшкодування вартості користування майном, а саме на суму 803520 грн.

Як вбачається з матеріалів даної справи в судовому засіданні суду першої інстанції та в письмовій заяві представник позивача просив суд першої інстанції зменшити розмір позовних вимог, у зв'язку з перерахунком 3% річних, оскільки період за який нараховано відсотки в позовній заяві визначено позивачем невірно. Відтак, позивач просив місцевий господарський суд стягнути з відповідача 56070 грн.

Керуючись ст.22 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції прийняв зменшення позовних вимог та вирішував спір стосовно нової ціни позову - в сумі 56070 грн.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного положення стаття 625 Цивільного кодексу України регулює зобов'язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін та не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за період з 16.06.2011 року по 15.10.2013 року.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент звернення з позовом до суду підприємець ОСОБА_1 обов'язок зі сплати грошової суми, покладений на нього в судовому порядку не виконав, про що свідчить довідка Волинської облспоживспілки (№1-609/1 від 12.12.2013 року, арк. справи 16), в якій зазначено, що станом на 15.10.2013 року кошти в сумі 803520 грн., присуджені до стягнення в рахунок відшкодування вартості користування майном, позивачу не сплачені.

В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено факт прострочення відповідачем виплат за рішенням господарського суду Волинської області у справі №5004/110/11, а відтак правомірно визнано підставним стягнення 3% річних в сумі 56070 грн.

Таким чином, місцевим господарським судом повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 12.12.2013 року у справі №903/1176/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Волинської області від 12.12.2013 року у справі №903/1176/13 - без задоволення.

2. Матеріали справи №903/1176/13 повернути до господарського суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Савченко Г.І.