Ухвала суду № 37338304, 24.02.2014, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/688/14Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 46,67 Кравчук В. М. Доповідач в апеляційній інстанції Вишня Н. В. УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Вишня Н. В. суддів Гончар Н. І. , Пономаренко В. В. при секретаріПосипайко А.І. з участю: апелянта ОСОБА_6,

адвоката ОСОБА_7,

позивача ОСОБА_8,

представника відповідача ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_6 на рішення Шполянського районного суду від 27 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без укладення шлюбу та поділ спільного сумісного майна, -

в с т а н о в и л а :

12 листопада 2013 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа ПАТ «УкрСиббанк» про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без укладення шлюбу та поділ спільного сумісного майна, мотивуючи свої вимоги тим, що з 2005 року він перебував з відповідачкою ОСОБА_6 у фактичних шлюбних відносинах. Проживали однією сім'єю та вели спільне господарство до грудня 2011 року без укладення шлюбу.

Під час спільного проживання однією сім'єю, ними спільно придбано житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1, зареєстрований на ім'я відповідачки, в якому вони разом проживали, та нежитлове приміщення (далі-магазин), за адресою АДРЕСА_2, яке також зареєстроване на ім'я ОСОБА_6

За його власні кошти у будинку зроблено капітальний ремонт, поліпшено його технічні та експлуатаційні характеристики та зроблено повну реконструкцію нежитлового приміщення під діючий магазин, що збільшило його вартість майже вдвічі, оскільки відповідачка не мала достатнього доходу для оплати таких робіт.

Факт спільного проживання та ведення спільного господарства і розпорядження спільними коштами підтверджується також тим, що під час спільного проживання на його ім'я було оформлено договір споживчого кредиту від 14 травня 2008 року, за яким він отримав гроші в сумі 35 000 доларів США для придбання спільного майна, а відповідачка була поручителем за цим договором. Для забезпечення договору споживчого кредиту, відповідачкою, як поручителем, було передано в іпотеку банку спільно набутий житловий будинок по укладеному договору іпотеки від 14 травня 2008 року, в якому місцем проживання іпотекодавця було зазначено: АДРЕСА_1.

05 червня 2007 року позивач з відповідачкою звернулися до ЗАТ "Інститут Репродуктивної медицини" як чоловік та дружина за медичною допомогою по лікуванню безпліддя, оскільки проживали разом, однією сім'єю та бажали мати спільних дітей. Даний факт безперечно підтверджує факт спільного проживання подружжя без укладення шлюбу між ним та відповідачкою.

За час спільного проживання в інших шлюбних відносинах сторони не перебували.

Тому просить суд: - встановити факт спільного проживання однією сім'єю без укладення шлюбу громадянина ОСОБА_8 та громадянки ОСОБА_6 в період з січня 2005 по січень 2012 року;

- визнати житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення, магазин за адресою АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_6;

- поділити спільне сумісне майно, а саме, визнати за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину вищевказаного будинку та 1/2 частину нежитлового приміщення, магазину.

В ході судового розгляду позивач уточнив свої позовні вимоги та просив встановити факт спільного проживання однією сім'єю без укладення шлюбу позивача ОСОБА_8 та відповідачки ОСОБА_6 в період з січня 2005 року по грудень 2008 року.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 27 січня 2014 року позов про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без укладення шлюбу та поділ спільного сумісного майна задоволено повністю.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_6, вважаючи рішення суду таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати і ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що сторони з січня 2005 року по грудень місяць 2008 року проживали разом у спільно придбаному будинку, розташованому по АДРЕСА_1. Між ними були взаємні сімейні відносини притаманні подружжю. При цьому суд зазначає, що відповідачкою ОСОБА_6 не надано належних та допустимих доказів того, що кошти, за які придбано спірний будинок та магазин, були її особистими коштами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Встановлено, що з січня місяця 2005 року позивач ОСОБА_8 почав проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6.

Під час проживання однією сім'єю, згідно договору купівлі-продажу будинку під скасувальною умовою від 3.06.2005 року, укладеному між ОСОБА_10, як продавцем та ОСОБА_6, як покупцем та ЗАТ КБ «Приватбанком» сторони придбали житловий будинок в АДРЕСА_1 (а.с.6). Договір укладений на ім'я відповідачки зі згоди позивача.

При цьому вони мали спільне господарство, дбали про поліпшення умов проживання.

Під час спільного проживання сторони бажали народити дитину. Даний факт підтверджується копією договору про надання медичної допомоги від 05.06.2007 року, в якому прізвище «жінки» вказано ОСОБА_6, прізвище «чоловіка» - ОСОБА_8 з відповідними їх підписами «жінки» та «чоловіка». Аналогічні записи зроблено і в заяві- зобов'язанні подружжя від 05.06.2007 року, в яких зазначено місце проживання «дружини» і «чоловіка» - АДРЕСА_1 (а.с. 16-17, 18).

Проживаючи разом, сторони мали взаємні права та обов'язки, спільно дбали про поліпшення умов для проживання. Так, 14 травня 2008 року позивач ОСОБА_8 уклав кредитний договір № 11345022000 від 14.05.2008 року з АКІБ «УкрСиббанк», згідно якого отримав кошти в іноземній валюті в сумі 35000 доларів США, що дорівнює еквіваленту 176750,00 грн. (а.с. 73-76). Відповідачка ОСОБА_6 виступала поручителем по даному кредитному договору, що підтверджується договором поруки № 203253 від 14.05.2008 року (а.с. 85).

Згідно договору іпотеки № 85213 від 14.05.2008 року, відповідачка ОСОБА_6, з метою забезпечення грошового зобов'язання по вищезазначеному кредитному договору, зі згоди чоловіка, передала в іпотеку зареєстрований на неї житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1. (а.с. 79).

На даний час, згідно повідомлення ПАТ «УкрСиббанк», зобов'язання по кредитному договору № 11345022000 від 14.05.2008 р. виконані в повному обсязі, кредит погашений (а.с. 30-31).

Відповідно до ч.1 ст.182 ЦК право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до положень ч.1 ст.334 ЦК право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлене договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що нежиле приміщення їдальні відповідачці ОСОБА_6 було передане в момент його придбання - укладення договору купівлі-продажу від 03.04.2008 року, про що свідчить договір іпотеки від 03.04.2008 року, де зазначено, що ОСОБА_6, як іпотекодавець, передає в іпотеку нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу 03.04.2008 року, реєстр №725 та зареєстровано в реєстрі прав власності на об'єкт нерухомого майна 03.04.2008 року за реєстраційним номером 22776349 та записано в реєстраційну книгу №2н за №145 і немає жодних договірних змін строків позовної давності щодо правочинів на підставі яких іпотекодавець набув право власності на предмет іпотеки. Ринкова вартість предмета іпотеки, згідно звіту суб'єкта оціночної діяльності становить 407 447 грн. (а.с.77).

Пізніше, після проведеної реконструкції їдальні в магазин, відповідачкою отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 04.02.2009 року - нежиле приміщення-магазин, загальною площею 159 кв.м, розташоване по АДРЕСА_2, видане на підставі рішення виконавчого комітету Шполянської міської ради №603 від 24.12.2008 року, який, згідно витягу з реєстру, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_6 (а.с.8).

Така поведінка сторін та їх відносини узгоджуються з поняттям сім'ї, визначеним в ч.2 ст.3 СК України, де зазначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Встановлюючи факт проживання сторін однією сім'єю, судом першої інстанції належним чином також дана оцінка показам свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які підтвердили про проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_6 однією сім'єю з січня 2005 року по грудень 2008 року, ведення сімейного побуту та спільного бюджету, придбання майна.

Крім того, згідно адресної довідки №446 від 10.12.2013 року, виданої Шполянським РС УДМС України в Черкаській області, по відомостях картотеки адресно-довідкового матеріалу ОСОБА_8 дійсно був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 в період з 03.08.2005 року по 13.12.2011 року (а.с.81).

Всі наведені вище обставини спростовують надані відповідачкою докази - заяви, які вона подавала 03.06.2005 року та 03.08.2008 року до приватного нотаріуса під час укладення договорів купівлі-продажу та договорів іпотеки відповідно житлового будинку в АДРЕСА_1 та нежилого приміщення їдальні з прибудовами, переобладнаної в подальшому в магазин, в АДРЕСА_2, де зазначено, що вона, ОСОБА_6, на момент укладення вказаних договорів в шлюбі не перебуває та ні з ким однією сім'єю не проживає. Тим більше, що нотаріусом вказані в заяві дані перевірялися за паспортом, де в графі «Сімейний стан» відсутній штамп та відмітка про реєстрацію шлюбу. Інші докази того, що вона ні з ким однією сім'єю не проживала, нотаріусу не надавалися (а.с.87-90).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання права на частку у майні, що є у спільній сумісній власності, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення такого факту має юридичне значення.

Водночас суд першої інстанції, дійшовши висновку про доведеність факту проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_6 однією сім'єю без шлюбу з січня 2005 року по грудень 2008 року і, пославшись на норми, передбачені ст.74 СК України, обґрунтовано дійшов висновку про право спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на набуті за час шлюбу житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1, та нежитлове приміщення - магазин, що розташований по АДРЕСА_2 та рівність їх часток.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Порушення ОСОБА_8 питання про встановлення факту проживання однією сім'єю фактично пов'язується з вирішенням спору з права спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на набуте за час спільного проживання майно.

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, які регулюють названі правовідносини.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення гл. 8 СК України щодо права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 74 СК ).

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт перебування його з ОСОБА_6 у період з січня 2005 року до грудня 2008 року у фактичних шлюбних відносинах і проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а також ведення спільного господарства та наявності єдиного сімейного бюджету.

Наведені вище обставини також спростовують доводи відповідачки про те, що позивач її знайомий, разом вони ніколи не проживали і спільне господарство ніколи не вели. ОСОБА_6 не надала суду доказів, які б підтверджували факт не проживання її та позивача однією сім'єю в спірний період.

У зв'язку з цим, набуте ОСОБА_8 та ОСОБА_6 за час фактичних шлюбних відносин майно, згідно з нормами ст. 60 і ст. 74 СК України належить їм на праві спільної сумісної власності, незважаючи на те, що було зареєстроване на ім'я відповідачки ОСОБА_6. Між сторонами не укладалися договори щодо спірного майна, як це передбачено ст. 74 СК України, тому це майно судом визнано їхньою спільною сумісною власністю й кожен з них має право на 1/2 його частину.

Апелянт в скарзі зазначає, що суд першої інстанції, не застосував строк позивної давності, чим порушив норми матеріального права.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених статтями 253 - 255 цього Кодексу.

З урахуванням того, що між сторонами була усна домовленість про добровільне врегулювання питання з приводу поділу спільно набутого майна, однак при зверненні позивача 2013 році до ОСОБА_6 по питанню передачі у його власність нерухомого майна, відповідачка відмовилася в добровільному порядку вирішити питання. Позивач дізнався про порушення його права в 2013 році, та звернувся з позовом в межах строків позовної давності.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні спору об'єктивно оцінив докази та дав їм належну правову оцінку, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, правильно визначив норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняв обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Шполянського районного суду від 27 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без укладення шлюбу та поділ спільного сумісного майна залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :