Ухвала суду № 37335908, 18.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/5382/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Колеснікова І.С. Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

18 лютого 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СБМУ «Підряд» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районні головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 року позов задоволено повністю.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати постанову від 13.11.2013 року, оскільки вважає, її незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ «Укрпромбуд» за серпень-вересень 2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 30.08.2013 № 100/22-3/25298093 (надалі - акт перевірки).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Укрпромбуд», є нікчемним і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Як наслідок, у ході перевірки встановлено порушення позивачем положень пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 та пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до донарахування позивачеві податку на додану вартість у розмірі 499290,00 грн

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.09.2013 № 0000882301, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 624130,00 грн ( за основним платежем - 499290,00 грн, за штрафними санкціями - 124823,00 грн).

Позивач, вважаючи неправомірними прийняті рішення відповідача, звернувся з позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку про протиправність донарахування позивачеві сум податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій за спірним податковим повідомленням-рішенням, з огляду на те, що судом встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Витрати для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Положеннями п. 198.2 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Відповідно до п. 198.6 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судом встановлено, ТОВ «СБМУ «Підряд» є виробником асфальтобетонних сумішей, проектна потужність якого дозволяє виробляти 80000 тон асфальтобетонних сумішей на місяць. Підприємство має власну акредитовану лабораторію, яка контролює якість виробленої редукції та здійснює вхідний контроль сировини, що підтверджується відповідним свідоцтвом про атестацію.

06.08.2012 між позивачем та ТОВ «Укрпромбуд» укладено договір купівлі-продажу № 0608-01 (далі - договір).

Відповідно до умов договору продавець (ТОВ «Укрпромбуд») передав у власність покупця (ТОВ «СБМУ «Підряд») стабілізатор асфальтобетонної суміші ВИАТОП-66, загальна кількість та ціна якої визначається у специфікаціях на поставку, що є невід'ємною частиною даного договору.

Зазначена добавка використовується при виробництві щебеневомастикових асфальтобетонних сумішів із розрахунку 0,004 тони (4 кг) добавки на 1 тону асфальтобетонної суміші у відповідності до технологічного регламенту виготовлення, копія якого наявна у матеріалах справи.

Умовами договору передбачено, що поставка товару здійснюється автомобільним транспортом на умовах DDР (Інкотермс в редакції 2010 року (пункт 4.2 договору від 06.08.2012). Оплата за товар здійснюється у безготівковій формі на підставі рахунку-фактури (пункт 3.2 договору).

Відповідно до матеріалів справи, на виконання договору ТОВ «СБМУ «Підряд» виробило щебеневомастикову асфальтобетонну суміш у кількості 46750 тон з використанням добавки «стабілізатор асфальтобетонної суміші «Віатоп-66. На підтвердження якості товару позивачем надано копії відповідного сертифікату та висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

Позивачем на підтвердження факту постачання продукції надано суду виписані ТОВ «Укрпромбуд» рахунки та видаткові накладні. Транспортування продукції підтверджується наявними у справі товарно-транспортними накладними (а.с.38-67).

Згідно з матеріалами справи, ТОВ «Укрпромбуд» виписало на адресу позивача податкові накладні: від 10.09.2012 № 7 на суму 320400,00 грн (у тому числі ПДВ - 53400,00 грн); від 11.09.2012 № 8 на суму 240300,00 грн (у тому числі ПДВ - 40050,00 грн); від 04.09.2012 № 4 на суму 272340,00 грн (у тому числі ПДВ - 45390,00 грн); від 07.08.2012 № 9 на суму 640800,00 грн (у тому числі ПДВ - 106800,00 грн); від 10.08.2012 № 12 на суму 320400,00 грн (у тому числі ПДВ - 53400,00 грн); від 09.08.2012 № 15 на суму 320400,00 грн (у тому числі ПДВ - 53400,00 грн); від 22.08.2012 № 21 на суму 240300,00 грн (у тому числі ПДВ - 40050,00 грн); від 29.08.2012 № 28 на суму 320400,00 грн (у тому числі ПДВ - 53400,00 грн); від 31.08.2012 № 29 на суму 320400,00 грн (у тому числі ПДВ - 53400,00 грн).

На підтвердження здійснення розрахунків у матеріалах справи міститься банківська виписка (а.с.80).

Водночас у подальшому асфальтобетонну суміш було реалізовано представництву «ТОДІНІ Коструціоні Дженералі С.П.А.». На підтвердження цього факту позивач надав договір поставки, специфікації, видаткові накладні, податкові накладні та інше (а.с.155-172).

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про скасування податкового повідомлення-рішення, оскільки реальність вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, що в свою чергу є наслідком правомірного формування податкового кредиту з боку позивача.

Апелянт в апеляційній скарзі посилається як на підставу для скасування судового рішення - Акт від 08.04.2013 року №1290/22.1/24373361 про неможливість проведення перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбуд» (код ЄДРПОУ 24373361) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин з TOB «Ю.О. Електронікс-1» (код ЄДРПОУ 24373361) та іншими суб'єктами господарювання за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року. При цьому зазначає, що в ході відпрацювання TOB «Укрпромбуд» та його контрагентів встановлено відсутність в них виробничих фондів, основних засобів та інших технічних можливостей для здійснення господарської операції.

Суд апеляційної інстанції вважає доводи апелянта необґрунтованими, оскільки наведені обставини не є належними та допустими доказами, які підтверджують нереальне вчинення господарських операцій.

Щодо посилання відповідача на те, що укладена угода між позивачем та його контрагентом є нікчемним правочином, то суд вважає за потрібне зазначити таке.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, нікчемним є правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а, відповідно до ст. 27 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, та відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність та кого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 160, п. 2 ч. 1 ст. 197, ст.ст. 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 року - без змін.

Ухвала апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.