Рішення № 37334083, 25.02.2014, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2014 р. Справа № 909/25/14 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Цюх Г. З., при секретарі судового засідання Ломей Л. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Забудова -Центр", Залізничне шосе, 47, м. Київ, 01103 (представник позивача: Музичка Марія Володимирівна ТзОВ "Юридична фірма Вернер", а/с 84, м.Київ, 01010)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорногори", с.Бистрець, Верховинський район, Івано-Франківська область, 78707

про стягнення заборгованості в сумі 65372,43 грн.

за участю представників сторін:

від позивача представники не з'явилися.

від відповідача: Потапова М.В. - представник, довіреність № 46/02 від 03.02.14

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Забудова-Центр" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорногори" про стягнення заборгованості в сумі 65372,43 грн., в тому числі 42000 грн. основного боргу, 17805,7 грн. пені, 1824,7 грн. інфляційних та 3742,03 грн. - 3%.

Представник позивача в засідання суду не з"явився, направив суду клопотання від 24.02.14 (вх.№2904/14 від 24.02.14) про відкладення розгляду справи у зв"язку з неможливістю з"явитись в судове засідання. В попередньому судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав вказаних у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнає в частині суми основного боргу, 3 % річних та інфляційних. Щодо нарахування пені просить суд застосувати строк позовної давності у відповідності до ст. 258 Цивільного кодексу України, про що представником відповідача подано заяву б/н від 11.02.14 (вх. №3034/14 від 25.02.14).

За таких обставин, згідно ст.75 ГПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника позивача за наявними в ній матеріалами, враховуючи, що у суду є всі необхідні докази для вирішення спору по суті, запобігаючи та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

16.05.07 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Забудова -Центр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чорногори" укладено договір позики (строкової поворотної фінансової безпроцентної допомоги) №16/05-07.

Відповідно до п.1.1. договору із змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 01.10.07 позивач передає у власність відповідачу кошти в сумі 850000 грн., а останній зобов"язується повернути отримані кошти в строк та на умовах цього договору.

На виконання умов вказаного договору та додаткової угоди позивач надав відповідачу позику в сумі 850000 грн., що визнається відповідачем та підтверджується наявними в матеріалах справ виписками по рахунку позивача.

Пунктом 2.3. договору встановлено, що відповідач повинен повернути позивачу позику не пізніше 30.09.07.

Додатковою угодою №1 від 01.10.07 встановлено термін повернення позики - не пізніше 31.03.08, а додатковою угодою №2 від 01.04.08 - не пізніше 31.12.10.

В порушення договірних зобов'язань відповідач не повернув позивачу всі кошти наданої позики (повернуто 808000 грн.) в строки обумовлені додатковою угодою №2 (до 31.12.2010 р.), внаслідок чого утворився борг в сумі 42000 грн.

У відповідності до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно приписів ст.ст. 173, 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.1045 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором ( ч.1 ст.1049 ЦК України).

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Аналогічні положення містяться в ст.ст. 179, 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене та визнання позову відповідачем, суд вважає вимогу позивача про стягнення коштів у сумі 42000грн. обгрунтованою і такою, що підлягає до задоволення .

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаного положення позивач просить стягнути з відповідача 1824,7 грн. інфляційних та 3742,03 грн. - 3% річних витрат.

Як вбачається з рахунку 3 % річних, позивач визначає початок періоду прострочення виходячи з дати 31.12.10. Однак, у відповідності до п.2.3. додаткової угоди , відповідач повинен повернути позивачу позику не пізніше 31.12.10, отже саме з наступного дня після вказаної дати, у разі неповернення позики, виникає прострочення виконання зобов'язання.

З огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

За розрахунком здійсненим судом за період прострочення відповідача з 01.01.11 по 18.12.13, розмір 3 % річних, що підлягає стягненню становить 3735,12 грн. (розрахунок здійснений судом В ІПС "Законодавство" додається). В решті суми 3 % річних, заявленої до стягнення, слід відмовити в зв'язку з необґрунтованістю.

Господарським судом здійснено перевірку нарахування позивачем інфляційних втрат за заявлений період з січня 2011 р. по листопад 2013 р. та встановлено правильність здійснених нарахувань, в тому числі щодо дотримання позивачем Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, які надано в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. Згідно вказаних Рекомендацій, розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості; для визначення сукупного індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, складаючі відповідний період, перемножити між собою.

Незважаючи на те, що у поданому позивачем розрахунку інфляційних втрат не зазначено місяців в яких показник яких становив менше 100 % (тобто, мала місце дефляція), сума інфляційного збільшення суми боргу позивачем вказана з урахуванням таких місяців.

З огляду на обґрунтованість позовних вимог в цій частині, вимоги про стягнення 1824,7 грн. інфляційних витрат підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Пунктом 3.2. договору сторони передбачили, що за несвоєчасне повернення коштів відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплачених коштів за кожний день прострочення.

На підставі вказаної умови договору, позивачем за період з 31.12.10 по 18.12.13 здійснено нарахування пені в сумі 17805,7 грн.

В судовому засіданні 11.02.2013 р. представником відповідача подано заяву б/н від 11.02.14 (вх. №3034/14 від 25.02.14), в якій просить суд застосувати строк позовної давності до нарахування пені, у відповідності до ст. 258 Цивільного кодексу України.

Приписами ч.1 ст.223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до п. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Виходячи з договірних умов щодо строку виконання зобов'язання, перебіг позовної давності щодо стягнення неустойки (пені) розпочався 01.01.11 та у відповідності до положень ст. 258 Цивільного кодексу України закінчився 01.01.12, а отже звертаючись до суду з позовом 09.01.14, позивач пропустив строк позовної давності щодо стягнення пені.

Положеннями статті 267 Цивільного кодексу України визначено наслідки спливу позовної давності, відповідно до п.3 якої позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на заяву б/н від 11.02.14 (вх. №3034/14 від 25.02.14) представника відповідача про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені та з урахуванням того, що господарським судом встановлено факт прострочення грошового зобов'язання відповідачем, суд відмовляє в позовній вимозі про стягнення пені у зв'язку зі спливом позовної давності.

Таким чином, до стягнення підлягає 42000 грн. основного боргу, 1824,7 грн. інфляційних та 3735,12 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Згідно із ч.1, 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на нього відповідно до приписів, встановлених ст.49 ГПК України, слід покласти судові витрати пропорційно задоволеним вимогам, а саме: 1251,70 грн. судового збору.

Відповідно до ст.ст.124,129 Конституції України, ст.ст. 256, 258, 261, 267, 509, 525, 526, 610, 611, 612, 625, 1045, 1049 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 175, 193, 218, 223 Господарського кодексу України ст.ст. 33, 43, 49, ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Забудова-Центр" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорногори" про стягнення 65372,43 грн. задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорногори" (с. Бистрець, Верховинський район, Івано-Франківська область, 78707, ідентифікаційний код 33604825) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Забудова -Центр" (Залізничне шосе, 47, м. Київ, 01103, ідентифікаційний код 33235018) - 42000 (сорок дві тисячі) грн. 00 коп. основного боргу, 1824 (одну тисячу вісімсот двадцять чотири) грн. 70 коп. інфляційних, 3735 (три тисячі сімсот тридцять п"ять) грн. 12 коп. - 3% річних та 1251 (одну тисячу двісті п'ятдесят одну) грн. 70 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.02.14

Суддя Цюх Г.З.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

__ помічник судді Шунтов О.М. 26.02.14