Рішення № 37334014, 25.02.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" лютого 2014 р. Справа № 918/168/14

за позовом Державного підприємства "Рівнеторф"

до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

про стягнення заборгованості в сумі 28 201 грн. 00 коп.

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: Абакумова І.О., дов. № 1 від 30.01.2014 року

від відповідача: не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У лютому 2014 року Державне підприємство «Рівнеторф» (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення 39 973,15 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

30.01.2009 року позивачем поставлено відповідачу товар - напівбрикети торф'яні в кількості 60,800 т, на загальну суму 22 014,76 грн.

Відповідач, отримавши товар, його оплати не провів.

За порушення строків розрахунків за поставлений товар позивач нарахував пеню, розмір якої склав 8 381,95 грн., 3% річних в сумі 3 302,20 грн. та інфляційні в розмірі 6 274,24 грн.

В матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 261, 509, 525, 526, 530, 551, 599, 611, 624, 625, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 173, 175, 231 ГК України тощо.

Ухвалою суду від 10.02.2014 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 18.02.2014 року.

Ухвалою суду від 18.02.2014 року розгляд справи відкладено на 25.02.2014 року.

19.02.2014 року через службу діловодства господарського суду від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, в якій останній просить суду стягнути з відповідача 22 014,76 грн. основного боргу, 4 865,24 грн. інфляційних та 1 321,00 грн. 3% річних.

Оскільки вказана заява подана у порядку та в строк, визначені ст. 22 ГПК України, відтак приймається судом.

Відповідач в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав, вимог не заперечив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення рекомендованої кореспонденції адресату.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п.п. 3.9.1., 3.9.2. Постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з видатковою накладною № РН-0000005 від 30.01.2009 року позивач поставив відповідачу товар - 60,800 т напівбрикету, загальна вартість якого, з урахуванням навантаження та пакування, склала 22 014,76 грн.

Факт отримання товару стверджується довіреністю ЯЗЯ № 898792 від 27.01.2009 року.

Відповідач, отримавши товар, розрахунків за нього не провів.

Накладна, надана позивачем, є самостійними первинними документами, на підставі якої суд може встановити факт здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткова накладна, надана позивачем в підтвердження факту поставки товару, відповідає вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дана накладна є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Оскільки відповідачем не надано жодних заперечень та доказів того, що він не отримував товар згідно з накладною, на підставі якої позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, відтак у суду відсутні підстави вважати, що поставка не відбулася.

Так само відповідачем не надано доказів оплати поставленого товару. Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 22 014,76 грн.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розмінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України, і положення ч. 2 ст. 530 ЦК України до відповідних правовідносин не застосовуються.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу в розмірі 22 014,76 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань з поставки товару позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 1 321,00 грн. та 4 865,24 грн. інфляційних.

У силу вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, нарахованих за період з 31.01.2009 року по 31.01.2012 року, суд встановив, що розмір перших становить 1 982,98 грн. (при заявленому - 1 321,00 грн.), других - 5 459,66 грн. (при заявленому - 4 865,24 грн.), а відтак - дійшов висновку про наявність підстав для їх задоволення у заявленому розмірі.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів факт прострочення у поставці товару, а відповідач вказаних обставин не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Державного підприємства «Рівнеторф» (вул. С. Бандери,30-а, м. Рівне, 33014, код ЄДРПОУ 02968193) 22 014,76 грн. основного боргу, 1 321,00 грн. 3% річних, 4 865,24 грн. інфляційних, 1 827,00 грн. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 25.02.2014 року

Суддя Андрійчук О.В.