Ухвала суду № 37326724, 12.02.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2014 р.Справа № 820/11269/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бегунца А.О.

Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2013р. по справі № 820/11269/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько-механічний завод» (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач), в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові від 26.07.2013р. № 0000204100, № 0000214100, № 0000224100, № 0000234100.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2013р. адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів № 0000204100 від 26.07.2013р., № 0000214100 від 26.07.2013р., № 0000224100 від 26.07.2013 року, № 0000234100 від 26.07.2013 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме вимог п. 198.3, п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, просив оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Представники сторін у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

На підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами : ТОВ «Транссервіс» у квітні 2011 року, жовтні 2012 року, січні 2013 року; ТОВ «НВП «Аллхім-Сервіс» у травні 2012 року; ТОВ «ТД Автодеталь» у серпні 2011 року, та дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток за період 2011 рік, 2012 рік, І квартал 2013 року.

За результатами перевірки складено акт № 14/41.0-17/32565419 від 09.07.2013 року.

Вказаним актом встановлено порушення п. 198.3, п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено суму податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Транссервіс», ТОВ «НВП «Аллхім-Сервіс», ТОВ «ТД Автодеталь» на загальну суму 74 389,00 грн.; п. 198.3, п. 198.4 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 2 159,00 грн.; п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1.1, п. 138.1, п. 138.2, п.138.8, пп. 138.10.3 ст. 138, пп. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток у загальній сумі 77 205,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем складено податкові повідомлення-рішення № 0000204100 від 26.07.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 87 391,75 грн.; № 0000214100 від 26.07.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 3 238,50 грн.; № 0000224100 від 26.07.2013 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 72 230,00 грн.; № 0000234100 від 26.07.2013 року яким до позивача застосовано штрафні санкції на суму 510,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності та необґрунтованості прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 26.07.2013р. № 0000204100, № 0000214100, № 0000224100, № 0000234100.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що висновки про заниження ТОВ «Лозівський ковальсько-механічний завод» сум податку на додану вартість та податку на прибуток ґрунтуються на доводах відповідача про безпідставне завищення податкового кредиту квітня та серпня 2011 року, травня та жовтня 2012 року, січня 2013 року в загальному розмірі 74389,00 грн., завищення суми бюджетного відшкодування за вересень 2011 року, червень та листопад 2012 року в розмірі 2159,00 грн., а також завищення собівартість придбаних та реалізованих товарів на загальну суму 371939,00 грн. в результаті фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Транссервіс», ТОВ «НВП «Аллхім-Сервіс», ТОВ «ТД Автодеталь».

Виходячи з позиції контролюючого органу, операції контрагентів позивача ТОВ «Транссервіс», ТОВ «НВП «Аллхім-Сервіс», ТОВ «ТД Автодеталь» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності виробничих, трудових ресурсів, необхідних для обсягів постачання, а спірні операції направлені на ухилення від сплати податків; операції з цим контрагентом не містять у суті своїй економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товару; правочини, вчинені ТОВ «Транссервіс», ТОВ «НВП «Аллхім-Сервіс», ТОВ «ТД Автодеталь», не спрямовані на реальне настання правових наслідків та є такими, що порушують публічний порядок.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, укладених платником податку договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є визначальною для визначення податкових зобов'язань та виникнення права на податковий кредит та витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та витрати.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт,послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Так, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно положень ч. 1 ст. 9 вказаного закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі реального здійснення операцій, підтверджених первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.

Висновки податкового органу щодо неможливості здійснення спірних господарських операцій та здійсненням позивачем останніх з метою штучного формування податкового кредиту, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки дана обставина спростовується наступними доказами.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді позивач (комітент) мав господарські взаємовідносини із ТОВ «Транссервіс» (комісіонер) на підставі договору комісії від 22.02.2011 року № КОМ-7, ТОВ «Транссервіс» зобов'язаний за дорученням та інтересах комітента (позивач) за винагороду здійснити за рахунок комітента від свого імені угоди по придбанню матеріалів для ремонтних і профілактичних робіт, номенклатура, кількість і ціна яких визначається специфікаціями.

За надані послуги по придбанню товарів і виконання інших зобов'язань комітент зобов'язаний сплатити комісіонеру комісійну винагороду, розмір якої вказується в специфікаціях. Виплата винагороди здійснюється комітентом на підставі актів шляхом перерахування коштів на поточний рахунок комісіонера на протязі 3-х банківських днів з моменту підписання відповідного акту виконаних робіт.

В результаті виконання даного договору позивачем отримано дробеметні апарати мод.41125 та мод.42115 на загальну суму 188961,00 грн., в т.ч. ПДВ 31493,06 грн., що підтверджується видатковою накладною № 2962 від 07.04.2011 року та отриманою податковою накладною від 07.04.2011 року № 138.

Транспортування товару здійснено за товарно-транспортною накладною від 07.04.2011 року відповідно до подорожнього листа № 047103 від 07.04.2011 року автомобілем ГАЗ 330220, державний номер АХ 35-18 АА.

Отримані дробометні апарати були видані зі складу № 301 до складу цеху малих серій ( вимога №№ 364, 365, 366 від 30.04.2011 року) та в червні 2011 року використані для капітального ремонту дробомету ДК-10. вартість дробометних апаратів в бухгалтерському та податковому обліках була віднесена на збільшення вартості дробомету ДК-10, що підтверджується актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 30.06.2011 року.

Також з письмових доказів встановлено, що у відповідності до договору комісії від 22.02.2011 року № КОМ-8, комісіонер (ТОВ «Трансервіс») зобов'язаний за дорученням та в інтересах комітента (позивач) за винагороду здійснити за рахунок комітента від свого імені угоди по придбанню матеріалів і комплектуючих виробів, номенклатура, кількість і ціна яких визначається специфікаціями.

Згідно вищевказаного договору позивачем отримано: швелер 5 П ст..3сп5 ГОСТ 8240-97 6м, на загальну суму 10335,00 грн., в т.ч. ПДВ 1772,510 грн., що підтверджується отриманою податковою накладною від 17.10.2012 року № 303, видатковою накладною № 6593 від 17.10.2012 року; поковка Шток, кр.№21082 Молот 18КП, Ф275+-10х3800+-25, (Ф250х3710), ст..40ХН2МА на загальну суму 103991,04 грн., в т.ч. ПДВ 17331,84 грн., що підтверджується отриманою податковою накладною від 17.01.2013 року № 305, видатковою накладною № 279 від 17.01.2013 року; поковка Шток, кр.№17КП89, Ф275+-12х1=3550+-50, (Ф200х1=3295+170-проба), ст…34ХНЗМ. На загальну суму 140421,96 грн., в т.ч. ПДВ 23403,66 грн., що підтверджується отриманою податковою накладною від 25.01.2013 року № 371, та видатковою накладною № 340 від 25.01.2013 року.

Оплата по договорах комісії № КОМ-7 і №КОМ-8 здійснювалась позивачем у безготівковій формі у квітні 2011 року, жовтні 2012 року та січні 2013 року, що підтверджується банківськими виписками.

Оприбуткування товару здійснено за прибутковими ордерами № 100 від 17.10.2012 року, № 1 від 17.01.2013 року, № 2 02.01.2013 року.

Транспортування товару здійснено за товарно-транспортною накладною № 070805/5 від 17.10.2012 року, № 001054 від 17.01.2013 року, № 071387 від 25.01.2013 року.

Отриманий від ТОВ «Транссервіс» швелер у кількості 975 кг. на підставі вимоги № 14 від 17.10.2012 року був виданий зі складу № 311 до складу цеху малих серій та використаний для виробництва корпусів БТР в листопаді 2012 року в кількості 875 кг. та грудні 2012 року в кількості 100 кг., що підтверджується звітами матеріально-відповідальної особи - комірника цеху малих серій за відповідні періоди.

Отримані від ТОВ «Трансервіс» поковки штоків були видані зі складу 315 до складу ремонтно-механічного цеху (вимога № 2 та № 3 від 04.02.2013 року). Зі складу цеху 05.02.2013 року дані поковки були передані до виробництва для подальшої механічної обробки, після чого були використані для ремонту Молота 17 КП та Молота 18 КП.

З матеріалів справи також вбачається, що позивачем отримано від ТОВ «НВП «Аллхім-Сервіс» хімічні товари: гліцерин (1 л-1,2 кг.) УКТЗЕД 2905450000, калій гідроксид, чда (їдкий) УКТЗЕД 2815201000, калій хлористий УКТЗЕД 2827399000, масло вазелінове УКТЗЕД 2710198500, натрій вуглекислий УКТЗЕД 2836200000, оцтова кислота, стронцій хлористий 6-ти водний на загальну суму 987,16 грн., в т.ч. ПДВ 164,53 грн., що підтверджується отриманою податковою накладною від 07.05.2012 року № 29, та видатковою накладною № 29 від 22.05.2012 року; 2, 3, 5 - тріфенілтетразодій хлористий на загальну суму 378,00 грн., в т.ч. ПДВ 63,00 грн., що підтверджується отриманою податковою накладною від 07.05.2012 року № 28, та отриманою видатковою накладною № 28 від 22.05.2012 року.

Транспортування товару здійснено за товарно-транспортною накладною № 28 від 22.05.2012 року ( автомобіль ВАЗ 21099, державний номер АХ 3622 АА ).

Товар оприбутковано за прибутковими ордерами № 33 від 22.05.2012 року, № 34 від 22.05.2012 року.

За одержаний товар позивач, згідно виставленого рахунку перерахував ТОВ «НВП «Аллхім-Сервіс» кошти в сумі 1356,16 грн. в т.ч. ПДВ 227,53 (платіжне доручення № 1407 від 07.05.2012 року).

На підставі вимоги № 75 від 23.05.2012 року отримані від ТОВ «НВП «Аллхім-Сервіс» хімічні товари було видано зі складу 307 до центральної заводської лабораторії для проведення хімічних аналізів.

Колегією суддів також встановлено, що між позивачем та ТОВ «ТД «Автодеталь» укладено договір від 06.04.2011 року № 176/240 на постачання інструменту по номенклатурі, кількості і ціні згідно специфікації.

В серпні 2011 року позивач отримав від ТОВ «ТД «Автодеталь» диск відомий зчеплення 236 (універсальний) (ТМЗ, Тюмень), подушка опори двигуна 6422 бокова на загальну суму 1250,04 грн., в т.ч. ПДВ 208,34 грн., що підтверджується отриманою податковою накладною від 08.08.2011 року № 37, та видатковою накладною № 1212 від 09.08.2011 року.

Оплата товару здійснено 08.08.2011 року у сумі 1250,04 грн. в т.ч. ПДВ 208,34 грн. ( платіжне доручення 2997).

Отримані від ТОВ «ТД «Автодеталь» запасні частини зі складу № 301 передано до складу транспортного управління, що підтверджується вимогою № 329 від 12.08.2011 року, та використано для ремонту автомобіля МАЗ 54321 (державний номер АХ 35-04 АА). На підставі лімітної картки від 31 серпня 2011 року вартість вищезазначених запчастин була віднесена до складу загальновиробничих витрат.

Отже, з наданих позивачем первинних документів вбачається, що діяльність позивача відповідає умовам договорів та видам господарської діяльності, свідчить про наявність господарської мети при здійсненні господарських операцій з метою отримання прибутку.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України, наказу Державної податкової адміністрації від 01.11.2011р. №1379, тобто підстави вважати зазначені податкові документи недійсними відсутні.

Факт реєстрації контрагентів позивача платником податку на додану вартість, а також той факт, що вказані підприємства на момент складання на адресу позивача податкових накладних були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платників податку на додану вартість, в акті перевірки, та матеріалами справи не спростовується.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагентів позивача на момент укладення чи виконання договорів або відсутності у них статусу платника ПДВ.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту та бюджетне відшкодування за перевіряємий період підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України внаслідок завищення податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування не відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи доводи відповідача щодо порушення позивачем вимог п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого, виходячи з позиції податкового органу, занижено податок на прибуток за 2-3 квартали 2011 року, 2012 рік, 1 квартал 2013 року в загальній сумі 77205,00 грн., колегія суддів виходить з наступного.

Згідно п.п.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

За приписами п.44.1. ст.44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом п. 138.8 ст. 138 Кодексу собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується, зокрема, податкова звітність.

Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Частиною 2 визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних документів: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, формування витрат обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Транссервіс», ТОВ «НВП «Аллхім-Сервіс», ТОВ «ТД Автодеталь» повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача та актів перевірок про встановлені порушення з боку контрагентів позивача, як на підставу висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та витрат, колегія суддів відхиляє та вважає необґрунтованим, з огляду на таке.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, сама по собі несплата податку контрагентами позивача (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції чи порушення правил ведення господарської діяльності контрагентів відповідача не впливають на податковий кредит та витрати позивача.

При цьому, колегія суддів зазначає, що акт перевірки від № 14/41.0-17/32565419 від 09.07.2013 року не містить у собі жодних конкретних посилань на порушення вимог податкового законодавства позивача, а лише ґрунтується на факті ненадання позивачем копій документів до перевірки.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту та витрат підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення вимог податкового законодавства внаслідок завищення податкового кредиту та витрат є необґрунтованим та недоведеним.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000234100 про застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 510,00 грн. за ненадання в ході перевірки копій первинних документів, враховуючи наступне.

Як вбачається з акту перевірки та пояснень відповідача, позивачу в ході проведення перевірки листом від 14.06.2013 року №6448/10/41.0-30 запропоновано терміново надати письмові пояснення та їх документальні підтвердження, але ТОВ «Лозівський ковальсько-механічний завод» на вимогу податкового органу вказаного не надав.

Між тим, матеріалами справи не встановлено, а відповідачем не доведено факту звернення СДПІ ОВП у м. Харкові під час проведення перевірки до позивача з вимогою надання копій первинних документів.

Згідно п.83.1 ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

За змістом п. 85.2 ст. 85 Кодексу платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до п. 85.4 ст. 85 Податкового кодексу України при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Разом з тим, акт перевірки містить перелік документів, використаних під час проведення перевірки, що не заперечується відповідачем.

Отже, зі змісту акту перевірки підтверджується, що усі необхідні документи були надані позивачем для проведення спірної перевірки.

Таким чином, висновки податкового органу про порушення податкового законодавства щодо ненадання копій документів в ході проведення перевірки є недоведеними та необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, враховуючи приписи ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено обов'язок відповідача щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено правомірності податкових повідомлень-рішень від 26.07.2013р. № 0000204100, № 0000214100, № 0000224100, № 0000234100.

З урахуванням викладеного, переглянувши постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2013р. по справі № 820/11269/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Бегунц А.О.Судді Бенедик А.П. Калиновський В.А.