Ухвала суду № 37326371, 16.01.2014, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2014 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Литвинюк І. М.

суддів: Владичана А.І., Міцнея В.Ф.

секретаря: Лисак О.А.

за участю: заявниці - ОСОБА_1, її представника - ОСОБА_2, представника Управління державної міграційної служби України в Чернівецькій області - Муляр Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Управління державної міграційної служби України в Чернівецькій області про встановлення факту постійного проживання на території України, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18 листопада 2013 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України.

Посилалася на те, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 року у м. Ечмиадзи Вірменської РСР. 18 червня 1977 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 та з 1980 року проживала у АДРЕСА_1. У 1987 році разом із сім'єю переїхала на постійне місце проживання у м. Чернівці, та з 1987 року по 1997 рік проживала АДРЕСА_2. На даний час вона проживає у АДРЕСА_3.

Просила встановити факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, оскільки їй необхідно отримати паспорт громадянина України.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18

_______________________

№22ц-76/16 Головуючий у 1 інстанції: Мізюк В.М.

Категорія:67 Доповідач: Литвинюк І.М.

2

листопада 2013 року в задоволенні заяви відмовлено.

На рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18 листопада 2013 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені вимоги.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням вимог матеріального права, судом не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають матеріалами та обставинам справи.

В апеляції зазначає, що суд безпідставно послався на те, що нею не надано належних доказів, які підтверджують її звернення до органів МВС за місцем проживання з відповідною заявою про отримання громадянства України. Із вказаною заявою вона не зверталась, оскільки підстав для такого звернення нема, так як відповідно до Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України. Судом не взято до уваги жодного із доказів, які нею були надані для підтвердження факту її проживання без реєстрації на території України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для її задоволення, оскільки на момент проголошення незалежності України заявниця була прописана в м. Єреван Республіки Вірменія, доказів постійного, на законних підставах, в розумінні ст. 1 Закону України «Про громадянство України», проживання на території України, суду не надано.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, у разі якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що встановлення факту постійного проживання на території України з 1987 року їй необхідно для отримання всіх прав та обов'язків громадянина України та документування її паспортом громадянина України.

Правовий порядок набуття громадянства України встановлено Законом України «Про громадянство України» № 2235-III від 18 січня 2001 року.

Проживання на території України на законних підставах, відповідно до

3

ст.1 Закону України «Про громадянство» - це проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні.

Згідно зі ст. 3 Закону громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2 - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3 - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 року в м. Ечмиадзи Вірменської РСР. 18 червня 1977 року вона уклала шлюб з ОСОБА_4. ІНФОРМАЦІЯ_6 року в м. Єреван заявниця народила доньку ОСОБА_5. 23 квітня 1980 року ВВС Ечміадзінського райвиконкому Вірменської РСР її було документовано паспортом громадянина СРСР серії НОМЕР_1. З 29 серпня 1980 року ОСОБА_1 разом зі своєю сім'єю проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_7 року в м. Єреван народила другу доньку ОСОБА_6.

Також встановлено, що в паспорті колишнього СРСР заявниці стоїть дійсна прописка у АДРЕСА_1; на території України заявниця була зареєстрована тимчасово в період з 05 липня 1996 року по 30 вересня 1997 року за адресою АДРЕСА_2. В подальшому реєстрація на території України в заявниці відсутня.

Отже, доказів постійного, на законних підставах, в розумінні ст.1 зазначеного Закону, проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року заявниця не надала, а тому підстав для задоволення її заяви у суду першої інстанції не було.

Крім того, питання встановлення, оформлення та перевірки належності до

4

громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними врегульовано Указом Президента України № 215/2001 від 27 березня 2001 року «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України (зі змінами та доповненнями), яким затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.

У пункті 44 вказаного Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Згідно з п. 45 Указу № 215/2001 для прийняття громадянства України особа подає до Комісії при Президентові з питань громадянства та управлінь МВС такі документи: «г) один із таких документів: документ, що підтверджує безперервне проживання особи на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років, - для особи, яка в'їхала в Україну іноземцем; д) один із таких документів: копію документа, що підтверджує отримання дозволу на імміграцію в Україну; копію паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року з відміткою про прописку на території України або для іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності законом «Про імміграцію», копію посвідки на постійне проживання.

Відповідно до п. 4 прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» вважати такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності цим Законом і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні.

Між тим, заявницею не надано доказів в підтвердження факту постійного проживання її на території України станом на 24 серпня 1991 року і в матеріалах справи вони відсутні, а з наданого заявницею суду паспорту громадянина колишнього СРСР на її ім'я з відміткою про прописку в м. Єреван Армянської РСР, такого не вбачається.

Також апеляційний суд враховує, що заявниця ОСОБА_1 не надала суду належних доказів про те, що вона звернулася до органів МВС за місцем проживання з відповідною заявою про отримання громадянства України, відповідно до Закону України «Про громадянство України».

Не можна визнати належними доказами по цій справі і довідку № 348 від 03 серпня 2004 року, видану ПП «Регіон Центр», акт № 50 ПП «Регіон Центр» від 24 квітня 2012 року, довідку адресного бюро від 21 липня 2004 року, на які посилається заявниця як на підтвердження факту проживання її з 1989 року на

5

території України, оскільки ці документи не свідчать про постійне проживання заявниці на території України в розумінні ст. 1 Закону України «Про громадянство».

Отже, матеріали справи не містять беззаперечних доказів постійного, на законних підставах, в розумінні ст.1 зазначеного Закону, проживання на території України ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року , а тому підстав для задоволення її заяви немає.

Доводи ж апеляційної скарги щодо правомірності проживання ОСОБА_1 на території України є безпідставними та не ґрунтуються на доказах.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Рішення суду першої інстанції ухвалено у відповідності до норм матеріального і процесуального права, висновки суду відповідають фактичним обставинам і наданим сторонами доказам, що відповідно до положень ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: