Постанова № 37324641, 12.02.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 лютого 2014 року № 826/20366/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Флексо Прінт Плюс" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень №0008502207, №0008512207 від 11.12.2013 ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Флексо Прінт Плюс» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.12.2013 №0008502207, №0008512207.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки викладені в акті від 25.11.2013 №2434/26-58-22-07-17/33343497 «Про результати планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Флексо Прінт Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012 валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012» є безпідставними та спростовуються наявними матеріалами, а відтак прийняті на їх підставі спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідач - Державна податкова інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

06.02.2014 в судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Флексо Прінт Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012 валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012 за результатом якої складено акт від 25.11.2013 №2434/26-58-22-07-17/33343497 (далі - акт перевірки).

Як вбачається з акту перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 533 963 грн.; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України , п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення з податку на додану вартість на суму 81 756 грн., пп. 164.2.19 п. 164.2, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України в частині заниження податку на суму 7 965 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.12.2013:

- № 0008502207, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 633 485 грн. (за основним платежем 533 963 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 99 522 грн.),

- № 0008512207, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 81 756 грн.

Щодо висновку відповідача про завищення валових витрат в сумі 1 898 686 грн., що сформовані по господарським відносинам з ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_5, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено договір від 01.03.2011 №01/03, відповідно якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити продукцію (папір самоклеючий ЕКО формати 250 мм.) на умовах даного договору. Ціни на продукцію вказуються у видаткових накладних (п. 2.1 Договору). Основою для оплати є рахунки-фактури постачальника (п. 2.2 Договору). Передача продукції за кількістю здійснюється у відповідності з супроводжувальними документами (п. 4.1 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вказаного договору укладено рахунок-фактуру №01/03 від 01.03.2011 та видаткову накладну №01/03 від 01.03.2011.

З придбаного відповідно з товару придбаного позивачем відповідно до вказаного договору виготовлено нову продукцію - етикетки, які було реалізовано по видатковим накладним ТзОВ «БУМ СІТІ», ТОВ «Адвентіс», ТОВ «Фудторг», підприємству з іноземними інвестиціями «Білла-Україна», ТОВ «Фудмережа», ТОВ «Агро-Тайм».

З матеріалів справи вбачається, що товар придбаний у ФОП ОСОБА_2 списаний позивачем про що свідчить акт від 31.03.2011 №СпТ-000008, копія якого долучена до матеріалів справи.

Аналогічні за змістом договори укладено позивачем з ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_5, копії яких долучено до матеріалів справи.

На виконання умов спірних договорів вказаними контрагентами надано позивачу рахунки-фактури, та видаткові накладні.

З матеріалів справи вбачається, що з придбаного відповідно до спірних договорів товару позивачем виготовлено нову продукцію - етикетки, які в подальшому було реалізовано.

З огляду на викладене твердження відповідача, що в порушення норм податкового законодавства по взаємовідносинам з вказаними вище контрагентами в договорах та інших документах не зазначено конкретний перелік та умови наданих послуг, також відсутні посилання на інші документи, що підтверджують реальність здійснення операцій відсутні кількісні та вартісні показники формування вартості товарів, спростовується матеріалами справи.

Щодо господарських відносин позивача з ТОВ «Броксид» суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що в період з грудня 2011 року по лютий 2012 року позивач отримав продукцію від ТОВ «Броксид» по видаткових накладних від 28.11.2011 №РН-122801, від 26.11.2011 №012605, від 16.02.2012 №245, від 22.02.2012 №220208 та податкових накладних від 21.02.2012 №302, від 28.12.2011 №211, від 26.01.2012 №209, від 16.02.2012 №245, від 21.02.2012 №302.

Оплата товару підтверджується банківськими виписками.

Судом встановлено, що в подальшому товар використано у власній господарській діяльності, а саме при виготовленні нового товару.

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: вироком Дарницького районного суду м. Києва від 01.02.2013 №1/753/193/13 встановлено, що ТОВ «Броксид» зареєстровано з метою прикриття незаконної діяльності.

Однак порушення порядку реєстрації юридичної особи не є імперативною ознакою протиправності її діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою.

Обставини щодо виконання спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Броксид» не досліджувалися у кримінальній справі №1/753/193/13 по обвинуваченню за ст. 205 КК України. А відтак саме по собі здійснення реєстрації ТОВ «Броксид» без мети реального провадження підприємницької діяльності, установлена у названій кримінальній справі, за відсутності інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість податкової вигоди, не можуть бути визнані доказом безтоварності спірних господарських операцій.

Також, на думку суду акт ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 09.09.2013 1065/26-55-22-01/37700428 про неможливість проведення зустрічної звірки факт неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «Броксид» не може бути доказом незаконності дій позивача та фіктивності спірної угоди. В ході проведеної звірки податковим органом не було встановлено обізнаності позивача щодо ймовірно протиправної діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до неї з метою отримання податкової вигоди, а відтак на думку суду посилання відповідача на згадуваний акт, як на доказ безтоварності операцій позивача є безпідставним.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з правилами формування витрат, передбаченими у пунктах 138.2, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як свідчать з матеріали справи, на момент підписання податкових накладних, юридична особа ТОВ «Броксид» не була припинена.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. Однак у даній справі, податковим органом не доведено існування таких обставин.

З урахуванням всього вищенаведеного, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі виписаних зазначеними вище контрагентами податкових та видаткових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Відтак з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в акті перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем пп. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України , п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесені на його підставі спірні податкове повідомлення-рішення є безпідставними та неправомірними.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Флексо Прінт Плюс» підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.12.2013 №0008502207, №0008512207 прийняті Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда