Ухвала суду № 37323966, 23.01.2014, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1306/8852/12 Головуючий у 1 інстанції: Курус Р.І.

Провадження № 22-ц/783/244/14 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія справи: 8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої - судді Мельничук О.Я.,

суддів Крайник Н.П., Ніткевича А.В.,

при секретарі Данилик І.І.,

за участю відповідача ОСОБА_2, позивача ОСОБА_3, представника Солонської сільської ради Дрогобицького району - Дуплика Я.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5 і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 особисто та в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, треті особи: Дрогобицький комплексний відділ Державного підприємства "Львівський науково - дослідний інститут землеустрою", Солонська сільська рада Дрогобицького району Львівської області, про усунення перешкод у користуванні спільним проїздом та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач ОСОБА_3 особисто та в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_2, в якому просить зобов'язати останніх відновити спільний проїзд до будинку АДРЕСА_1 не чинити їй та її неповнолітній доньці ОСОБА_7 перешкод у користуванні ним, стягнути на її користь оплачені судові витрати та моральну шкоду в сумі 30000,00 грн.

В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що вона та її сім'я з 1996 року проживають у будинку АДРЕСА_1 співвласниками якого являються спільно з неповнолітньою дочкою. Поряд з їхнім будинком розташований житловий будинок АДРЕСА_3, власником якого є відповідач - ОСОБА_5 Зазначені житлові будинки АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1, а також господарські будівлі на АДРЕСА_2 були зведені до 1950 року. Земельні ділянки, які прилягають до зазначених вище будинковолодінь, обмежені загальним проїздом та розташовані таким чином, що заїзд до будинку позивача проходив через земельну ділянку відповідача, про що зазначено у Державному акті на право власності на земельну ділянку серія І-ЛВ №004162, виданому 03.10.1996 року Солонською сільською радою Дрогобицького району на ім'я ОСОБА_8, і саме цю ділянку успадкував відповідач ОСОБА_5 Проте, з 01.09.2011 року відповідач ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_2 вирішили закрити спільний проїзд, повісивши навісний замок на спільну браму, а в подальшому - загородили її металевою сіткою, внаслідок чого обмежили позивачам доступ до їхнього житла через спільний проїзд. На зауваження позивача з приводу таких дій відповідачів, останні зазначають, що ніякого проїзду через їхню земельну ділянку не має і не може бути, оскільки таким (проїздом) порушується державні будівельні норми і правила (щодо відстані від зовнішньої стіни будинку до проїзду). Намагалась мирно вирішити даний спір, зверталась, як і відповідачі, до сільської ради, яка створювала відповідну комісію, зобов'язувала відповідачів відновити їй спільний проїзд до її будинку, оскільки іншого проїзду у неї немає, однак це не дало жодного результату. Вважає, що такими діями відповідачі завдають їй моральних страждань, переживань, на протязі тривалого часу вона не може дістатись до свого житла, відповідачі нецензурно лають її та її доньку, а тому їм заподіяну моральну шкоду, яку вони оцінюють в сумі 30000 грн.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 вересня 2013 року позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_5 і ОСОБА_2 відновити спільний проїзд до будинку АДРЕСА_1 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія І-ЛВ №004162, виданого 03.10.1996 року Солонською сільською радою Дрогобицького району на ім'я ОСОБА_8 та не чинити ОСОБА_3 та її неповнолітній доньці ОСОБА_6 перешкод у користуванні ним. Вирішено питання судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржили ОСОБА_5 і ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

ОСОБА_5 і ОСОБА_2 в своїй апеляційній скаргі посилаються на незаконність та необґрунтованість прийнятого судом рішення, просять його скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Мотивують тим, що під час виготовлення державного акту на земельну ділянку біля будинку АДРЕСА_3 їхньою матір»ю, працівники сільської ради та земельного відділу скориставшись її неграмотністю безпідставно відобразили в акті спільний проїзд з вулиці Механізаторів через їхнє подвір»я до будинку позивачів довжиною 17,5 метрів та шириною в місці заїзду з вулиці Механізаторів 3,05 метрів та в кінці біля земельної ділянки позивачів - 1,98 метрів. Такий проїзд відображений в техдокументації, виготовленій ними в 2012 році. Однак в тій же документації є відображений заїзд до будинку позивачів з протилежної вулиці села. Твердження позивачів про те, що в них немає іншого проїзду до свого будинку крім того, що вони користуються і який проходить через їх подвір»я не відповідає дійсності.

ОСОБА_3 в своїй апеляційній скарзі просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 вересня 2013 року змінити та стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_2 в її користь 30000 грн. завданої моральної шкоди. Вважає, що судом першої інстанції було безпідставно проігноровано позовну вимогу про стягнення з ОСОБА_5, ОСОБА_2 в її користь 30000 грн. завданої моральної шкоди. Стверджує, що моральна шкода їй та її доньці була завдана і цей факт знайшов своє відображення у тому, що починаючи з 01.09.2011р., тобто понад 2 роки, їй та її доньці внаслідок самоправства відповідачів фактично було унеможливлено прохід до власного будинку. На позивача і її доньку з боку «новоявлених» сусідів чинився тиск, приниження. Все це важко переживає неповнолітня донька позивача. Звертає увагу, що всі ці події відбуваються у той час, коли замість того, щоб заходити до будинку як це було завжди, через забаганки відповідачів, позивач з неповнолітньою донькою змушені прокладати по сусідських городах стежку, щоб була хоч якась можливість зайти до хати. Через неправомірні дії відповідачів у неї порушились нормальні життєві зв'язки: вона донька зобов'язані нести додаткові витрати на відновлення заїзду, звертатись в Солонську сільську раду. Відповідачі їх обмовляють і проклинають та погрожують фізичною розправою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають із наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.ст.11,59,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення таким вимогам відповідає.

У відповідності до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що позивачам по справі ОСОБА_3 та її доньці ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності по 2/3 частці за кожною належить будинок АДРЕСА_1 /а.с.12-15/. Згідно рішення Солонської сільської ради від 26.07.1994 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» останні є землекористувачами земельної ділянки площею 0,12 га для обслуговування цього будинку і господарських будівель. /а.с.120-121/. Зазначена земельна ділянка межує із земельною ділянкою відповідача ОСОБА_5,на якій розташовано житловий будинок АДРЕСА_3 Згідно копії державного акту про право приватної власності на землю, виданого Солонською сільською радою народних депутатів 03.10.1996 року, земельна ділянка площею 0,1064 га передана для обслуговування жилого будинку АДРЕСА_3. Із зазначеного акту вбачається про існування спільного проїзду між будинковолодіннями позивачів та відповідачів (від т. "В" до т. "Г", від т. "А "до т. "Б", від т. "В" до т. "Г").

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 успадкував 20.11.2007 року зазначену вище земельну ділянку після смерті своєї матері (копія свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а.с.130), звернувся до землевпорядної організації для виготовлення нового Державного акту на право власності на цю земельну ділянку, де було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (а.с. 134-140), однак самого Державного акту не отримав, оскільки не бажає, щоб в ньому було вказано про наявність спірного проїзду через його земельну ділянку.

Актами перевірки земельної ділянки від 10.02.2012 року та від 20.04.2012 року, земельно-погоджувальною комісією Солонської сільської ради Дрогобицького району Львівської області встановлено, що між позивачами та відповідачами склались неприязні відносини через наявність спільного проїзду до будинку позивачам, який проходить через належну відповідачу земельну ділянку. Комісією було винесено попередження відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про необхідність припинити перешкоджання позивачам користуватись спільним проїздом (ходити, їздити). /а.с.16, 21/.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Частиною 3 ст. 152 ЗК України визначено способи захисту прав на земельні ділянки та передбачено, що захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Таким чином ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині усунення перешкод у користуванні спільним проїздом суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем чинення відповідачами їй та її доньці перешкод у користуванні спільним проїздом, шляхом встановлення останніми металевої сітки, чим унеможливлено вільний прохід /проїзд/ до будинку позивачки.

З таким висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

Мотиви апеляційної скарги відповідачів, що під час виготовлення державного акту на земельну ділянку АДРЕСА_3 їхньою матір»ю, працівники сільської ради та земельного відділу скористались її неграмотністю та безпідставно відобразили в акті спільний проїзд з вулиці Механізаторів через їхнє подвір»я до будинку позивачів, є безпідставними та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, а навпаки спростовуються їх особистими поясненнями при розгляді справи в суді першої інстанції, в яких вони не заперечили, що між їхніми батьками була домовленість з приводу існування такого проїзду, однак після їх смерті між ними /сторонами/ виникли неприязні стосунки та ними було самовільно встановлено металеву сітку.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів вважає, що підстав до задоволення вказаних вимог не має.

Тому мотиви апеляційної скарги ОСОБА_3 є безпідставними та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд вірно встановив характер спірних правовідносин та застосував відповідні норми матеріального права, дотримався норм процесуального права. Дослідивши докази подані сторонами прийшов до правильного висновку.

Відтак колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційних скарг та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст. ст.315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: Н.П. Крайник

А.В. Ніткевич