Постанова № 37323054, 10.02.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2014 року Справа № 808/3788/13-а м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі, головуючого - судді Артоуз О.О., при секретарі судового засідання Філоненко Ю.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженої відповідальністю «Житлоцентр Мирне»

до: Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції

Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про: скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

10 квітня 2013 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженої відповідальністю «Житлоцентр Мирне» до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000101720, №0000022221, №0000032221 від 20.02.2013.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що Мелітопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Міндоходів Запорізької області порушено встановлений податковим законодавством порядок проведення перевірок, а при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не була врахована та обставина, що 29.10.2012 постановою Господарського суду Запорізької області по справі №5009/3780/12 ТОВ «Житлоцентр Мирне» визнано банкротом та відкрито ліквідаційну процедуру, у зв'язку з чим податковий орган повинен був враховувати ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка передбачає наслідки визнання боржника банкрутом, зокрема, у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у т.ч. зі сплати податків та зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури та припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрота.

З урахуванням вище зазначеного позивач вважає винесені податкові повідомлення - рішення №0000101720, №0000022221, №0000032221 від 20.02.2013 протиправними та просить їх скасувати.

Представник відповідача проти позову заперечує, з підстав зазначених у письмових запереченнях зокрема зазначає, що за результатами проведеної перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2, абзацу 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п.п. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України; п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п.п. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6, п.п. 8.1.1, 8.1.2 п. 8 ст. 8, п. 19.2 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 № 889-1У «Про податок з доходів фізичних осіб». Оскільки, відповідні первинні документи, регістри бухгалтерського обліку та податкові документи за період з 01.07.2009 на момент проведення перевірки позивачем до податкового органу не надані, висновки, зроблені в акті перевірки є законними, а податкові повідомлення-рішення №0000101720, №0000022221, №0000032221 від 20.02.2013 прийняті податковим органом у порядку встановленому чинним законодавством, а тому підстави для їх скасування відсутні. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

У судове засідання призначене на 10.02.2014 з'явився представник відповідача, проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, з підстав зазначених у письмових запереченнях.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з ч. 1 ст.41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Керуючись приписами статей 33, 35, 41, 128 КАС України суд розглянув справу на підставі наявних доказів в порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд дійшов до наступних висновків.

В період з 13.12.2012 по 26.12.2012 відповідно до наказу №2389 від 13.12.2012 та на підставі повідомлень №22748 від 13.12.2012, №23700 від 26.12.2012, згідно з п.п.20.1.4 п.20.1 ст. 20 та п.п78.1.7 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «Житлоцентр Мирне» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 12.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 12.12.2012.

За результатами перевірки складено Акт № 4/22/34247548 від 03.01.2013.

Висновками акту перевірки встановлено наступні порушення ТОВ «Житлоцентр Мирне» підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94 - ВР, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755- VI, в результаті чого заниження податок на прибуток у сумі 272 318 грн., в т.ч.:

- за 1 квартал 2010 року у сумі 37 741 грн.;

- за 2 квартал 2010 року у сумі 30 529 грн.;

- за 3 квартал 2010 року у сумі 49 109 грн.;

- за 4 квартал 2010 року у сумі 91 913 грн.;

- за 1 квартал 2011 року у сумі 41 055 грн.;

- за 2 квартала 2011 року у сумі 15 538 грн.;

- за 2-3 квартали 2011 року у сумі 6 433 грн.

- підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-V1 підприємством не надано декларація з податку на прибуток за II- IV квартали 2011року, півріччя 2012 року та ІІІ квартали 2012 року (усього 3 періоди);

- підпункту 7.2.1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 за № 168/97-ВР, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI внаслідок неправомірного включення сум до складу податкового кредиту, занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету на загальну суму 503 105 грн., в т.ч.: січень 2010 року - 5369 грн., лютий 2010 року - 6102 грн., березень 2010 року - 4593 грн., квітень 2010 року - 3658 грн., травень 2010 року - 3847 грн., червень 2010 року - 4116 грн., липень 2010 року - 4827 грн., серпень 2010 року - 7481 грн., вересень 2010 року - 5821 грн., жовтень 2010 року - 4682 грн., листопад 2010 року - 6055 грн., грудень 2010 року - 36 291 грн., січень 2011 року - 9391 грн., лютий 2011 року - 4593 грн., березень 2011 року - 5663 грн., квітень 2011 року - 9265 грн., травень 2011 року - 12 040 грн., червень 2011 року - 1834 грн., серпень 2011 року - 33 508 грн., вересень 2011 року - 6028 грн., жовтень 2011 року - 251 грн., листопад 2011 року - 182 583 грн., грудень 2011 року - 61 444 грн., січень 2012 року - 23 128 грн., лютий 2012 року - 17922 грн., березень 2012 року - 42 613 грн.

- підпункту 6.3.2 пункту 6.3 статті 6, підпункту 8.1.1, 8.1.2 пункту 8 статті 8, пункту 19.2 статті 19 Закону України від 22.05.2003 № 889-1У «Про податок з доходів фізичних осіб» та статті 169 Податкового кодексу України № 2755-IV від 02.12.2010, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб при виплаті доходів громадянам на суму 20 107,69 грн.

На підставі акту перевірки № 4/22/34247548 від 03.01.2013 Мелітопольською ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 20.02.2013:

№ 0000101720, яким ТОВ «Житлоцентр Мирне» визначено суму грошового зобов'язання за платежем: податок з доходу фізичних осіб на загальну суму 25 134,61 грн., у т.ч. за основним платежем - 20 107,69 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 5026,92 грн.

№ 0000022221, яким ТОВ «Житлоцентр Мирне» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 325 152 грн., у т.ч. за основним платежем - 272 318 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 52 834 грн.

№ 0000032221, яким ТОВ «Житлоцентр Мирне» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 618 190,75 грн., у т.ч. 503 105 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 115 085,75 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями № №0000101720, 0000022221, 0000032221 від 20.02.2013 позивач звернувся до суду.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Щодо проведення перевірки суд зазначає наступне.

Згідно з підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 розділу I Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків, зокрема, у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення (наказу) про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та за наявності обставин, визначених статтею 78 Розділу II Кодексу.

Так, зокрема, відповідно до пп. 78.1.7 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка проводиться у разі коли розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Розділом ХІ Наказу міністерства фінансів України № 1588 від 09.12.2011 «Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів» передбачено порядок зняття з обліку платників податків в органах державної податкової служби.

Пунктом 11.2. вказаного Наказу передбачено, що у зв'язку з припиненням платника податків органи державної податкової служби розпочинають та проводять процедури, передбачені цим розділом, у разі одержання хоча б одного з таких документів (відомостей): заяви за ф. N 8-ОПП від платника податків, поданої згідно з пунктом 11.1 цього розділу; відомостей державного реєстратора про внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи; відомостей з Єдиного державного реєстру чи ЄДРПОУ, повідомлення органу державної реєстрації про закриття відокремленого підрозділу; судових рішень або відомостей з Єдиного державного реєстру, іншої інформації щодо прийняття судом рішень про порушення провадження у справі про банкрутство чи визнання банкрутом платника податків, порушення справи або прийняття рішення судом про припинення юридичної особи, визнання недійсною державної реєстрації чи установчих документів платника податків, зміну мети установи, реорганізацію платника податків.

Пунктом 11.2.2. Наказу зазначено, що при проведенні заходів, пов'язаних з припиненням платника податків, органи державної податкової служби організовують та планують їх таким чином, щоб вимоги щодо сплати платежів, контроль за справлянням яких здійснюють органи державної податкової служби, були сформовані і отримані особою, відповідальною за погашення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків, не пізніше строку, визначеного для заявлення кредиторами своїх вимог.

Відповідно до пункту 11.3. Наказу, у разі отримання документів згідно з пунктом 11.2 цього розділу та/або якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків, органом державної податкової служби приймається рішення про проведення (не проведення за підставами, встановленими підпунктами 11.3.2 та 11.3.3 цього пункту) документальної позапланової перевірки платника податків, який перебуває на обліку в такому органі.

Призначається та розпочинається перевірка у такі строки: протягом десяти робочих днів з дати публікації повідомлення про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи, у разі ліквідації юридичної особи за рішенням засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; протягом місяця після одержання того документа, що надійшов до органу державної податкової служби першим, в інших випадках.

Судом встановлено, що постановою Господарського суду Запорізької області від 29.10.2012 по справі №5009/3780/12 ТОВ «Житлоцентр Мирне» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

З огляду на вищевказане, відповідачем порушено порядок проведення перевірки, але факт існування неправомірної процедури проведення перевірки не є беззаперечною та єдиною підставою для скасування податкових повідомлень-рішень, тому суд вважає за потрібне дослідити порушення визначені податковими повідомлення-рішеннями дослідити по суті.

Так, судом встановлено, що в перевіряємий період позивачем задекларовано валовий дохід у сумі 1 142 990 грн. та валові витрати у сумі 1 092 298 грн. За період з 01.01.2010 по 12.12.2012 позивачем задекларовано податок на прибуток у сумі 11 432 грн. Однак, податковим органом перевіркою повноти визначення податку на прибуток за вказаний період встановлення його заниження у сумі 272 318 грн.

Також, перевіркою встановлено, що позивачем декларації з податку на прибуток за II- IV квартали 2011року, півріччя 2012 року та ІІІ квартали 2012 року не надавались.

Крім того, за період з 01.01.2010 по 06.04.2012 позивачем задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 1 010 192 грн. Однак, податковим органом перевіркою повноти визначення податкового кредиту за вказаний період встановлення його завищення у сумі 505 679 грн.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв по 1 квартал 2011 року включно, до валових витрат зараховуються будь-які суми витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснених як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у господарській діяльності. За п. 5.2.1 п. 5.2 даного Закону суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті відносяться до валових витрат. Згідно п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також, нормами Податкового кодексу України, який набрав чинності щодо податку на прибуток з 2 кварталу 2011 року, встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності (п. 138.1 ст. 138 ПКУ). Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Відповідно до п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включається до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв до 1 січня 2011 року, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1.статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовлення товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Підпунктом 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 зазначеного Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Також відповідно до п.п. 7.2.6 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Також нормами Податкового кодексу України який набрав чинності щодо податку на додану вартість з 01.01.2011, визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п. 198.1); датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2).

Відповідно до п.198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). При цьому, за п. 201.1 ст. 201 платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

З вищевказаного вбачається, що згідно норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України підставою для віднесення до складу валових витрат та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є сукупність умов щодо реального придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Також нормами Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу забороняється включати до складу податкового кредиту витрати по сплаті ПДВ, які не підтверджені податковими накладними, складеними зареєстрованими як платники податку особами.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язані з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-IV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-IV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-IV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документа на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Так, якщо товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на віднесення сум до валових витрат у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Судом встановлено, що на адресу ліквідатора ТОВ «Житлоцентр Мирне» податковим органом, на підставі п.п.20.1.8 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України для проведення документальної позапланової перевірки було направлено письмовий запит (вих. 13029/22-010 від 29.08.2012) про надання відповідних первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку та податкові документи за період з 01.07.2009 по день надання відповіді.

В період перевірки, з 13.12.2012 по 26.12.2012, документи позивачем не було надано, про що в акті перевірки 4/22/34247548 від 03.01.2013 податковим органом зроблено відповідну відмітку. Зазначене також не заперечується сторонами.

Крім того, на момент винесення рішення по справі ТОВ «Житлоцентр Мирне» документи, які запитувались листом (вих. 13029/22-010 від 29.08.2012) до суду не надано.

Беручи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку, що сформовані позивачем зобов'язання не підтверджуються первинними документами.

Також, податковим органом в ході проведення документальної невиїзної перевірки встановлено, що за період з 01.01.2010 по 12.12.2012 ТОВ «Житлоцентр Мирне» до доходів найманих працівників у вигляді заробітної плати застосувало податкову соціальну пільгу по податку з доходів фізичних осіб, про що свідчать відомості податкових розрахунків сум доходу, нарахованих (сплачених) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за ф. №1ДФ за відповідний період.

Порядок падання податкової соціальної пільги регулюється статтею 6 Закону України від 22.05.03 №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон України №889-ІV) та статтею 169 Податкового кодексу України.

В пункті 6.1 ст. 6 Закону України №889-І зазначено, що з урахуванням норм пункту 6.5 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.

Підпунктом 6.3.2 пункту 6.3 ст. 6 Закону України №889-І встановлено, що платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом. Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Пільга не застосовується до доходу, нарахованого до моменту отримання такої заяви, крім випадків, зазначених у підпункті 6.3.3 цього пункту.

Пункт 8.1 ст. 8 Закону України №889-І передбачає оподаткування доходів, нарахованих (виплачених) платнику податку податковим агентом:

8.1.1. Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

8.1.2. Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

Пунктом 19.2 ст. 19 Закону України №889-І передбачено, що особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок;

б) надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування. У разі коли зазначена особа протягом звітного кварталу не виплачує такі доходи або виплачує доходи не всім платникам податку, зазначена звітність не подається або подається стосовно платників податку, які фактично отримали такі доходи. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не припускається;

в) надавати платнику податку на його вимогу відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку;

г) надавати податковому органу інші відомості з питань оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та за процедурою, визначеною цим Законом та Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до п.п.169.2.2 п. 169.2 ст. 169 Податкового кодексу України, платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги). Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.

Так, судом встановлено, що в акті перевірки № 4/22/34247548 від 03.01.2013 податковим органом зазначено, що заяви працівників ТОВ «Житлоцентр Мирне», які здійснюють діяльність на підприємстві починаючи з 01.01.2010 або раніше про застосування соціальної пільги до доходів до перевірки ліквідатором не надані.

Крім того, на момент винесення рішення по справі ТОВ «Житлоцентр Мирне» вказані заяви до суду не надавались.

Щодо посилань позивача на заборону донараховувати податкові зобов'язання та штрафні санкції після визнання підприємства банкрутом суд зазначає наступне.

Згідно з частиною четвертою статті 12 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-ХІІ), протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, а також не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання, зокрема грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, що виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і заходи у зв'язку з цим спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою задоволення визнаних судом вимог кредиторів. З порушенням провадження у справі про банкрутство підприємницька діяльність боржника не припиняється, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах.

З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються штраф, пеня, застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Даний висновок кореспондує зі змістом ч.1 ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно з якою нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не забороняє контролюючим органам нараховувати як поточні податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції за ними, так і податкові зобов'язання, які виникли до, а виявлені після порушення провадження у справі про банкрутство платника податку, а також штрафи за їх невиконання.

На нарахування, здійснене Мелітопольською ОДПІ оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями, встановлені зазначеним Законом обмеження не поширюються, та оскільки позивачем не надані первинні документи, які б підтверджували сформовані податкові зобов'язання за перевіряємий період, суд приходить до висновку, що відповідачем доведено законність висновків зроблених в акті перевірки та обґрунтованість податкових повідомлень - рішень №0000101720, №0000022221, №0000032221 від 20.02.2013.

Згідно з ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 160, 161, 162, 163, 167 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженої відповідальністю «Житлоцентр Мирне» до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.О. Артоуз