Постанова № 37322957, 10.02.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10 лютого 2014 року 12 год. 45 хв. № 826/18064/13-а

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування рішення відповідача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 14 листопада 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (також далі - позивач) до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів (також далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про коригування митної вартості товарів від 17 травня 2013 року № 100250000/2013/500238/2 (також далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що відповідачем порушено процедуру прийняття оскаржуваного рішення, зокрема у частині необґрунтованого застосування резервного методу визначення митної вартості товарів та не взяття до уваги документів, поданих позивачем для здійснення такого методу.

Ухвалою суду від 18 листопада 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю.

Представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 09 грудня 2013 року.

У судове засідання 20 січня 2014 року представник відповідача не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 20 січня 2014 року судом, відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем, як покупцем, та Iceland Pelagic ehf (Ісландія), як продавцем, 29 листопада 2012 року укладено контракт № 455, за умовами якого продавець зобов’язався продати, а покупець - придбати рибну продукцію в асортименті, кількості, за цінами та згідно з інвойсами, які є невід’ємною частиною контракту.

На підставі вказаного контракту та інвойсу (комерційного рахунку) від 28 квітня 2013 року, на митну територію України ввезено обумовлений умовами контракту товар, а саме рибу свіжоморожену морську - скумбрію (Frozen Mackerel/Scomber Scombrus), цілу, не патрану, не піддану тепловій та кулінарній обробці, без додання харчових добавок та приправ, не консервовану, упаковану у 1900 картонних коробів, вага нетто 19000 кг, розмірний ряд 400-600 г, торгівельна марка "Iceland Pelagic", виробник Iceland Pelagic Frostfishur ehf (A430), країна виробництва: Ісландія (далі - товар).

У подальшому, позивачем подано відповідачу електронну митну декларацію від 15 травня 2013 року № 100250000/2013/027679 та відповідний пакет документів, необхідний для митного оформлення товару.

Відповідачем не прийнято визначену позивачем митну вартість товару у зв’язку з виникненням сумніву стосовно такої вартості та, як наслідок, згідно з ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України (далі - МК України), шляхом направлення електронного повідомлення запропоновано позивачу подати додаткові документи, а саме: виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини; інші додаткові наявні документи для підтвердження заявленої митної вартості товару за власним бажанням.

Для підтвердження витрат на транспортування декларантом, відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України, також необхідно подати транспорті (перевізні) документи та документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваного товару.

Позивачем додаткові документи подано не у повному обсязі, що підтверджується змістом листа позивача від 17 травня 2013 року № 335.

У зв’язку з викладеними обставинами, 17 травня 2013 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, якими митну вартість товару визначено за резервним методом.

Суд не погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних положень і обставин.

Так, згідно з ч.ч. 1, 3, п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

У разі якщо документи, зазначені у ч. 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов’язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) відповідні додаткові документи.

Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов’язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особи митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як з’ясовано судом у ході розгляду справи та зазначено вище, згідно з ч. 3 ст. 53 МК України, відповідачем запропоновано позивачу подати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Листом від 17 травня 2013 року № 335 позивачем подано додаткові документи: платіжне доручення в іноземній валюті від 26 березня 2013 року № 060; виписку з бухгалтерської документації від 27 березня 2013 року б/н; прайс-лист від 28 квітня 2013 року б/н; комерційну пропозицію від 28 квітня 2013 року б/н.

Однак, вказані документи не стали підставою для підтвердження заявленої митної вартості товару, оскільки їх подано не у повному обсязі.

У ході судового розгляду справи представник відповідача пояснив, що у платіжному дорученні від 26 березня 2013 року № 060 зазначено реквізити інвойсів, відповідно до яких здійснювалась оплата за товар, які, однак, неможливо ідентифікувати з партією товару, ввезеною на митну територію України.

Вимоги щодо форми прайс-листа законодавством не визначені. Разом з тим, згідно із загальносвітовою практикою, прайс-лист має містити відомості щодо умов продажу товару: найменування товару, артикул, інформацію про якість товару (за необхідності), одиницю виміру, ціну з обов’язковим зазначенням валюти, передбачені системи знижок, виробника, умови поставки, умови платежів, строк поставки, характер тари та упаковки, дату складання або число, з якого дані ціни вводяться в дію, строк дії, контактну інформацію про продавця та інші положення, які стосуються умов продажу товару.

Відмінність комерційної пропозиції від прейскуранта (прайс-листа) полягає у персоналізації обмеженого кола покупців. Відомості, зазначені у комерційній пропозиції, адресовані безпосередньо покупцю.

Прайс-листи пропечатані печаткою фірми із підписом, проте не містять інформації про сайти для пошуку та контактів із фірмами у мережі Інтернет, що суперечить суті прайс-листа як комерційної пропозиції продавця необмеженій кількості потенційних покупців.

Як зазначено у п. 7.1 ст. 7 вище вказаного контракту, продавець зобов’язується підготувати та передати в обумовлені строки транспортному агенту покупця товар та забезпечити при поставці, зокрема, митну декларацію продавця.

Однак, позивачем не подано для митного оформлення митну декларацію продавця товару.

Згідно ч. 3 ст. 54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст. 55 цього Кодексу.

Згідно з п. 6 Указу Президента України від 25 серпня 1994 року № 475/94 "Про заходи щодо запобігання експорту товарів походження з України за цінами, що можуть розглядатися як демпінгові, та врегулювання торговельних спорів", при здійсненні суб’єктами підприємницької діяльності України експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника, контрактні (зовнішньоторговельні) ціни мають відповідати цінам, що склалися чи складатимуться на відповідний товар на ринку експорту чи імпорту на момент здійснення експортної, імпортної операції. Відповідальність за обґрунтування цін за зовнішньоекономічними контрактами покладається на суб’єктів підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується, лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов’язковою при її обчисленні.

Стосовно доводів представників позивача щодо неправомірності застосування відповідачем резервного методу визначення митної вартості суд зазначає, що у графі 33 оскаржуваного рішення обґрунтовано неможливість застосування попередніх методів визначення митної вартості.

Зокрема, зазначено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товару, який імпортується (вартість операції), не застосовано через невідповідність обраного декларантом методу визначення митної вартості товару умовам, передбаченим главою 9 МК України, та неподання додаткових документів у повному обсязі на письмову вимогу митного органу. До того ж, додаткові документи не підтверджують числові значення митної вартості. Попередні методи не застосовані: методи 2-а, 2-б - у зв’язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні товари; методи 2-в, 2-г - через відсутність основи для віднімання (додавання) вартості.

В оскаржуваному рішенні також зазначено про проведення процедури консультацій між відповідачем та позивачем шляхом електронних повідомлень.

Зокрема, згідно зі ст. 266 МК України, на декларанта покладений обов’язок надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур.

Оскільки позивачем у встановленому порядку не підтверджено заявлену ним митну вартість товару, як того вимагають викладені положення, а саме позивачем не подано у повному обсязі додаткові документи, які б підтвердили заявлену митну вартість товару, вірним є рішення відповідача про необхідність застосування резервного методу визначення митної вартості товару.

У постанові Верховного Суду України від 10 квітня 2012 року у справі №21-52а12 зазначено, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.

Митниця може вимагати, а суб’єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару.

Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог Митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.

Таким чином, із системного аналізу викладених положень та обставин суд прийшов до висновку, що дії відповідача щодо визначення митної вартості товару є законними та такими, що відповідають чинному законодавству, а тому відсутні підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На підставі викладених положень та обставин суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування рішення відповідача є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв’язку з ухваленням судового рішення на користь суб’єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-11, 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд".

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин