Ухвала суду № 37320728, 17.02.2014, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Ковальов В.М.

Доповідач - Коновалова В.А.

Справа № 406/72/14-ц

Провадження № 22ц/782/467/14

УХВАЛА

Іменем України

17 лютого 2014 року м. Луганськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів -Темнікової В.І., Ступіної Я.Ю.

при секретарі: Булгаковій М.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на ухвалу Алчевського міського суду Луганської області від 24 січня 2014 року

у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії і бездіяльність головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Алчевського міського управління юстиції Колоскової Лілії Валеріївни, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на дії і бездіяльність головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Алчевського міського управління юстиції Колоскової Лілії Валеріївни.

Ухвалою Алчевського міського суду Луганської області від 24 січня 2014 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії і бездіяльність головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Алчевського міського управління юстиції Колоскової Лілії Валеріївни у зв'язку з пропуском строку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Алчевського міського суду Луганської області від 24 січня 2014 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник відділу державної виконавчої служби Алчевського міського управління юстиції та ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, про час і місце повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу суд першої інстанції виходив із того, що на підставі рішення Алчевського міського суду Луганської області від 27.03.2012 року, яке набрало чинності, 06.11.2012 року було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» боргу в сумі 276466,22 грн.

Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Алчевського міського управління юстиції Колоскової Лілії Валеріївни від 27.12.2012 року відкрито виконавче провадження ВП № 36111416 та запропоновано боржнику виконати рішення суду самостійно у семиденний строк з моменту винесення постанови, в іншому випадку буде розпочато примусове виконання зі стягненням виконавчого збору. Направлена боржнику копія вказаної постанови повернулася у зв'язку з закінченням терміну зберігання.

Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Алчевського міського управління юстиції від 04.01.2013 року вирішено питання про стягнення з боржника ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 27646,62 грн. у зв'язку з невиконанням до 03.01.2013 року у добровільному порядку рішення суду про стягнення з нього заборгованості на користь ПАТ КБ «Надра».

В лютому 2013 року державним виконавцем накладено арешту на майно боржника.

Ухвалою Алчевського міського суду Луганської області від 25.02.2013 року розстрочене виконання вищезазначеного рішення суду з 28.02.2013 року по 01.12.2013 року шляхом самостійного перерахування боржником боргу на рахунок ПАТ КБ «Надра». Ця ухвала виконана ОСОБА_2, проте не виконано в зазначений державним виконавцем строк рішення суду.

Суд вважав, що скаргу подано після закінчення встановленого ч. 1 ст. 385 ЦПК України десятиденного строку на її подачу, із клопотанням про поновлення строку ОСОБА_2 не звертався, тому відмовив скаржнику у задоволенні скарги у зв'язку з пропуском строку для подачі скарги до суду.

Проте, ухвала суду постановлена із порушенням норм процесуального права.

Згідно статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ст. 385 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Якщо обов'язок державного виконавця здійснити певну дію прямо передбачено законом, але строки її вчинення не зазначені, то бездіяльність державного виконавця може бути оскаржена у будь-який час, коли особа прийде до висновку, що ця бездіяльність порушує її права чи свободи, оскільки правопорушення є триваючим.

Із скарги ОСОБА_2 вбачається, що ним оскаржується бездіяльність державного виконавця щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження, тому суд першої інстанції повинен був з'ясувати з якого часу скаржник дізнався про порушення свого права.

Однак, відмовляючи у задоволенні скарги у зв'язку з пропущенням строку подачі скарги до суду в зазначеній вище частині суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені вище положення закону.

Так, судом не з'ясовано, чи є бездіяльність державного виконавця у вигляді невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження триваючою в часі, коли заявник дізнався про порушення свого права, тобто з якого часу починається обчислення строку для звернення зі скаргою до суду. Суд же лише обмежився зазначенням в ухвали, що скаргу подано після закінчення процесуальних строків.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що скаргу на бездіяльність головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Алчевського міського управління юстиції Колоскової Лілії Валеріївни щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 36111416 подано після закінчення встановленого ч. 1 ст. 385 ЦПК України десятиденного строку на її подачу.

Що стосується вимоги апелянта в частині визнання нечинною та скасування постанови від 04.01.2013 року про стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження ВП № 36111416, то колегія суддів приходить до наступного.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_2 в частині визнання нечинною та скасування постанови від 04.01.2013 року про стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження ВП № 36111416, суд виходив з того, що скаржником пропущено строк подачі скарги до суду. Вирішуючи спір, суд вважав, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте, судом не були враховані положення ст. 15 ЦПК України, які передбачають, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного суду України №2 від 12.06.2009 року „Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" передбачено, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

У пункті 6 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» зазначено, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку. Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на боржника, яка не виконана самостійно боржником, є підставою для її примусового виконання.

В п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ „Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" № 6 від 07.02.2014 року зазначено, що відповідно до статей 28, 41, 89 Закону про виконавче провадження при визначених умовах у разі невиконання боржником рішення самостійно державний виконавець виносить постанови про стягнення виконавчого збору, про накладення штрафу та про стягнення витрат, пов'язаних із організацією та проведенням виконавчих дій. За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону про виконавче провадження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами. У зв'язку із цим справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях стосовно примусового виконання судового рішення у цивільній справі, належать до компетенції адміністративних судів.

Такі самі положення містяться і в п. 6 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби».

Із аналізу зазначених норм права вбачається, що справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Однак, суд першої інстанції не дав належної правової оцінки зазначеним вище вимогам закону при розгляді скарги в частині вимог про визнання нечинною та скасування постанови від 04.01.2013 року про стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження ВП № 36111416.

Також відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_2 на бездіяльність, дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Алчевського міського управління юстиції у зв'язку з пропущенням строку для подачі скарги, суд першої не звернув уваги на те, що скарга, подана після закінчення відповідного строку, залишається без розгляду, якщо суд за клопотанням заявника не знайде підстав для його поновлення.

Враховуючи зазначені вище обставини, судова колегія приходить до висновку про те, що при розгляді скарги на бездіяльність, дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Алчевського міського управління юстиції Колоскової Лілії Валеріївни суд першої інстанції порушив порядок, встановлений для його вирішення, тому відповідно до п.3 ч.1 ст.312 ЦПК України ухвалу суду слід скасувати і справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

При новому розгляді суду необхідно вирішити питання в якому порядку підлягає розгляду скарга в частині визнання нечинною та скасування постанови від 04.01.2013 року про стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження ВП № 36111416.

Керуючись ст.ст. 303, 312, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Алчевського міського суду Луганської області від 24 січня 2014 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення у касаційному порядку.

Головуючий :

Судді: