Ухвала суду № 37320649, 28.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" січня 2014 р. м. Київ К/9991/65099/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 червня 2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року

у справі № 2а-1670/3162/12

за позовом Публічного акціонерного товариства «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року, адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен» (позивач) до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (відповідач) задоволено. Податкові повідомлення-рішення № 0011372301/260 від 13 грудня 2011 року, № 0011362301/261 від 13 грудня 2011 року, № 0011342301/262 від 13 грудня 2011 року, № 0011322301/3561 від 13 грудня 2011 року, № 0011332301/3562 від 13 грудня 2011 року, № 0011352301/3563 від 13 грудня 2011 року, № 0003252303/3564 від 13 грудня 2011 року визнано протиправними та скасовано. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПАТ «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен» судовий збір у розмірі 2 146,00 грн., сплачений платіжним дорученням № ПП-0001418 від 11 травня 2012 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Кременчуцька ОДПІ Полтавської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 червня 2012 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Крім того, Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області ДПС заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - Кременчуцької ОДПІ Полтавської області ДПС на Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області у зв'язку з реорганізацією.

Згідно із статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України зазначене клопотання підлягає задоволенню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПАТ «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 30 червня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 30 червня 2011 року, за результатами якої складено акт № 7986/23-308/00382191 від 25 листопада 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0011372301/260 від 13 грудня 2011 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 215 760,00 грн., податкове повідомлення-рішення № 0011362301/261 від 13 грудня 2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 62 975,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн., податкове повідомлення-рішення № 0011342301/262 від 13 грудня 2011 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 421 060,00 грн., податкове повідомлення-рішення № 0011322301/3561 від 13 грудня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 566 705,00 грн. (495 159,00 грн. - основний платіж, 71 546,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0011332301/3562 від 13 грудня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 558 649,00 грн. (469 034,00 грн. - основний платіж, 89 615,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0011352301/3563 від 13 грудня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 301 440,50 грн. (244 570,00 грн. - основний платіж, 56 870,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0003252303/3564 від 13 грудня 2011 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 17,5 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 1.26, 1.32 статті 1, пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), пункту 138.1, підпункту 138.10.1 пункту 138.10 статті 138, пункту 146.12 статті 146, пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з невключенням в повному обсязі до складу валових доходів амортизаційних відрахувань, нарахованих на основні засоби та нематеріальні активи, які використовуються для забезпечення господарської діяльності підприємства, а також безпідставним віднесенням до складу валових витрат вартості придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Айстек» товарно-матеріальних цінностей та у Товариства з обмеженою відповідальністю «Монолітбудкомплект» підрядних робіт.

Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про порушення ПАТ «Кременчуцька кондитерська фабрика «Рошен» підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), пунктів 198.1, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пунктів 201.6, 201.10 статті 201 ПК України з огляду на безпідставне віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, Приватного підприємства «Промсервіс-Трейд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Доміно-2010», Приватного підприємства «Шале», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ганза», Приватного підприємства «Фірма «Мега-Центр», Товариства з обмеженою відповідальністю «Айстек» товарно-матеріальних цінностей та у Товариства з обмеженою відповідальністю «Пожежне спостереження» робіт з цілодобового спостереження пожежної сигналізації.

Також, перевіркою встановлено порушення товариством пункту 2.11 глави 2, пункту 7.44 глави 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, (далі - Положення) з підстав видачі відповідній особі готівкових коштів під звіт без повного звітування за раніше отримані під звіт кошти в розмірі 70,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, судові інстанції дійшли висновку про відсутність у контролюючого органу в даному випадку правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок судів передчасним, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону № 334/94-ВР об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Відповідно до підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Підпунктом 8.3.3 пункту 8.3 статті 8 Закону № 334/94-ВР передбачено, що платники податку всіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для визнання обґрунтованим висновку судів попередніх інстанцій про те, що податковим законодавством не встановлено обов'язку віднесення платником до складу валового доходу амортизаційних відрахувань.

Водночас, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, судам слід було перевірити правомірність визначення позивачем сум амортизаційних відрахувань в охоплений перевіркою період саме в податковому обліку, зокрема, у разі необхідності, шляхом проведення судової експертизи.

Передчасним колегія суддів вважає також висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність формування платником даних податкового обліку при здійсненні господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та робіт у ТОВ «Айстек», ТОВ «Монолітбудкомплект», ФОП ОСОБА_3, ПП «Промсервіс-Трейд», ТОВ «Доміно-2010», ПП «Шале», ТОВ «ТД «Ганза», ПП «Фірма «Мега-Центр», ТОВ «Пожежне спостереження».

Так, згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічне положення закріплено в підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом.

Тотожне регулювання встановлено ПК України, зокрема, пунктами 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт) з метою їх використання в межах власної господарської діяльності, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих даних податкового обліку належними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт), оскільки саме він є особою, яка зменшує об'єкт оподаткування податком на прибуток та об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

З метою підтвердження правомірності формування платником податків даних податкового обліку необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

При вирішенні даного спору судовим інстанціям, з огляду на доводи відповідача про відсутність у контрагентів позивача необхідних засобів та умов для здійснення відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, неподання деякими з них звітності до органів державної податкової служби за місцем реєстрації, здійснення постачальниками діяльності з надання податкової вигоди третім особам, відсутність більшості контрагентів за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, необхідно було встановити, яким чином транспортувався товар, де зберігався, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) виконувались поставки товарно-матеріальних цінностей та відповідні роботи, за необхідності з'ясувати факт залучення контрагентами третіх осіб до виконання обумовлених поставок та робіт, а також дослідити наявність у постачальників платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо).

При цьому варто враховувати, що, якщо під час розгляду справи буде встановлено, що товарно-матеріальні цінності та роботи справді придбававсь позивачем, але не в тієї особи, що зазначена в первинних документах, то відповідні первинні документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право платника на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось з'ясування обставин щодо прояву позивачем розумної обережності при укладанні договорів з ТОВ «Айстек», ТОВ «Монолітбудкомплект», ФОП ОСОБА_3, ПП «Промсервіс-Трейд», ТОВ «Доміно-2010», ПП «Шале», ТОВ «Торговий дім «Ганза», ПП «Фірма «Мега-Центр», ТОВ «Пожежне спостереження».

Адже, за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у постачальника необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При цьому Свідоцтво про державну реєстрацію та наявність реєстрації постачальника в органах податкової служби не характеризують підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентноспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. А відтак доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.

Проте, суди відповідних обставин не перевірили, обмежившись формальним дотриманням платником умов формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

І хоча, враховуючи принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин, останній не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатись на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету.

У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, оскільки, з огляду на вимоги податкового законодавства, позбавляється можливості скористатись правом на валові витрати та податковий кредит внаслідок відсутності документів, що мають силу первинних документів.

Визнаючи протиправним та скасовуючи податкове повідомлення-рішення № 0003252303/3564 від 13 грудня 2011 року, суди попередніх інстанцій виходили з неправомірного застосування контролюючим органом до позивача штрафних (фінансових) санкцій, які не передбачені ПК України або іншими законами.

Колегія суддів не може визнати такий висновок судів обґрунтованим.

Так, долучений до матеріалів справи розрахунок штрафних (фінансових) санкцій свідчить про те, що податковим органом за порушення пункту 2.11 глави 2, пункту 7.44 глави 7 Положення застосовано до позивача штрафні санкції на підставі абзацу 5 статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (далі - Указ № 436/95).

08 червня 1995 року між Верховною Радою України та Президентом України прийнято Конституційний Договір № 1к/95 про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.

Відповідно до частини 2 статті 25 вказаного Конституційного Договору Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

12 червня 1995 року Президентом України видано Указ № 436/95, яким, зокрема, врегулювано питання відповідальності суб'єктів господарювання за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів.

06 липня 1995 року прийнято Закон України № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265/95-ВР), в якому передбачено, крім іншого, відповідальність суб'єктів господарювання за порушення вимог цього Закону.

Так, розділом V Закону № 265/95-ВР визначено вичерпний перелік порушень, за які передбачено фінансові санкції. Серед них відсутнє таке порушення як перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки та видача готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів, а отже й не встановлена відповідальність за це.

Водночас зазначене питання прямо врегульоване в Указі № 436/95, зокрема, абзацом 5 статті 1 вказаного нормативно-правового акта встановлено штраф у розмірі 25 відсотків виданих під звіт сум.

Таким чином, предмети правового регулювання Указу № 436/95 та Закону № 265/95-ВР є різними.

Слід зазначити також, що після прийняття ПК України правове регулювання відповідальності та розмір штрафу за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів не змінилось.

Згідно з частинами 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Замінити в даній справі відповідача - Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Полтавської області Державної податкової служби її правонаступником - Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08 червня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Цвіркун Ю.І.