Ухвала суду № 37320600, 11.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2014 року м. Київ К/9991/38733/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Сіроша М.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2011 року

у справі № 2а-7289/10/1070

за позовом Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна»

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна» (позивач) звернулось до суду з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 001222310/0 від 03 лютого 2010 року, № 001222310/1 від 01 березня 2010 року, № 001222310/2 від 21 травня 2010 року, № 001222310/3 від 16 серпня 2010 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2011 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДП з ІІ «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2011 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ДП з ІІ «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахункових рахунок у банку за жовтень 2009 року, які виникли за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у вересні 2009 року, за результатами якої складено акт № 39/23-1/24210469 від 22 січня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 001222310/0 від 03 лютого 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 6 676,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 001222310/1 від 01 березня 2010 року, № 001222310/2 від 21 травня 2010 року, № 001222310/3 від 16 серпня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, пункту 6.5 статті 6, підпунктів 7.2.1, 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої Державному підприємству «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» в ціні придбаних супровідних послуг, обумовлених договором № 2.6.18-20 від 25 лютого 1997 року.

При цьому судами встановлено, що між позивачем та ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» укладено договір оренди приміщення аеропорту № 2.6.18-20 від 25 лютого 1997 року, згідно з пунктом 3.3 розділу 3 якого орендодавець щомісячно, з урахуванням динаміки цін, виставляє орендарю рахунки за звітний місяць, до яких включені: орендна плата за приміщення, плата за комунальні послуги та електроенергію, аеропортовий збір (платіж за супровідні послуги) згідно з підпунктом 3.2.2 пункту 3.2 розділу 3 договору.

Відповідно до доповнення № 3 від 12 лютого 2001 року до договору № 2.6.18-20 від 25 лютого 1997 року сторони домовились докладніше визначити обсяг послуг, плата за які справляється у вигляді аеропортового збору. Такі послуги, зокрема, включають: використання позивачем в процесі здійснення своєї діяльності доріг, перону та приміщень терміналів аеропорту; інструктаж з пожежної та авіаційної безпеки; надання одноразових перепусток відвідувачам; забезпечення дотримання авіаційної безпеки, як от - організація руху і супровід автоліфтів до борту літака автомобілями служби авіаційної безпеки аеропорту, перевірка автотранспорту підприємства та його постачальників з метою попередження провозу заборонених речовин та предметів, інші послуги із загального забезпечення дотримання норм авіаційної безпеки.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

В свою чергу, умовою достовірності доказів щодо придбання послуг, зв'язку цих послуг з власною господарською діяльністю позивача є, перш за все, конкретизація змісту, обсягу, результату цих послуг.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на підтвердження правомірності включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних у контрагента послуг, позивач посилався на акт приймання-здачі виконаних послуг, рахунок-фактуру та податкову накладну. Разом з тим, судами при дослідженні долучених до матеріалів справи документів встановлено, що в них відсутні дані про зміст та обсяг здійсненої господарської операції, зокрема, неможливо визначити, які саме супровідні послуги надано позивачу ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», в якій кількості (по окремим видам послуг), а також грошовий вимірник кожного виду послуг.

При цьому будь-яких інших документів первинного бухгалтерського обліку, які б підтверджували зв'язок наданих контрагентом послуг з власною господарською діяльністю, позивачем не надано.

А відтак, відсутність підтвердження зв'язку придбаних послуг з господарською діяльністю ДП з ІІ «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна» виключає можливість віднесення суми податку на додану вартість, сплаченої в їх ціні, до складу податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Аіро Кейтерінг Сервісіз Україна» відхилити, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Сірош М.В.